День 19 квітня 2016 року став знаковим не тільки для Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, не тільки для сімнадцяти його філій, не тільки для музеїв Львова, області чи, навіть, України. В цей день всі мешканці нашої держави і не тільки, всі, хто цінує культуру, духовність, історію, всі, хто мав нагоду зустрітися особисто і хто тільки чув та бачив результати роботи цього невтомного музейника, згадали Бориса Григоровича Возницького і його титанічний внесок в справу збереження культурної спадщини нашого народу.
По всіх країні, від столиці і до найменшого прикордонного прикордонного містечка, в усіх музейних установах відбувалися урочистості з нагоди 90-ліття від дня народження Бориса Возницького.
Багато цікавих подій та заходів відбулося і в його рідній Львівській національній галереї мистецтв. До слова, тут урочистості розпочалися ще з суботи (з, власне, дня народження Бориса Григоровича).
А, 19 квітня 2016 року, о 14 годині у Дзеркальній залі Палацу Потоцьких, (вул.Коперника,15) відбулась прес-конференція з нагоди 90-ліття від Дня народження Б. Г. Возницького та відкриття виставки «Музей – моє життя». Представники засобів мас-медіа і всі охочі мали можливість дізнатися багато цікавого про Бориса Возницького від людей що багато років працювали з ним поряд і в житті яких він залишив глибокий слід.
Згодом о 14.30 тут же, у у Дзеркальній залі Палацу Потоцьких, (вул.Коперника,15), відбулась презентація газети «Галицька Брама», повністю присвяченої 90-літтю з Дня народження Бориса Возницького.
А вже о 15.00 у виставкових залах Львівської національної галереї (вул.Стефаника, 3) відбулося відкриття виставки «Музей – моє життя» до 90-ліття від Дня народження Б .Г .Возницького.
“Музей – моє життя” Виставка присвячена 90-річчю від дня народження Бориса Возницького
Борис Возницький, Герой України, видатний музейник сучасності, багатолітній директор музею, котрий тепер носить його ім’я, – все своє життя присвятив боротьбі за збереження пам’яток української культури. Його патріотизм і втілення національної ідеї полягало в тому, що ще за радянських часів Возницький почав рятувати від знищення старі іконостаси, сакральну скульптуру (в т.ч. твори І.Г.Пінзеля), стародруки, церкви та замки, в котрих відкривав музеї та виставкові зали. Перетворивши картинну галерею у музейну імперію з 17-ма філіями, Борис Возницький в такий спосіб зберіг для нащадків тисячі реліквій національного значення.
Борис Григорович був відкритий для нового і сучасного, його ідеї та рішення завжди були неординарні. Навіть коли його не розуміли і не підтримували, він вірив у перемогу, вмів переконати не тільки друзів, але й ворогів. Подив, а іноді й критику викликали виїзди у численні експедиції, його наміри брати під опіку культові споруди, зруйновані замки та палаци. Час показав далекоглядність Возницького, його бачення випереджало сам час, а його віра розбивала навіть чиновницьку броню.
Експозиція складається з кількох розділів, в яких представлені основні напрямки діяльності Бориса Возницького. Меморіальна частина експозиції із життєписом-хронологією, дає можливість зробити висновок, що його життям дійсно був музей. Формування особистості відбувалось не тільки завдяки величезній внутрішній роботі й самоосвіті, але й під впливом середовища. Уроки патріотичного виховання отримав від родини матері Тетяни Нестерчук.
Борис Возницький закінчив художнє училище у Львові. Перші його виїзди в експедиції були саме на Волинь, де віднайшов ім’я видатного, але забутого майстра Йова Кондзелевича. Знання і поради П. Жолтовського, до якого Б. Возницький відносився з повагою та пієтетом, не раз ставали йому у пригоді. Людиною, котра вплинула на вибір професії, Б. Возницький вважав В. Овсійчука, чиї лекції з історії мистецтва захоплено слухав, навчаючись в училищі прикладного мистецтва.
Під час навчання на мистецтвознавчому відділенні Інституту ім.І.Рєпіна Ленінградської Академії мистецтв, він слухав лекції російських мистецтвознавців, оглядав відновлені пам’ятки, дивуючись, чому ніхто не згадує про українське мистецтво, чому наші пам’ятки гинуть і ніхто не займається їх збереженням.
І саме порятунок пам’яток став сенсом його життя. Відповідно до можливостей часу, Возницький знаходив шляхи і змогу рятувати, відбудовувати, відкривати. В перші роки директорства (60–70 рр.) це були експедиції по Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях. Сотні врятованих творів сакрального мистецтва, потім меблі, кахлі, лампи, дали можливість створити експозиції нових музеїв – філій галереї.
Наступним етапом “місії порятунку” Бориса Возницького стало брати під опіку сплюндровані церкви, зруйновані замки та палаци, відбудовувати їх, реставрувати і давати нове життя. Так була створена “імперія Возницького”, котра зараз налічує 17 філій. Ідеї експозицій і побудова самих експозицій були також розроблені і втілені самим Возницьким. Він мав неймовірне чуття музейника і око талановитого експозиціонера. Свідченням цього є не тільки музейні експозиції, але й ті виставки, автором котрих був. Віховими виставками всеукраїнського значення стали відкриті Возницьким у Львівській галереї мистецтв виставки “Розп’яття” (1999 р.), “Гетьман Мазепа. Погляд крізь століття” (2003 р.), “Майстер Пінзель. Легенда та реальність” (1987р.).
Борис Возницький видав декілька наукових праць, присвячених творчості Пінзеля. Іноді записував свої роздуми. Знайомлячись з ними, стверджуєшся в думці, що нам, його співробітникам і вихованцям, випало велике щастя працювати з Великою людиною, життєвий подвиг котрої більшість може оцінити лиш сьогодні.
Борис Возницький знав ціну своєї праці і праці колег. Він написав: “21 грудня відкрито Музей-заповідник Олеський замок. Очевидно, найбільша подія в моєму житті. Сім років роботи, років радостей і розчарувань. Більше було радостей… Можливо не до всіх дійшло значення цього подвигу, творцями якого були мої колеги. Здається С. Цвейг писав, що “подвиг звершується не тоді, коли він звершується, а тоді, коли він стає надбанням майбутнього покоління”.
Дизайн та оформлення виставки: Сергій Петлюк. Куратор виставки Наталя Філевич
Виставка підготована під керівництвом та за участю Лариси Разінкової- Возницької та робочої групи в складі: І. Хомина, Н. Філевич, В. Сусак, В. Пшика, Н. Маїк, Л. Спаської, О. Максименко, М. Сойки.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
