Людомил Гюркович (1899 — 1980) — архітектор, реставратор. Він народився 1899 р. в Станіславові (тепер Івано-Франківськ) у багатодітній родині вихідців з Сербії. Освіту здобував у Відні та Львові – 1926 р. закінчив архітектурний факультет Львівської політехніки. 26 листопада того ж року обраний «членом-заступником» до правління Кола архітекторів польських у Львові.
Працював у технічному управлінні магістрату. Заснував власне архітектурно-будівельне підприємство разом із інженером Станіславом Маліною – «Спілку архітекторів Людомила Гюрковича і Станіслава Маліни» (існувало до 1934 р.).
У Львові від 1930 р. архітектор проживав у віллі, збудованій за власним проектом на вулиці Обводовій (тепер вул. Труша №4). Після війни переїхав до Польщі, де працював у Сандомирі, Острівці-Свентокшиському і Кельцах. Помер 20 липня 1980 року в Кельцах. Будівлі Гюрковича відносяться до функціоналізму, спрощеного бароко, неокласицизму, часто доповнені елементами історичних стилів.
Каплиця в селі Кульпарків (тепер територія Львова)
Село належало до парафії при костелі святої Марії Магдалини. У 1926—1927 рр. за проектом Людомила Гюрковича тут було споруджено невелику каплицю у спрощених необарокових формах.
Каплиця знаходилася біля сучасного будинку №34 на вул. Володимира Великого. Тут у часи незалежності споруджено пам’ятний хрест на згадку православної церкви Святого Введення (до війни — польський католицький костел Марії Магдалини), зруйнованої у 1973 році радянською владою.
Костел св. Миколая у Чишках
До Другої світової війни село Чижки мало назву Чишки. У XV столітті тут було засновано парафію та споруджено перший дерев’яний костел (дерев’яні храми зводили також у 1582, 1720, та 1864 роках). Останній з них згорів у 1912р. і богослужіння відправляли у цвинтарній каплиці.
Дата початку будівництва сучасного мурованого неоготичного храму за проектом Коссоноги та Гюркевича невідома. Припускають, що зведення костелу почалося у 1915 р., а основні будівельні роботи велись у 1928 р. Однак костел так і не був повністю зведений до 1939 р. З приходом радянської влади по 1990 рік святиня була закрита.
Відбудова костелу Успіння Пресвятої Діви Марії у Скоморохах Бучацького району
Перша писемна згадка про Скоморохи датується 1450 р. Місцеві римо-католики належали до парафії св. Вацлава у Баворові. Тут, біля головної дороги, в центрі села височить костел Успіння Пресвятої Діви Марії. Споруджено храм в 1908 р. під керівництвом Владислава Гертмана як філійний костел римо-католицької парафії в Баворові. Людомил Гюркович виконав проект відбудови костелу у 1929 р., який був реалізований до 1932 р.
Костел має традиційні форми, але з модерністичним фасадом, прикрашеним фігурними карнизними виступами; в напівкруглих нішах стоять фігури Діви Марії та святого Антонія з книгою у верхній частині костелу. Бокові стіни храму, верхній частині також прикрашені фігурними карнизами. Вівтар храму трохи меншого розміру, до вівтарної частини прибудовано невелику різницю. З приходом у село комуністів храм було закрито і перетворено у зерносховище. 19.08.2006 року у храмі було проведено першу месу після закінчення Другої світової війни. У 2013 р. була завершена реставрація костелу.
Головний вівтар львівського костелу св. Єлизавети у стилі арт деко.
Костел зведений у 1904 – на поч. 1930-х рр. за проектом архітектора Юзефа Шостакевича, модифікованого Вавжинцем Дайчаком. За задумом католицької влади, костел святої Єлизавети, на противагу до катедри святого Юра, мав підкреслити польськість Львова. Загальна вартість будівництва не мала перевищувати 700 тисяч золотих ринських. У вересні 1904 р. розпочали рити фундаменти, а 15 жовтня 1905 року архієпископ Більчевський (Bilczewski) заклав наріжний камінь.
Велика увага була приділена скульптурному оздобленню фасадів і кам’яній різьбі екстер’єру та інтер’єру. У декоруванні костелу брали участь такі відомі львівські митці, як живописець Казимир Сіхульський, скульптор Петро Війтович й Тадеуш Блотницький, архітектор та скульптор Яніна Райхерт-Тот, Людомил Гюркович, Юзеф Шостакевич, Вавжинець Дайчак, Ядвіґа Городиська.
Лише 1913 р. керівництво будови отримало дозвіл на зведення приміщень, в яких мали виготовити вівтарі для костелу замість первісно встановлених тимчасових.
1926 р. у храмі встановили один із найбільших органів у тодішній Польщі, роботи відомої фірми братів Домініка і Вацлава Бернацьких. 1930 р. на місці тимчасового головного вівтаря був встановлений новий мармуровий у стилі арт деко, авторами якого були Людомил Гюркович, Юзеф Шостакевич та Яніна Райхерт-Тот (їй належать скульптури святих Єлизавети і Станіслава, а також ангелів зі штучного каменю).
У 1935–1936 рр. збудували крипту, дахи костелу були наново покриті мідною бляхою. Тоді ж планувалося на площі біля костелу звести парафіяльний будинок і бурсу, але далі проектів справа не пішла.
Костел Матері Божої Параманної і монастир кармелітів босих у Львові
У 1930 р. орден кармелітів босих отримав дозвіл на побудову монастиря на землях підміського села Персенківки (зараз – вул. Персенківка №10), яка із реалізацією плану розвитку інженера Іґнація Дрекслера щойно увійшла до першої дільниці Львова. Будівництво монастиря й костелу за проектом Людомила Гюрковича велося протягом 1932—1938 рр. Будовою від імені спілки Гюрковича і Станіслава Маліни керував Володимир Ващишин. Початкова задумка передбачала зведення монастиря і тринавового костелу у простих помірковано-модерністичних формах із деякими історичними елементами, однак в ході будівельних робіт проект костелу було частково змінено (відмова від високої вежі-дзвіниці). Велось будівництво власним коштом кармелітів.
На початку квітня 1932 року почато роботи із спорудження фундаменту, на початку травня підведено водопровід, а в серпні того ж року вже було збудовано два поверхи монастиря. У вересні магістрат примусово зупинив будівництво із вимогою внести зміни до проекту (ступінчастий фронтон замінити трикутним). 5 лютого 1933 Болеслав Твардовський освятив наріжний камінь тимчасової каплиці.
Будівництво монастиря кармелітів босих та костелу Матері Божої Параманної завершилось у 1935 р. У 1946 р. останні монахи ордену кармелітів виїхали до Польщі, а приміщення костелу та монастиря відійшли до новоствореного тоді львівського автобусного заводу. Нині автобусного заводу не існує, а костел та будинок монастиря, на жаль, руйнуються.
Христина БАЗЮК
Джерела:
- mistaua.com;
- templesua2.jimdo.com;
- www.lvivcenter.org;
- rkc.in.ua;
- uk.wikipedia.org;
- ua.igotoworld.com
Фото:
- wikimapia.org;
- uk.wikipedia.org;
- esu.com.ua;
- map.ugcc.ua;
- places.biz.ua;
- mistaua.com;
- polona.pl
