“Більшовицька гієна Сталін і його імперіалістична шайка докладають усіх зусиль, щоби повністю здушити прагнення народу до самостійного життя, але їхні плани провалюються. Лави незламних борців-революціонерів сміло прямують тернистим шляхом до перемоги. Ідея самостійності України була і є найбільшою святістю українського народу й тому за неї боремося споконвічно”, — йшлося в часописі “Пробоєм”, який видавали українці в Празі. Випуск за травень 1948 року на першій шпальті мав статтю “День Героїв” повідомляє Gazeta.ua.
Ідея свята виникла в середовищі українців наприкінці 1930-х. Офіційно його запровадили постановою ІІ Великого збору Організації українських націоналістів в Кракові у квітні 1941 року. Серед прийнятих рішень було й таке: “Обов’язковими організаційними святами є: Свято Соборності 22 січня, свято Героїв революції 23 травня і День боротьби 31 серпня”.
Першим відзначали річницю проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, який прийняли 1919-го. Того ж року 31 серпня війська УНР та ЗУНР звільнили Київ від більшовиків. Цій події згодом приурочили День боротьби, який ще називали Святом зброї. Його 1947-го замінили Святом Покрови — 14 жовтня. Українська головна визвольна рада визначила його днем створення Української повстанської армії.
Свято Героїв революції постановили відзначати в день загибелі провідника ОУН Євгена Коновальця. 1917 року він у Києві створив і очолив одну з найбоєздатніших частин армії УНР — Січові стрільці.
“Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба”, — казав він, коли українським військам довелося залишити свою територію під навалою більшовиків.
Коновалець шукав нові методи боротьби за незалежність нашої держави. Взяв участь у створенні Української військової організації. Об’єднала вояків та учасників революції, які опинилися в інших країнах, і не хотіли припиняти опір окупаційним режимам. 1929-го на базі УВО виникла ОУН.
Члени організації сформували військовий штаб та укомплектували школи з підготовки старшинських кадрів у Польщі, Чехословаччині й Австрії. Намагалися піднімати українське питання на міжнародних конференціях і засіданнях Ліги Націй. Налагоджували роботу націоналістичного підпілля в УРСР. Кремлю це все не подобалося, і тому вирішили вбити лідера ОУН.
Операцію “Ставка” розробляли в Москві під наглядом Йосипа Сталіна. До Євгена Коновальця відправили Павла Судоплатова. Той зумів увійти в довіру, представившись діячем підпілля в Радянському Союзі з псевдо “Павлусь Валюх”. 23 травня 1938 року в Роттердамі у Нідерландах радянський агент зустрівся з оунівцем і подарував коробку цукерок з українським орнаментом. У ній була вибухівка, від якої Коновалець загинув.
З 1941-го в День Героїв згадували не лише провідника ОУН. У травні також померли ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський і державний і військовий діяч Симон Петлюра. Тому їхні портрети розміщували на місцях урочистих зібрань, поряд із зображеннями Коновальця. Усіх полеглих у боротьбі за вільну Україну вшановували хвилиною мовчання. Потім виголошували короткі промови, складали присягу нові члени ОУН.
“Тільки Українська самостійна соборна держава, яку можемо здобути революційною боротьбою народу, поруч боротьби всіх поневолених Москвою народів, буде запорукою кращого майбутнього”, — цитувала один із виступів підпільна газета Крайового проводу ОУН “Зов крови”.
“Поляну освітили смолоскипи й почали сходитися сотні за сотнями й уставлятися в чотирикутник, — згадував відзначення Дня Героїв 1946 року біля українського села Воля-Володзька, що увійшло до складу Польщі, тодішній курсант підстаршинської школи Дмитро Грицько.
— Вийшла й наша сотня і стала на переді підвищення. На щоглах майоріли прапори — синьо-жовті й революційні УПА червоно-чорні. На середині був портрет провідника ОУН Євгена Коновальця. Капелан Кадило правив молебень, співав хор упівський під диригентурою командира Залізного. Політвиховник відчитав молитву революціонера: “Україно, свята мати героїв, зійди до серця мого бурею вітрів кавказьких та шумом карпатських ручаїв, боїв главного завойовника, батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат революції, радісним гомоном Софійських дзвонів — нехай душа моя в тобі відродиться”.
За кордоном українці збиралися біля могил своїх героїв. Співали “Ще не вмерла Україна” та “Зродились ми великої години”. Виголошували промови.
“О 20:30 мають дзвонити дзвони в церквах, — йшлося в “Інструкції ОУН у справі святкування Свята Героїв революції”. — Могили прибрані квітами, зі стрічками національними й організаційних кольорів. З початком бою дзвонів слід запалити довкола могили чотири великі смолоскипи, які повинні горіти всю ніч. Національний прапор має висіти весь день, прапор ОУН — лише в часи зібрання. Біля Могили стоїть постійно святочно зібрана почесна сторожа з хлопців і дівчат”.
З часом в українській діаспорі почали вшановувати героїзм воїнів від часів Русі, козаччини до ХХ ст. Згадували всіх борців за Україну. Вважали обов’язком передати пам’ять про них наступним поколінням.
“Убив ворог наших вождів, але вбив тільки тіло, бо дух їх живе з нами, — йшлося в публікації до Дня Героїв у часописі “Пробоєм”. — Кров їхня марно не пропала, як не пропадає кров жодного героя. З тої крові зродилися нові лави героїв, які завзято мстять за минуле й борються за краще майбутнє. Хай московський імперіалізм п’яніє від крові замучених, кінець його недалекий”.
Після 1991-го День Героїв почали ширше відзначати й на території України. З 2014 року цього дня вшановували ще й Героїв Небесної сотні й учасників російсько-української війни.
Олександр ГАНДЗІЙ
