Сто років тому оздоровлення та відпочинок на курорті, як і сьогодні, урізноманітнювалися екскурсійними мандрівками Трускавцем та його околицями, ближніми та далекими, про що дуже вміло дбала курортна влада. Відпочивальники курорту мали можливість мандрувати цікавими місцинами Дрогобиччини та карпатського краю.
Окрім приємного шпацеру Головним трактом курорту (центральна вулиця курорту), головним Дептаком парку (центральна алея), алеями до «Нафтусі» та «Марії», Трускавець мав кілька гарно доглянутих хвойних та широколистих парків – «Ядвінувка», «Адамівка» та громадську поляну в місцевості Городище тощо, де в перервах між процедурами можна було насолоджуватись свіжим, насиченим озоном, повітрям. А в лісовій частині довкола Трускавця, висаджені та доглянуті алеї, дозволяли комфортно прогулюватись відпочивальникам, отримуючи лікувальний бальзам для організму.
Першими примітивними видами туризму на курорті були походи до лісу за грибами, спостерігання за тваринним світом лісопарку. Одна із близьких мандрівок пролягала до джерела “Софія” та до урочища “Липки”, де знаходились копальні цинку та збірник мінеральної води, а також до джерела «Зося» (і сьогодні існує), що в лісовій околиці Трускавця. Від джерела “Зосі” пішохідний маршрут пролягав до місцевості «Боберня», де працювала молочарня і де відпочивальники могли напитися свіжого молока, так необхідного в лікувальному процесі мінеральними водами.Звідси в південно-східному напрямку можна було дістатися знаменитих “Помярок”.
Крім цього організовувались окремі рекреаційні мандрівки на “Помярки” (гужовим або автомобільним транспортом) з відвідинами чудового природничого музею ім. Емми Ярош. Організовувались також пішохідні мандрівки до гірського села Орів та на гірський хребет Тихий Діл (800 м.н.р.м.), звідки відкривався мальовничий краєвид на Трускавець.
Пізнавальними та водночас недалекими (ближній туризм) були мандрівки до Стебника (гужовим або автомобільним транспортом), де знаходилась відома копальня поташової солі (кайліту), і де з дозволу керівництва саліни можна було спуститися в шахту, і побачити таємничі гроти та підземні переходи.
Рекомендованими були також мандрівки до центру нафтової промисловості – міста Борислава (гужовим або автомобільним транспортом), який майже весь був покритий багаточисельними шибами (копальнями) з видобутку нафти, де також екскурсанти могли побачити єдину у світі копальню земного воску (озокериту). Звідси одним маршрутом мандрівники їхали до Східниці, потім до скель Урича, де колись давно існував фортечний замок, як оборонний.
І, звісно, туристи мали можливість відвідати Дрогобич (кінний або автомобільний транспорт), де в першу чергу проходило ознайомлення з костелом Святого Варфоломія (ХІV ст.) та церквою Святого Юра, пам’яткою дерев’яної архітектури XVI ст.
Удосконалюючи форми дозвілля та відпочинку кураційників, курортною владою відпрацьовано цілий ряд туристичних маршрутів, які дозволяли гостям курорту знайомитися з історією та природою чарівного карпатського краю. Віддалені туристичні маршрути влаштовувалися через поїздки до Делятина (солоні лікувальні ванни), Яремче (водоспад, скелі Довбуша), до Ворохти, на Чорногору до Говерли та до гори Параски (3-х денна) тощо.
Для цих мандрівок слугували екскурсійні автобуси з відкритим верхом з метою кращого сприйняття довколішніх мальовничих краєвидів. Їздили не тільки літом, але й зимою, влаштовуючи лищатарські походи на гору Параску. Лищатарство в тодішній Польській державі вважалось військово-прикладним видом спорту, тому відповідно підтримувалося на рівні держави.
Плануванням екскурсій з кінця ХІХ ст. займалася курортна установа “Товаристський клуб”, компетенцією якої була організація розваг та дозвілля на курорті Трускавець. Та першочергово сам курорт Трускавець був об’єктом для туристів, маючи для цього всі основи. А одним з перших туристичну привабливість Трускавця зауважив відомий нам всім краянин, поет і літератор, досвідчений мандрівник Іван Франко.
За його організації та керівництва у 80-х роках ХІХ ст. влаштовувалися туристично-дослідницькі мандрівки для студентів Львівського університету, а деякі з них навіть пролягали через Трускавець. Зважаючи на всі природні багатства, якими нагородила наш Трускавець природа і Бог, Іван Франко назвав його – «Золотодайною Колхідою на благословенному Підгір`ї».
Галина КОВАЛЬ
директор музею міста-курорту Трускавця
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=291516441269442&id=100012332644809&pnref=story
Ще місяць тому я дала у коментарі посилання на мою статтю про те, що підпис під фото «Мандрівники з Трускавця на екскурсії в Дрогобичі, 20-30-і роки ХХ ст.» неправильний. Відпочивальники сфотографовані на тлі копальні озокериту у Бориславі. Але підпис під світлиною залишився той самий.