Щоб світ довкола був таким, як мрієш — достатньо лише цього захотіти. А якщо ще додати оптимізму і невичерпної енергії, тоді мрії здійснюються, а коло тих, хто побачить, що насправді, аби втілити щось масштабне, треба просто зробити перший крок і йти, збільшуватиметься з кожним днем.
Людмилу Пуляєву-Чижович у Львові знають, напевно, багато: ті, хто відвідує театри, хто читає пресу, хто цікавиться літературою і хто ходить у бібліотеки… Бути з нею на одному заході чи навіть у приміщенні й не „заразитися“ її енергією — практично нереально: завжди усміхнена, балакуча і з цікавими ідеями.
— В мене багато граней. Якось вирішила перерахувати професійні свята, які можу відзначати впродовж року, то їх є щонайменше вісім, зокрема День журналіста, День театрів, День музейництва, День бібліотекара, День вчителя тощо. І ці всі професії йдуть зі мною по житті, а деякі навіть стали його невід’ємною складовою. Зрештою, вони так чи інакше між собою пов’язані, — розповідає Людмила.
Ця жінка має особливу рису — все, за що береться перетворює на цікаве і таке, що хочуть наслідувати в інших місцях. Каже, що втілювати масштабні проекти (які, зрештою, Люда навіть не сприймає як проекти, а просто захоплююче заняття) вдається завдяки тому, що вона „робить те, що любить і любить те, що робить“. Тобто ніколи справі не присвячує себе лише частково, а занурюється в неї з головою і робить все, щоб було цікаво, комфортно і їй, і тим, хто поруч, і тим, хто раптом вирішить зазирнути в світ, який творить Людмила Пуляєва-Чижович.
— Любов до книжок, до читання привив мені дідусь: він навчив мене читати ще в чотири роки. І з того часу я вже не давала нікому спокою. В п’ять років сама записалася в дитячу бібліотеку, що була поруч дому, а в шестирічному віці моє фото висіло на дошці кращих читачів цієї бібліотеки. Тобто бібліотечна „карма“ була визначена вже тоді. Я в першому класі читала на рівні старшокласників. Пригадую, коли нас повели на екскурсію в мою бібліотеку, то мені було соромно. Лише через роки я зрозуміла, що соромилася не тому, що однокласники побачили моє фото серед кращих читачів, чи що для мене це місце вже було звичним, а тому, що я вмію читати, а вони — ні. Сприятливі умови для читання, навчання, різних моїх захоплень завжди створювала мама. Я їй завдячую багато-чим, з того, що маю нині, — поділилася спогадами моя співрозмовниця.
Про роботу в бібліотеці Люда почала мріяти вже на третьому курсі.
— Навчаючись в університеті, часто відвідувала Бібліотеку-філію №5 ім. А. Церетелі ЦБС для дорослих, брала книги авторів багатьох народів світу і неодноразово я була єдиною, хто за сорок років взяв це видання почитати. Власне тоді, усвідомлюючи, як багато всього цікавого є в тій книгозбірні, в мене виникла думка — як було б добре працювати в бібліотеці. І так трапилося, що саме ця бібліотека стала першим місцем моєї праці. Я буквально за місяць знала весь фонд, що на полицях, а що в читачів „на руках“.
Бібліотека — те, що завжди йшло поруч з моєю співрозмовницею впродовж життя. Саме завдяки ініціативі та зусиллям Людмили, багато фахівців цієї галузі зрозуміли, що бібліотеки не можуть залишатися лише книгозбірнями, а мають стати відкритим простором.
— Жартую, що залишилося ще знайти місце для футбольного поля, то й футбол гратимемо. Та моє глибоке переконання, що це все дуже добре, але різні зустрічі, дискусії, майстер-класи не повинні витіснити книгу. Вона має бути фундаментом, а все решта — надбудовою.
Для успішного втілення задумів важливо також знаходити однодумців. Тоді все вдається краще, глибше і має шанс успішно розвиватися. Від початку роботи в Львівській обласній бібліотеці для юнацтва Людмила знайшла новий потенціал для роботи і, головне, підтримку та розуміння керівника Тетяни Пилипець, яка теж активно розвиває власні цікаві проекти і розуміє важливість постійного поступу.
— Працювала в різних бібліотеках і мені ніколи не хотілося піти іншу сферу. Хоча добре освоїла фах журналіста і багато років публікувалася у львівських виданнях, маю навіть видану окремо книгу зібраних інтерв’ю з акторами Львівського театру ім. М. Заньковецької. Зараз у театрі запропонували редагувати журнал „Театральні бесіди“ та вступити в Спілку театральних працівників. Я завжди роблю те, що цікаве мені і що зацікавить інших, часто просто хочеться, щоб люди почути тих чи інших митців, розширили свій кругозір завдяки спілкуванню з цікавими людьми. Якщо робити свою справу з любов’ю, то вона просто приречене на успіх і її підтримають.
Ще одна важлива і особлива грань особистості Людмили — поезія. Зараз вона вже має п’ять виданих поетичних збірок. Вона — член Національної спілки письменників України, член правління Української асоціації письменників Західного регіону.
— Поезія в моє життя прийшла досить пізно. Більшість моїх колег почали віршувати ще зі школи, а я свої перші віршовані рядки написала вже після університету. Вірші почали народжуватися, коли переживала теплі взаємні почуття. Пригадую, як однієї ночі намагаючись заснути, раптом у голові народилися рядки: „скільки нам не крутитись, в мішку не сховати шила, ти запізнився родитись, чи може це я поспішила“. І так за півночі написала тридцять шість куплетів. За кілька днів знову написала ще більший вірш. Зрештою, вирішила, що варто завести зошит для віршів. Доки я почала друкувати на комп’ютері свою поезію, то вже назбиралося понад чверть сотні товстезних зошитів і ще кілька тонших із рукописами. Часто відчувала потребу просто сісти, взяти ручку і писати. В мене навіть не один вірш є про те, чи цей талант — дар Божий чи кара.
Встигає Люда брати участь і в масштабних всеукраїнських проектах, і в загально міських. Активно долучається до проекту „Книжкова толока“, що зараз розростається по всій Україні. Переконана, що таке інтелектуальне волонтерство зараз надзвичайно потрібне, особливо для Східної України, бо там люди спраглі за всім українським, за спілкуванням.
Знаходить час Людмила і для хобі — власноруч створює цікаві прикраси, які вирізняються авторським дизайном, любить в’язати, звичайно, багато читає — каже, що переживає з героями, книги не поглинає, а смакує, насолоджується ними. Переконана, якщо хотіти, то час завжди є, головне — вміти його раціонально розділити. Найбільше її втомлюють порожні балачки і бездіяльність, а для того, щоб успішно працювати в одній сфері важливо просто знаходити щораз нові цікаві ракурси.
Наталія ПАВЛИШИН
