Леонард Марконі – знаменитий львівський скульптор й архітектор, професор Львівської політехніки. Його погруддя збереглося на одній із відомих львівських будівель. У 1901 році фірма Івана Левинського спорудила новий готель за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера. Це готель “Жорж” на пл. Міцкевича.
Чотириповерхову неоренесансну будівлю готелю прикрашають алегоричні скульптури Європи, Азії, Америки й Африки, встановлені в наріжниках, та барельєф Св. Юрія (Жоржа-Георгія) над головним фасадом авторства Антонія Попеля за ескізами його вчителя та тестя, скульптора й архітектора Леонарда Марконі. Професор не дожив до спорудження нової будівлі «Жоржа», де вшановано його пам’ять: статуя, що символізує Європу, тримає в руках скульптурне погруддя Л.Марконі.
Леонард народився у Варшаві, куди його батько, скульптор Ферранте Марконі, переїхав 1828 року з Італії. А Леонард після студій 1859–1862 років в Академії Св. Луки у Римі (за рельєф “Прощання Св. Петра з Павлом” одержав там золоту медаль) та роботи у Варшаві перебрався 1874 року до Львова – на кафедру рисунку та моделювання Технічної академії (тепер НУ “Львівська політехніка”). Цю кафедру Л.Марконі очолював від 1877 року до самої смерті. Виховав відомих у майбутньому скульпторів, серед яких Антоній Попель, Петро Гарасимович, Петро Войтович, Міхал Созанський. У 1880 році Марконі одержав офіційний дозвіл на виконання скульптурних робіт і створив багато алегоричних творів, займався оздобленням як інтер’єру, так і екстер’єру будівель. Крім цього, він займався промисловим освоєнням покладів алебастру в с. Берездівцях.
Перейдемося львівськими вулицями – місцями життя та творчості Марконі. Почнемо від Середмістя. Над порталом головного входу до Львівської ратуші перед приїздом цісаря Франца Йосифа 1880 року встановили скульптурну групу з алегоріями “Гостинності” та “Патріотизму” (жінка в центрі з піднятими руками) авторства Леонарда Марконі. Змінилася влада, і 1928 року з-перед ратуші прибрали австрофільські алегорії скульптора.
У 1890-1896 роках Л.Марконі виготовив пластичне оздоблення Преображенської церкви у Львові на вулиці Краківській, 21. Він створив кам’яні скульптури 12 апостолів під куполом і виконав фриз із позолочених гербів великих галицьких міст.
Вийдемо на нинішній проспект Свободи до будівлі Національного музею ім. Андрея Шептицького. Колись тут був Міський музей художнього промислу, створений 1874 року з ініціативи архітектора Юліана Захарієвича. Спочатку він містився у ратуші, потім – у Міщанській стрільниці на вул. Курковій, а 1888 року рада міста виділила під спорудження музею незабудовану частину площі Каструм. Будівництво фінансувала Галицька Ощадна Каса. Оголосили конкурс на будівництво споруди музею, у якому переміг професор Політехнічної школи Ґустав Бізанц. Але архітектурний проект будівлі розроблявся під орудою члена журі конкурсу, архітектора Юзефа Каєтана Яновського, який використав основні ідеї конкурсного проекту Леонарда Марконі, що зайняв третє місце.
Скульптор Л.Марконі не мав архітектурної освіти та концесії будівничого, тож уклав спочатку спілку з Яновським, згодом розірвану. Л.Марконі до самої смерті (1899) судився з Яновським, звинувачуючи того у плагіаті. Причетним до реалізованого проекту музею вважають також асистента Яновського, Евґеніуша Весоловського. Керівництво будівельними роботами вів Едмунд Жихович. Оздоблення фасаду й інтер’єрів здійснювали частково за проектами Л.Марконі.
У 1951 році залишки збірок перенесли до Музею етнографії та художнього промислу (тепер пр. Свободи, 17), а в будинку на пр. Свободи, 20 наступного року відкрили Львівський філіал Центрального музею В.І.Лєніна (Москва). Задля цього було знищено майже все оздоблення фасаду.
На нинішньому проспекті Свободи, 15 у 1889–1891 роках за проектом Юліана Захарієвича збудували у стилі “піттореск” (одному з напрямків пізнього мальовничого історизму) споруду Галицької Ощадної Каси. Цю розкішну будівлю прикрасив своїми скульптурами Леонард Марконі. Одну зі скульптурних груп, під самим куполом, – з факелом у руках і зоряним вінцем над головою, називають часто “львівською статуєю Свободи”. Хоча ця фігура й була створена під впливом відомої статуї Ф.О.Бартольді “Свобода”, встановленої 1886 року в гирлі Гудзону (Нью-Йорк), насправді вона мала символізувати “Ощадність”. Поруч – алегоричні статуї “Промисловість” і “Рільництво”.
Майстерні скульпторів Леонарда Марконі та Петра Гарасимовича витворили теж рельєфи, розташовані під вікнами другого поверху. Вони символізують: Ощадність, Підприємництво, Мистецтво, Рільництво, Театр, Інженерію, Транспорт.
Варто подивитися й на виготовлені цими двома скульпторами рельєфи над порталами дверей у вестибулі. Деякі з них вельми дотепні, наприклад, собача голова над входом до кімнати портьє. Ліворуч від порталу головного входу була встановлена 1891 року на фасаді ще одна робота Л.Марконі – барельєфний портрет Юліана Захарієвича.
Поруч, під №13 збудували за проектом Еразма Гарматника в необароковому стилі чотириповерховий “Ґранд-отель” (1892–1893). Після смерті архітектора будову завершили Зиґмунт Кєндзерський і Леонард Марконі, який також створив скульптури атлантів над головним входом. Тоді це був найшикарніший готель у Львові.
На нинішній вул. Січових Стрільців, 3 збудували Дирекцію Залізниці. Над вікнами другого поверху на сандриках вміщені символічні скульптурні групи, які символізують: Механіку (ліворуч, з регулятором парової машини), Електрику та Телеграф (у центрі, з фрагментом опори з двома ізоляторами) й Інженерію. Поруч розташовані складні барельєфи з залізничним устаткуваннями, серед якого можна побачити і “башмаки” для зупинки вагонів. А згори всю цю “машинерію” охороняють маскарони левів.
Під ренесансним фронтоном, що завершує колонаду, бачимо римські цифри MDCCCLXXXVII, які інформують про рік завершення будівництва – 1887. Над фронтоном, у якому раніше був двоголовий орел – герб цісарсько-королівської Австро-Угорщини, височіє скульптура Гермеса-Меркурія на колесі з піднятою лівою рукою. Ця фігура заввишки в 3,5 м символізувала динаміку залізничного руху. Автором скульптурного оздоблення фасаду був Леонард Марконі. Йому теж належать проекти оздоблення сходової клітки, вестибулю та коридорів.
З ініціативи Благодійного фонду “Збереження історико-архітектурної спадщини міста Львова”, очолюваного Андрієм Салюком, 2010 року була започаткована акція “Врятувати Меркурія!”. Через два роки фігуру Меркурія було відновлено.
Оригінальним декором виділяється дім при вул. Гребінки, 8, збудований 1892 року за проектом Еразма Гарматника, в скульптурному оздобленні якого брала участь майстерня Леонарда Марконі. Над наріжником цієї кам’яниці виступає голова вепра. В скульптурному декорі будинку використано також горельєфи з зображенням голови Меркурія.
Спарений будинок з двома брамами та бічними ризалітами при вул. Лепкого (Браєрівській), 10–12 збудований у 1880-х роках у стилі історизму. Він оздоблений скульптурами, барельєфами та маскаронами авторства Леонарда Марконі. Серед них привертає увагу скульптура жінки з лірою.
Вишуканий декор на античні теми роботи Л.Марконі прикрашає будинок №6. Над брамою бачимо дві крилаті фігури, що символізують Музику та Скульптуру. А у широких сінях привертають увагу медальйони з барельєфами на античні сюжети.
Фасад наріжної кам’яниці на вул. Листопадового Чину, 14, збудованої у 1880 року за проектом Владислава Галицького, оздоблений погруддям колишнього патрона вулиці – Адама Міцкевича, виготовленого скульптором Леонардом Марконі.
Кам’яницю під №8 на вул. Гоголя збудували у 1873–1876 роках за проектом архітектора Еммануїла Ґалля. Тут мешкав перші кілька років у Львові скульптор Леонард Марконі, який вважається автором скульптур атлантів, що прикрашають цей триповерховий будинок. Власниками кам’яниці були графські родини Лосів і Дунін-Борковських, чиї герби прикрашають фасад будинку.
На розі вулиць Листопадового Чину, 11 та Олекси Новаківського привертає увагу мальовничий будинок з червоної цегли під кольоровою дахівкою. Його збудовано у 1889 році будівничим Іваном Левинським за проектом Юліана Захарієвича для вілли художника Яна Стики, одного з творців “Рацлавицької панорами”. В наріжній ніші була статуя Божої Матері, виготовлена за моделлю Леонарда Марконі на фабриці Івана Левинського. За радянських часів скульптуру знищили. У 2010 році на її місці встановили фігуру Божої Матері роботи скульптора Романа Петрука.
Леонард Марконі брав також участь в скульптурному оздобленні сходової клітки і фасаду будівлі Галицького сейму (нині головного корпусу Львівського університету, 1878–1881).
Вулицю Крашевського (нині Соломії Крушельницької) забудували в 1878–1894 роках престижними еклектичними кам’яницями за проектами архітекторів Альфреда Каменобродського, Зиґмунда Кендзєрського, Міхала Ковальчука, Людвіка Рамулта й Альбіна Заґурського. Фасади кількох будинків прикрашають скульптури Леонарда Марконі (зокрема, №1 і №23).
А 1 жовтня 1877 року в новому корпусі Львівської політехніки розпочався перший навчальний рік. На фризі під карнизом Головного корпусу Політехніки початково був латинський напис: Franciscus Josephus, Austriae Imperator A. D. 1877 («Франц Йосиф, Австрійський імператор, року Божого 1877»). Зі змінами влади змінювався й напис. Зараз тут бачимо: «Університет “Львівська політехніка”». Завершує ризаліт аттик з латинським гаслом “Litteris et artibus” (“Наукам і ремеслам”). Над ним встановлено скульптурну групу роботи професора рисунку та моделювання Львівської політехніки Леонарда Марконі, що зображує Інженерію, Архітектуру та Механіку.
На площу Св. Юра виходить фасад корпусу хімічних лабораторій, розташованого позаду Головного корпусу. У 1876 році за проектом Ю.Захарієвича змурували двоповерховий будинок. На фасаді та в інтер’єрі встановлено рельєфи авторства Л.Марконі.
Під №11 на вул. Русових стоїть повернута тильним фасадом до вул. Антоновича вілла Леонарда Марконі, збудована за його власним проектом. Від вілли маестро можна було би чекати більшого. Але не забуваймо, що будувалася вона 1878 року на сільській околиці міста, а тепер опинилася на перехресті рухливих магістралей, переживши кілька перебудов. Від часів Марконі залишився хіба що фасад, обернений в бік колишнього саду.
При своїй фабриці на нинішній вулиці Генерала Чупринки Іван Левинський ще у 1880-х роках відкрив майстерні з обробки кераміки, дерева, металу й окремі підрозділи декоративно-прикладного мистецтва (вітражний, малярства). З підприємствами І.Левинського співпрацювали визначні митці та майстри: Леонард Марконі, Юліан і Альфред Захарієвичі, Модест Сосенко, Олекса Новаківський, Іван Труш, Олександр Лушпинський, Тадей Обмінський, Ян Томаш Кудельський, Лев Левинський, Юліан Данькевич, Михайло Стефанівський, Едвард Ковач, Михайло Бойчук, Михайло Гаврилко, Михайло Паращук, Роман Левандовський, Григорій Кузневич, Фелімон Левицький, Олена Кульчицька, Маріан Ольшевський, Станіслав Дембіцький, Михайло Галібей і багато інших.
Для Галицької крайової виставки Л.Марконі створив 1894 року скульптури електричного кольорового фонтану на верхній терасі Стрийського парку.
На вулиці Св. Софії, 29 (нині вулиця Івана Франка, 117) на фасаді вілли Давида Шварцвальда Л.Марконі виготовив 1897 року фігуру Божої Матері з Дитятком Ісусом.
Нижче, над входом до триповерхової чиншової кам’яниці при вул. І.Франка, 104 (Св. Софії, 20), декорованої у необароковому стилі, встановлено погруддя Адама Міцкевича, створене у 1898 році Леонардом Марконі.
З Л.Марконі пов’язаний і будинок на нинішній вулиці Ольги Кобилянської, 1. У 1880-х роках сюди, на парафіяльну ділянку колишнього костелу Св. Марка була перенесена з вулиці Св. Миколая Крайова школа лісового господарства. Будинок для неї збудували за проектом архітектора Бруно Бауера. Поруч створили невеликий дендрарій (арборетум). Це була трикласна професійна школа. Першим її директором був Генрик Стшелецький. Рисунок і скульптуру в школі викладав Леонард Марконі. Зараз тут працюють кафедри екології та ландшафтної архітектури Національного лісотехнічного інституту.
У кам’яниці при вулиці Зиблікевича, 8 (тепер вул. Франка, 28), збудованій 1899 року за проектом Анджея Ґоломба, мешкав архітектор Едмунд Жихович (1870–1924). Два поверхи цього будинку займав приватний дівочий ліцей ім. Адама Міцкевича, яким керувала дружина Жиховича – Ольга, донька відомого скульптора Париса Філіппі. Вона була власницею кам’яниці. Цей ліцей був найстарішим в місті навчальним закладом, де дівчата здобували середню освіту. Його заснувала 1851 року Феліція Василевська. Фасад будинку донині прикрашає скульптура Адама Міцкевича – у ніші на 2-му поверсі. Її автором вважають Леонарда Марконі.
На невеликій площі, що колись називалась Академічною, на місці нинішнього пам’ятника Михайла Грушевського колись так само сидів Почесний громадянин Королівського столичного міста Львова, поет і драматург, дід Романа Марії (Андрея) Шептицького, граф Александр Фредро (1793–1876). Після Другої світової війни пам’ятник роботи Леонарда Марконі помандрував до Вроцлава, де його встановили перед ратушею.
Міщанське касино (тепер проспект Шевченка, 13) збудували у 1874–1876 роках за проектом Людвіка Вєжбіцького. Тут влаштовували балі та забави. А в будні «ходили на газети» львівські інтелігенти. За комуністичних часів тут був Будинок політосвіти, а у 1990-х містився Народний рух України й інші громадські організації. Тепер тут обласна бібліотека. Колись вхід до касина оздоблювали дві жіночі скульптури авторства Леонарда Марконі, які можна побачити на старих фотографіях.
Палац Справедливості (осередок судової влади) збудували у стилі неоренесансу за проектом Францішка Сковрона у 1891–1896 рр. Фасад цієї будівлі займає майже половину непарної сторони вулиці Князя Романа (близько 160 м) і має три ризаліти. Центральний ризаліт вивершений скульптурною групою «Тріумф Правосуддя» авторства Леонарда Марконі. На бічному фасаді з боку пл. Галицької були встановлені жіночі скульптури «Правосуддя» та «Законодавство» (скульптори Л.Марконі та А.Попель), які не збереглися.
Триповерхові будинки №2 та №4 при вулиці Івана Франка спорудили 1883 року в стилі історизму за проектом архітекторів Вінцента Равського-молодшого й Ігнатія Віняжа. На фасаді «двійки» бачимо пілястри, маскарони, арабески та дві жіночі фігури авторства Леонарда Марконі, які тримають гербовий щит. У 2015 році ці фігури були відновлені. До цієї акції доклався львівський фотограф С.Смірнов.
Поруч – наріжна кам’яниця, яка мала би мати адресу пл. Соборна №4, має натомість адресу вул. Винниченка, 1. Її прикрашала фігура Божої Матері роботи Леонарда Марконі, знищена за більшовицьких часів.
Нову споруду для Цісарсько-королівського намісництва збудували у 1877–1880 роках за проектом архітекторів Фелікса Ксєнжарського та Сильвестра Гавришкевича. Скульптурне оздоблення, сходові клітки й інтер’єри намісництва проектував Леонард Марконі. Фасад будинку прикрашав тодішній герб королівства Галичини і Володимирії – галка (кавка), тож називали його “Палац під кавками”. Зараз у цьому будинку на Винниченка, 18 перебуває керівництво Львівської обласної ради та облдержадміністрації.
Л.Марконі вважається автором скульптур на фасаді будинку №28 на вулиці Чарнецького, нинішній Винниченка (1880, архітектор Міхал Фехтер).
У 1889 році за проектом Юліана Захарієвича завершено будівництво костелу Найсвятішого Серця Ісуса (тепер вул. Лисенка, 43). Головний вівтар, який зафундувала графська родина Ліхтенштайнів з Відня, виконала з місцевого мармуру й алебастру Фабрика виробів з каменю Леопольда Шімзера за проектами Л.Марконі.
Він став також автором скульптур на фасаді кам’яниці №8 на вулиці Ґротгера (нині Смольського). Глиняні моделі цієї скульптурної групи були продані автором задля отримання коштів на благочинність.
Помер Леонард Марконі у Львові 1 квітня 1899 року у власній віллі на теперішній вулиці Антоновича. На могилі Л.Марконі на полі 57 Личаківського цвинтаря встановлено цікавий пам’ятник, виконаний в еклектичному стилі, з різьбленим барельєфом голівки скорботної Божої Матері.
Поруч із могилою вчителя – останній притулок славетного учня та родича Л.Марконі, Антонія Попеля (1865–1910) – відомого скульптора-монументаліста.
Ігор МЕЛЬНИК
Виправте рік смерті! На фото могили написаний чітко. І в тексті вище.