Кілька місяців тому, 22 вересня 2019 року, у Львові на вул. Кривоноса, 1, було відкрито Музей Митрополита Андрея Шептицького. Сам же Музей було засновано 20 серпня 2018 року спільно Курією Львівської Архиєпархії УГКЦ в особі Архиєпископа і Митрополита Львіського Ігора (Возьняка) та отцем Севастьяном (Дмитрухом).
Дві події пов’язані із відкриттям музею саме у 2019 році: це 150-річчя з народження бл. свщмч. Климентія Шептицького та 30-річчя з моменту виходу УГКЦ із підпілля. Першою виставкою, презентованою у Музеї, стала експозиція матеріалів на тему «Історії нескореної церкви». До слова, музеї діє при парафії та храмі бл. свщмч. Климентія Шептицького. Це місце має пів-тисячолітню історію.
Переглядаючи історичні згадки про храм та монастир, які діяли тут, розуміємо, що зовсім не випадково тут організовано о. Севастьяном Дмитрухом парафію бл. Климентія – Казимира графа Шептицького, та музей родини Шептицьких. У минулому храм за покровителя мав св. Казимира, а нині бл. священномученика Климентія – власне Казимир граф Шептицький при вступі в монастир обрав ім’я Климентій. Чи тільки цей збіг?
Від козацьких часів до Австро-Угорської імперії.
Перші згадки про збудований на цьому місці храм походять із 1630 року. Саме тоді львівський староста Андрій Мнішек із власної кишені дав гроші на побудову храму для реформатів – відгалуження монахів-францисканців. Землю під будівництво офірувала родина Даниловичів герба Сас. Даниловичі виводили свій рід із Галицько-Волинського Князівства. Зокрема, засновником роду, згідно гербової легенди, був граф Гуйд Сас, який прибув на службу до Данила Галицького. Після смерті молодшого сина Данила Галицького Шварна, вдова, дочка литовського короля Міндовага, вийшла заміж за графа Саса. Нащадки цього шлюбу, з поваги до Данила Галицького, йменувалися Даниловичі. Із родин герба Сас походили також і Шептицькі.
Софія Даниловичівна (1607–1661) дочка руського воєводи Івана Даниловича герба Сас і Софії із Жолкевських герба Любіч подарувала частину своєї землі від Високим Замком для будівництва храму. До слова, Софія була дочкою героя військового походу на Москву гетьмана Станіслава Жолкевського, який є єдиним європейським полководцем, який на чолі війська завоював Московське царство і здобув Москву. Її син здобув ще більшу славу – як король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський у 1883 році здобув вирішальну перемогу над османськими силами у битві під Віднем. Після освячення, патронам і заступниками храму стали святі Рох і Севастьян. Поруч був також збудований монастир. Це був найвищий сакральний комплекс у Львові. Над ним підносився лише Високий Замок.
Поруч, родина Даниловичів-Собеських збудувала ще один храм – костел Матері Божої Громничої монастиря кармеліток босих, а нині церква Стрітення Господнього (вул. Винниченка, 30).
На жаль, оскільки перший храм св. Казимира і монастир були дерев’яними, то не витримали лихоліття козацьких воєн і у 1648 році під час штурму фортеці на Високому Замку козаками під проводом Максима Кривоноса були спалені. У 1656 році храм почав відбудувати Михайло Беґановський герба Гримала, дипломат та урядовець. Освятили костел у 1664 році. Пізніше фундатора храму поховають тут 21 серпня 1674 року. Цікавим фактом є те, що для будівництва використовувалися матеріали із фортеці на Високому Замку, відновленої на фундаментах замку Данила Галицького і його сина Лева. Поруч родина Беґановских відновили також монастир.
Як пише фахова література, храм був «однонавний, з прямокутною апсидою, вимуруваний з цегли і тесаного каменю, отинькований. Будівля скромна, бічні фасади без декору, лише головний фасад вирішений у барокових формах. Його декорують фронтон із кам’яними вазами та ніші зі статуями святих. Гребінь даху над вівтарем вінчає барокової форми сиґнатурка. До головного входу, як видно на старих фотографіях, був прибудований бабинець із фронтоном такого ж стилю».
Від Австро-Угорщини і до нині.
Коли у 1772 році відбувся перший поділ Речі Посполитої і Львів було захоплено австрійцями, у монастирі налічувалося 26 осіб: 12 ієромонахів, 4 братів-монахів і 10 новиків. Одразу цісарем Йосифом ІІ були проведені тзв. йосифінські реформи, наслідком чого була повна ліквідація реформатів. Їх об’єднали із босими кармелітами, розташованих по сусідству – нині у храмі Святого Архистратига Михаїла (вул. Винниченка, 22). Костел та інше майно влада передала дочкам милосердя, званим шаритками. Це жіноча конгрегація, заснована святими Вінсентієм де Полем та Луїзою де Маріяк в XVII столітті. Шаритки були відомі тим, що організовували у різних містах шпиталі. Один із них був у Львові. Згідно поставленої владою умови, у монастирському комплексі колишніх монахів-реформатів повинен був діяти Інститут виховання убогих сиріт ім. св. Казимира. Зокрема, 10 дівчат-сиріт слід було виховувати взамін за дотацію влади на відкриття закладу, а ще 45 – 50 дівчат слід було утримувати на кошти меценатів, які повинні були шукати монахині. Статутний фонд Інституту склав 37.812 золотих римських, а фундадтором був цісар Йосиф ІІ, який підписав Грамоту про заснування 30 червня 1783 року. Меценатів закладові не бракувало, одними з них були барони Комарницькі герба Сас із Комарник на Турківщині, які виділили гроші на виховання тут дівчат-сиріт із роду Комарницьких.
Інститут святого Казимира та шпиталь святого Вінсентія працювали до 1939 року. Після Другої світової війни у храмі св. Казимира та колишньому Інституті розмістилася трудова колонія для неповнолітніх дівчат. Шпиталь св. Вінсентія було передано під школу для міліції. Із 1980 рр. весь комплекс використовувався Міністерством внутрішніх справ СРСР, а після 1991 року тим самим міністерством України. У 2007 році ієрм. студит Севастьян (Дмитрух) взявся відбудовувати знищений храм та організовувати парафію бл. свщмч Климентія – Казимира графа Шептицького (1869 – 1951). Як ми вже згадували, у 2019 році тут було також відкрито Музей Митрополита Андрея Шептицького, який мав би стати першою у своєму роді інституцією, яка повинна берегти пам’ять про родину Шептицьких. Надбанням фондів музею є колекція особистих речей Слуги Божого Андрея Шептицького та його брата бл. Климентія.
Брати Шептицькі і справа св. Вінсентія де Поля.
Як згадували на початку нашої статті, можна відшукати багато символізму навколо відновленого храму бл. Климентія Шептицького та Музею Митрополита Андрея. Храм, який мав за свого патрона св. Севастьяна є відновлено ієрм. Севастьяном. Так як Казимир граф Шептицький вступає до монастиря і приймає ім’я Климентій – так храм св. Казимира відновлено як храм бл. Климентія. Понад 150-ть років храм та монастир діяв завдяки послідовницям святого Вінсентія де Поля. Наслідував цього святого і Казимир Шептицький перед вступом у 1911 році у монастир. Йдеться про товариство, яке було створене на честь святого Вінсента де Поля (1581–1660) – засновника згромадження Отців Лазаристів і Згромадження Дочок милосердя. Ця організація виникла 1833 року завдяки Антуану Фредеріку Озанаму (1813–1853) — французькому історику літератури та філософії, громадському діячеві, якого пізніше проголошено блаженним Римо-Католицької Церкви. Поступово Товариство набрало характеру міжнародного католицького руху, який ставив перед собою за завдання працю серед бідних. Шептицькі також належали до цієї організації. У Кракові був центральний осередок Товариства, на чолі якого стояв Павло Попель (1807–1892).
Як згадував пізніше Митрополит Андрей, святий Альберт Хмельовський (1845–1916), засновник ордену Альбертинців, просив Казимира, щоб він долучив його до діяльності цієї організації. Власне, на зустрічах Товариства святого Вінсентія де Поля народилася ідея створення притулків для бездомних. Цю ідею у майбутньому реалізує св. Альберт, а послідовники продовжують його працю до наших днів, зокрема і у Львові.
Із біографії бл. свщмч. Климентія добре описаний один із епізодів його діяльності у Товаристві св. Вінсентія де Поля, яку цитуємо із біографії Блаженного:
«Із 30-го квітня по 2-ге травня 1889 року у Відні пройшов католицький з’їзд. 2-го травня 1889, на закінчення з’їзду, німецькі католицькі аристократи запросили у Відні найповажніших гостей на святкову вечерю. Обидва Шептицькі – батько Ян Кантій і Казимир – були присутні. Перед вечерею у столиці імперії відбулися загальні збори Товариства святого Вінсентія де Поля, на яких Казимир Шептицький відзвітував про діяльність Товариства у Галичині. На засідання прибули зі всіх куточків імперії як представники духовенства, так і світські особи. Виступ молодого Шептицького надзвичайно зацікавив присутніх, оскільки він розповів про діяльність комітетів (т.зв. конференцій) св. Яна Кантія, які діяли у Галичині в рамах Товариства святого Вінсентія де Поля. Юнак був активним учасником конференції у Кракові і під час виступу було представлено як студента правничого відділу Ягеллонського університету. Казимир вказав на зв’язок комітету св. Яна Кантія у Галичині з Францією, звідки походила ця традиція. Також розповів про вплив, здійснюваний через конференцію на університетську молодь у Кракові та Львові. Цікавими були згадки про ініціативи, які члени Товариства реалізовували в інтернатах при учительських семінаріях. У доповіді йшлося і про такі стратегічні проекти, як вирішення питання дешевого житла для ремісників, вплив конференції по малих містечках та селах, опіка над міськими котельнями, які обігрівали бідняцькі квартали у містах – це був реалізований проект одного з членів Товариства, який в той же час належав до терціярів св. Франциска. Голова зборів і Товариства граф Сальм після гучних оплесків на схвалення такої діяльности виголосив промову на честь доповідача».
Після вступу у монастир і до моменту ув’язнення у 1947 році бл. свщмч. Климентій Шептицький на взірець Інституту для вбогих сиріт ім. св. Казимира організовуватиме сиротинці. В них монахи-студити виховають тисячі дітей, а в часах Голокосту врятують понад 200 єврейських дітей. Храм св. Казимира після відновлення назвуть Його іменем.
Д-р Іван МАТКОВСЬКИЙ
