“… Дня 5 лютого 1934 р. місцеві органи правопорядку Львова були завідомлені про знайдення в парку Кілінського покраяних частин людського тіла в кількости 15 штук. На знахідку натрапив робітник Торгів Східних Ян Чиж, який проїжджав через парк по полудни. Наступного дня Яніна Бжежанська, проходячи поблизу цегельні Нахта від сторони вул. Снопковських, зауважила розкидані в кількох місцях частини людського тіла в кількости 17 штук. Того самого дня постерунковий поліції Козловський під час патрулювання в парку ім. Йордана виявив 11 частин розкиданого по дорозі людського тіла. 7 лютого в цьому ж таки парку Григорій Мельник натрапив на 20-сантиметровий кавалок людської шкіри.
У всіх описаних вище випадках зловіщі знахідки були доставлені до Інституту судової медицини. Експертиза стверджує, що ті частини з почетвертованого трупа належать жінці, і що вони були виполокані у воді, аби походили на м’ясо худоби. Помимо виявлення 44 частин людського тіла голови від нього так і не знайдено…”
Це був уривок з судової справи, яка розглядалася в львівському суді 27-28 лютого 1934 р. А тепер коротко про те як вона починалася і чим скінчилася.
Отож, головними героями цієї кримінальної історії, яка набула великого розголосу по всій Польщі, стали двоє жителів Львова: Ієронім Цибульський та Емілія Шефф. Перший – уродженець Судової Вишні 44-х літ, колишній військовий, дипломований пекар, власник тютюнового кіоска, одружений і батько дитини.
Друга – реєстрова проститутка, прописана на Замарстинові. Шляхи цієї пари вперше і востаннє перетнулися фатальної ночі з 3 на 4 лютого на пляці Галицькому. Підчепивши близько опівночі жрицю любови, Цибульський відвів її до свого кіоску на вул.Св. Софії, де під горілку-монопольку (2 пляшки по 200 г кожна, як сам уточнював на слідстві) і закуску кілька годин бавився з повією. На завершення орґії гендляр запропонував жінці випити ще одну склянку з трунком, в яку попередньо непомітно вкинув ціанистого калію. Через мить Шеффівна віддала Богу душу.
Наступним рішенням Цибульського було приховати всі докази злочину, а насамперед збутися тіла. Нічого кращого, як розмножити його не придумав, застосовуючи при цьому ніж, сокиру і пилку. Більше доби вбивця в кіоску кромсав тіло нещасної жертви і за допомогою свого доброго знайомого Миколая Колодзія виносив останки подалі від місця злочину. При цьому приятелю казав, що то м’ясо коняче і не придатне до вжитку. Залишалося винести й сховати ще незначну частину покраяного і оскальповану голову небіжки, та 6 лютого м’ясний промисел Цибульського зупинила поліція, доправивши різника до арешту за підозрою у навмисному вбивстві.
Під час нетривалого досудового слідства серед іншого було проведено і психіатричну експертизу звинувачуваного. Не один обиватель, начуваний про подробиці справи, був переконаний, що таке може вчинити лише людина несповна розуму. Однак лікарі не виявили в Цибульського помітних ознак душевної хвороби, лише зауважили на зниження розсудку через зловживання алкоголем. У своєму обвинуваченні на суді прокурор наголосив, що причиною вбивства був грабунок, але жодним чином не сексуальний мотив. Сам Цибульський визнав свою провину у вчиненні морду. В підсумку суд призначив львівському різнику кару у вигляді позбавлення волі до кінця днів своїх.
Джерело: http://proidysvit.livejournal.com/170805.html
