Меморандум УГКЦ радянському уряду (частина І). Фрагмент біографії Праведника народів світу бл. свщм. Климентія Шептицького

17-го листопада о. Климентія відвідав агент НКВС, імені якого не знаємо, але залишилось оперативне повідомлення з описом цієї події. Зі змісту здогадуємося, що ця особа була добре знайома з о. Климентієм і також збиралася в той же час до Москви.

Зокрема, агент пише про своє спостереження: «Митрополит сам пішов до архимандрита, замість того, щоби визвати його до себе, що ще раз підкреслює виняткову роль, яку відіграє тепер і буде відігравати в майбутньому Климентій Шептицький». Із цього донесення дізнаємося, що на Архимандрита студитів є заведена справа, яка акумулює всі матеріали про нього.

[тут же. — С. 43–44]

Стан здоров’я о. Климентія викликає занепокоєння, і він проходить обстеження, щоби з’ясувати, чи не буде для нього ця подорож занадто небезпечною. Лікарський висновок та дозвіл на поїздку давав о. Климентію д-р Олександр Барвінський (1889–1957), який прописав і певну дієту.

[ЦДІАЛ — Ф. 201. — Оп. 1р.. — Спр. 124. — Арк. 11; Спр. 122. — Арк. 15.]

За місяць, 17-го грудня 1944 року, делегація на чолі з о. Климентієм Шептицьким вилетіла зі Львова до Києва. Про це свідчить оперативне повідомлення 2-го Управління НКДБ УРСР про підготовку делегації УГКЦ до виїзду в Москву. У Києві зупинились у готелі «Інтурист», зайнявши два номери — №18 і №19. Будівля ця збереглася й нині знаходиться за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 26.

Того ж дня греко-католицькі духовні отці  три години ознайомлювалися із Києво-Печерською Лаврою. На 18 грудня була запланована екскурсія у Собор Святої Софії.

[Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [Упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т. І. — С. 273–274]

До наших днів вціліли дві посвідки, видані о. Климентію для подорожі, які зберігаються в архіві Львівського музею історії релігії і які були опубліковані в часи Незалежності. Подаємо їх мовою оригіналу:

Посвідчення Архимандрита Д-ра Климентія Шептицького — представника Греко-Католицької Церкви на урядових переговорах у Києві та Москві — Львів, 20 листопада 1944 р.

УДОСТОВЕРЕНИЕ

Пред’явитель сего действительно является представителем греко-католической церкви И. О. Архимандрит Др. Климентий Шептицкий, который командируется в г.г. Киев и Москву по религиозным делам.

Действительно по 31 декабря 1944 года.

Председатель Исполкома
Львовского Областного
Совета депутатов трудящихся                                       (Н. Козырев)
Срок командировки продлен по 15-е января 1945 года.

Председатель Совета по делам религиозных культов
При СНК СССР                                                                 (И. Полянский)
27 декабря 1944 г.

Посвідчення, видане Митрополитом Йосифом Сліпим Архимандритові Климентієві Шептицькому — представникові Греко-Католицької Церкви на урядових переговорах у Києві та Москві — Львів, 12 грудня 1944 р.

ПОСВІДКА

Отсим стверджую, що о. Климентій Шептицький, син Івана, архимандрит монахів Студитів у Львові, виїжджає як член митрополичої делегації в церковних справах до урядів у Москві й Києві.
Львів, 12 грудня 1944 р.
[Підпис] + Йосиф, Митрополит
На звороті: Заїзди в Київ і Москву з 17.12.1944 — 2.01.1945.

[ХРЕСНОЮ ДОРОГОЮ. Функціонування… С. — 129–130]

У грудні 1944 року НКДБ УРСР вислало до НКВС СРСР телеграму про поїздку делегації греко-католицької Церкви до Москви. Зокрема повідомлялося, що 19 грудня потягом № 6 із Києва у міжнародному вагоні виїхали: архимандрит Климентій Шептицький, професор Гавриїл Костельник, радник митрополита Іван Котів та ігумен Будзинський. «Делегація везе два привітальні листи товаришу Сталіну від бувшого митрополита Андрея Шептицького і його наслідника Йосифа Сліпого, а також 100 тисяч рублів, призначених у фонд оборони. Делегація намірена вирішити питання про залишення каплиць при лікарнях, про типографію, про духовну академію і семінарію».

[Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т. І. — C. 274–275]

До Москви о. Климентій із делегацією прибув 21 грудня. Їхнє перебування описане у агентурному донесенні людиною, яка супроводжувала делегацію всі ці дні. Документ під назвою «Оперативне повідомлення 4-го правління НКДБ СРСР про перебування делегації УГКЦ в Москві» опубліковано.

[Тут же. — С. 285–296]

22 грудня 1944 р. делегацію прийняв голова Ради для справ релігійних культів при Раді Народних Комісарів СРСР Іван Полянський. Під час зустрічі члени делегації вручили йому привезені листи митрополитів Андрея та Йосифа до Йосифа Сталіна й меморандум на ім’я самого Полянського. Останній згодом доповідав Йосифу Сталіну, з яким мав зустріч 25 грудня, В’ячеславу Молотову та Лаврентію Берії, що «на прийомі керівник делегації архимандрит Шептицький висловив привітання та подяку радянській владі, Червоній Армії та її Головнокомандувачу товаришу Сталіну, а також заявив, що тепер Греко-Католицькій Церкві в Західній Україні більше не загрожує та небезпека, яку готували німці, і що делегація має своїм завданням, з одного боку, вказати на ті образи й небезпеки для Церкви, які усунені назавжди у зв’язку з перемогами Червоної Армії, а з іншого — на деякі дрібниці, які мають місце в церковному житті тепер і які потрібно виправити або негайно, або найближчим часом».

[Стенографічний запис прийому делегації опубліковано у: ХРЕСНОЮ ДОРОГОЮ. Функціонування… С. — 136–141; Отечественные архивы. — № 3. — 1994 р. — С. 65–66]

Оскільки в часах СРСР побутувала нав’язана радянськими істориками думка, що о. Климентій очолював у 1944 році делегацію, яка вела переговори з радянською владою про об’єднання греко-католиків з православною Церквою, то публікуємо всі пункти меморандуму, щоби продемонструвати відвагу делегації, яка єдина в СРСР звернулася до влади з подібним документом:

1. Католицька Церква, незалежно від обрядів, буде в Польщі користуватися повною свободою, незалежним виконанням своєї духовної влади та юрисдикції, вільним завідуванням своїми справами й майном (ст. 1).
2. Церква буде вільно спілкуватися з Апостольським Престолом. У виконанні своїх урядів єпископи вільно спілкуватимуться зі своїм духовенством і оприлюднюватимуть пастирські послання (ст. 2).
3. Духовні у виконанні своїх урядів користуватимуться особливою правовою опікою – частина їхніх прибутків, так само як прибутки державних службовців, буде звільнена від стягнення за судом. Духовні, монахи, учні семінарій та монаші послушники будуть звільнені від військової повинности. Духовенство звільняється від громадських обов’язків, несумісних зі священичим званням, таких як народних засідателів, членів трибуналів тощо (ст. 5).
4. Забезпечується недоторканність церков, каплиць, цвинтарів (ст. 6).
5. Створення й переміна церковних приходів, монаших чинів, їхніх домів та установ залежить від церковної влади.
6. Архиєпископів і єпископів призначає Апостольський Престол (ст. 11).
7. Викладання релігії у народних і середніх школах є обов’язковим (ст. 13).
8. Визначене призначення церковного майна не буде змінене без згоди церковної влади (ст. 14).
9. Духовні, церковні й монаші юридичні особи та їхнє майно сплачують податки на рівні з іншими громадянами, за винятком будівель, що призначені для богослужінь, духовних семінарій, новіціятів, житла монахів і монахинь, майна, прибутки з якого призначено виключно для цілей релігійного культу, [усе це] цілковито звільнено від оподаткування. Помешкання єпископів, парафіяльних священиків і їхні службові приміщення будуть потрактовані одинаково з приміщеннями державних службовців і установ (ст. 15).
10. Церковні й монаші юридичні особи мають право набувати, відчужувати, володіти й розпоряджатися своїм рухомим і нерухомим майном, а також право звертатися до всіх державних установ для захисту своїх громадянських прав (ст. 16).
11. Церковні й монаші юридичні особи мають право засновувати, володіти і розпоряджатися цвинтарями (ст. 17).
12. Церковна влада надає церковні посади, відомства й парафії (ст. 19).
13. У випадку арешту духовних і монахів суди негайно повідомляють відповідного єпископа про справу, надсилають до нього звинувачувальний висновок, а пізніше вирок із обгрунтуванням.

До заарештованих духовних і монахів влада ставитиметься з належною повагою (ст. 22).

14. Польська Річ Посполита визнає право юридичних церковних і монаших осіб на все рухоме й нерухоме майно, прибутки й права, якими користуються ці юридичні особи на теперішній час. Справа церковного майна, відчуженого Австрією, Росією й Прусією, буде вирішена окремою угодою; доти Польща забезпечує Церкві щорічні еквівалентні прибутки. У випадку роздріблення цього майна єпископи й семінарії, які не мають землі, отримають по 180 гектарів, а парафії від 15 до 30 гектарів землі, відповідно до якости грунтів, і навпаки: держава може відчужувати за викупом землю в єпископських і капітулярних парафіях, якщо її кількість перевищує зазначені розміри.

Виходячи з такого становища Церкви в західних областях України, яке грунтувалося на споконвічному, звичаєвому й писаному праві, митрополит просить:

1. Забезпечити Греко-Католицькій Церкві в межах СРСР вільне виконання її церковної влади, богослужень і вільного завідування, володіння і користування її майном.
2. Звільнити частину платні й прибутків духовенства та монахів від стягнення за судом нарівні з іншими трудящими.
3. Визнати за всім духовенством і монахами [право мати] харчові талони нарівні з іншими трудящими та науковими працівниками.
4. Звільнити духовенство, монахів, послушників, семінаристів, дяків, церковних старост і паламарів від військової повинности.
5. Звільнити духовенство й монахів від громадських повинностей, несумісних з їхнім званням, таких як народних засідателів, членів трибуналів тощо.
6. Звільнити духовенство й монахів від дорожніх повинностей (гуж- повинностей).
7. Забезпечити недоторканність церков, каплиць і конфесійних цвинтарів.
8. Забезпечити церкві заснування й утримання Богословської Академії, духовних семінарій, монастирів, чернечих новіціятів, церковних шкіл, церковних музеїв, церковних захоронок, сиротинців, лікарень («Народної Лічниці» у Львові) і конфесійних цвинтарів.
9. Допустити Церкву до викладання релігії в усіх народних і середніх школах та визнати за вчителями релігії зарплату нарівні з іншими вчителями.
10. Звільнити від усіх державних і комунальних нарахувань та податків будівлі, що призначені для богослужінь, духовні семінарії, новіціяти, помешкання монахів і монахинь, а помешкання єпископів, крилошан і парафіяльних священиків щодо оподаткування вважати прирівняними до приміщень державних установ.
11. Забезпечити заарештованим духовним і монахам повагу, яка належить їм за чином.
12. Залишити духовним і монастирям у володінні й користуванні їхнє нерухоме майно у тому розмірі, яким вони користувались у серпні 1939 р., принаймні в межах, зазначених у Конкордаті.

Окрім того, просимо, зокрема:

13. Священикам і студентам Богословської Академії та духовних семінарій, а також членам їхніх родин, які у 1939-1941 роках були вивезені з західних областей України, дозволити повернутися на свої місця.
14. У лікарнях Західної України залишити хворим для користування каплиці, які там знаходяться.
15. Виділити в Москві та Києві по одній церкві для використання греко-католиками, які там проживають, із правом Львівському митрополитові призначати священиків до цих церков.
16. Віддати греко-католицькій митрополії її друкарню у Львові. Друкарня ця необхідна для друку церковної та богословської літератури, формулярів і «Архиєпархіяльних Відомостей».
17. Відповідно до постанови Облвиконкому Львівської області від дня 14 серпня 1944 р., просимо повернути Богословській Академії та греко-католицькій Духовній Семінарії у Львові її приміщення по вул. Коперніка ч. 36 для відновлення нормальної діяльности цих закладів.

[Статті Меморандуму публікуємо за: Боцюрків Б., Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950) / Б. Боцюрків; пер. з англ. Н. Кочан; за ред. О. Турія. — Львів: Вид-во УКУ, 2005. — С. 79–82; Богдан Боцюрків у примітках зазначив, що копія меморандуму з 1944 р. (обсягом п’ять машинописних сторінок російською мовою) зберігається у: ЦДІАЛ, ф. 201, on. 1, спр. 125, арк. 1-5]

Цей документ було зачитано о. Климентієм від імені Митрополита Йосифа. Автор тут покликається на Конкордат 1925 р. між Польщею та Ватиканом і просить радянський уряд запевнити Греко-Католицькій Церкві надані цим Конкордатом права. Юридичний хист о. Климентія та відповідна освіта дають підстави стверджувати, що це саме він був автором Меморандуму, і оскільки поїздка до Москви готувалася ще за життя Митрополита Андрея, то саме брати Шептицькі підготували його після окупації Львова радянськими військами.

Іван МАТКОВСЬКИЙ