Життя й діяльність Михайла Вербицького (1815-1870) – автора національного гімну України, проходили в різних частинах Західної України: народився майбутній композитор на Лемкiвщинi в селі Явірник Руський, вчився у Перемишлі та Львові, кілька років переїжджав з однієї сільської парохії на іншу, а в 1852 р. осів у селі Млини на Яворівщині (тепер – Республіка Польща).
Львів у цьому переліку посідає важливе місце, адже саме у Львові відбувалося становлення Михайла Вербицького як музиканта і громадянина. Вступивши у 1834 р. до Львівської духовної семінарії, він активно займався музикою: керував хором семінарії, опановував гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. Він є автором першого в Україні посібника “Поученіє Хітари”.
У другій половині сорокових років ХІХ ст. Михайло Вербицький звернувся до духовної музики – і в цей період написав повну Літургію на мішаний хор (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створив знаменитий великодній концерт “Ангел вопіяше” та інші церковні композиції.
Коли наприкінці сорокових років ХІХ ст. налагодилося активне театральне життя, М. Вербицький поринув і в цю сферу, створюючи музичні номери до українських театральних вистав. Завдяки музиці М. Вербицького ці п’єси здобували велику популярність. У цей час М. Вербицький створив музику до таких вистав як “Верховинці”, “Козак і охотник”, “Проциха”, “Жовнір-чарівник” тощо.
Однак політичні події повернулися так, що 1848-49 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом декількох років М. Вербицький не писав музики до п’єс. У 60-х роках з відкриттям у Львові театру товариства “Руська Бесіда” композитор знову повертається до жанру співогри. Для цього театру М. Вербицький написав побутову мелодраму “Підгіряни”, одну з найпопулярніших п’єс композитора, згодом “Сільські пленіпотенти”, “Простачку”, “В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана”, “Школяр на мандрівці” тощо.
Життєві обставини склалися так, що лише у 1850 році М. Вербицький отримав єрейські свячення. Кілька років йому доводилося переїжджати з однієї сільської парохії на іншу, аж поки 1852 року він не оселився у Млинах, де прожив решту свого життя. В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику.
Останні два приїзди М. Вербицького до Львова 1869 і 1870 рр. були пов’язані з лікуванням в одній з львівських лічниць (у нього був рак). І навіть перебуваючи на лікарняному ліжку, М. Вербицький весь свій час присвячував музиці: давав уроки молодому українському композитору Віктору Матюку, який став першим літописцем життя і творчості о. Михайла Вербицького. Перенесена операція не дала бажаних результатів і 7 грудня 1870 року серце Михайла Вербицького зупинилося. Його поховали у Млинах.
У радянський період ім’я Михайла Вербицького було заборонене саме через гімн “Ще не вмерла Україна” і лише у Незалежній Україні почалося відродження музичної спадщини видатного українського композитора.
У 1992 році вулицю М. Даргомижського, що з’єднувала вулиці Коперника і Степана Бандери, було перейменовано на честь Михайла Вербицького.
Ця вулиця з 1888 р. називалася Хшановською на честь Софії Хшановської, дружини коменданта Теребовлі, яка відзначилася мужністю під час турецької облоги міста 1675 року, в часи німецької окупації – Фоґельвайдельґассе, з 1946-го – Даргомижського на честь російського композитора ХІХ століття. Забудови виконані у стилях класицизму і сецесії. Окрасою вулиці є колишня вілла архітектора Людвіка Бальдвіна-Рамулта (Вербицького,4), споруджена за його власним проектом у 1890 р., один із характерних зразків неоґотичної архітектури Львова з елементами мальовничого стилю. Будівля є пам’яткою архітектури (ох. № М-74).
У перші роки ХХІ століття львівське суспільно-культурне товариство «Надсяння» виступило з ініціативою спорудити за доброчинні пожертви у Львові пам’ятник о. Михайлові Вербицькому. Ідею Товариства підтримали як представники громадськості Львова, так і влада. Виконавчий комітет Львівської міської ради 25 січня 2013 року, після попереднього розгляду питання про місце встановлення пам’ятника на засіданнях профільних депутатських комісій та після проведених громадських слухань, ухвалив рішення про встановлення пам’ятника отцю Михайлові Вербицькому у сквері на розі вулиць Михайла Вербицького та Генерала Чупринки. На товариство «Надсяння» цим рішенням було покладено функції замовника на проектування, виготовлення та встановлення пам’ятника. Журі проведеного Всеукраїнського відкритого конкурсу на кращу концептуальну ідею пам’ятника, на який було подано 21 проект, визнало переможцем проект відомих львівських скульпторів Андрія і Володимира Сухорських.
“Наші предки за свої гроші, зароблені важкою працею, будували Народні Доми, читальні «Просвіти», церкви. Ми вирішили продовжити цю славну традицію”, – зазначив голова товариства «Надсяння» п. Володимир Середа.
І ось, 27 грудня 2015 р. на завершення ювілейного року Михайла Вербицького відбулося урочисте відкриття пам’ятника, в якому взяли участь чоловічий хор “Гомін” (керівник Руслан Ляшенко) і мішаний хор товариства «Надсяння» (керівник Володимир Гнідь). В їхньому виконанні прозвучали твори Михайла Вербицького.
Минуло більше вісімдесяти років, як С. Людкевич написав оці рядки, які й сьогодні залишаються актуальними: “Ким є для нас Михайло Вербицький? Яке місце займає він в розвою нашої музики? Оце питання, на які повинна би дати відповідь кожна українська дитина, про що повинні б уже співати горобці на українських хатах. Але, здається, на жаль, не буде зайвим і в цім місці цю справу ще раз коротко з’ясувати. Михайло Вербицький – це перший піонер української музики на Галицькій Україні в 40-х роках минулого століття, себто в часах, коли у нас ще не було ні Лисенка, ні “Запорожця за Дунаєм”…; він є найбільшим нашим після Бортнянського духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині…
Вербицький є нашим симфоніком, а десяток його т. зв. симфоній (а радше увертюр) – першою талановитою спробою української симфонічної музики в Галичині й на Україні взагалі, тим наріжним каменем, від якого починає творитись ця література.
У Вербицькім ми маємо першого галицького плідного оперетиста, якого оперети та мелодрами, числом понад 10, становили у нас відповідник до “Наталки Полтавки” та “Марусі”…
У Вербицькім ми маємо й останнього композитора-гітариста, для якого гітара була фортепіано, який написав кільканадцять зшитків пісень з гітарою і гітарових творів…
Вербицький для нас є не тільки музикою, але також символом нашого національного відродження в Галичині”.
Підготувала Роксоляна ПАСІЧНИК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Джерела:
- Володимир Середа, голова товариства «Надсяння»: Гідно вшануймо пам’ять отця Михайла Вербицького http://gorodok-rada.org.ua/node/4938
- Прадідівська слава. Українські пам’ятки http://www.pslava.info/LvivM_VerbyckogoVul,215031.html
