Найколоритнішим районом Львова є Личаків – єдиний, який офіційно зберіг донині свою старовинну назву. Цей район як передмістя був заселений ще з ХV століття, коли купецькі каравани йшли цією дорогою, що звалася тоді Глинянською, до Кафи і Константинополя. Назва ж Личаків походить із кінця ХV століття і є перекрученим німецьким Лютценгоф, тобто двір Лютців – німецьких колоністів, які оселилися тут декілька століть тому. Ще одна теорія, що вважається менш вірогідно виводить цю назву від «личаків», бідного населення, яке носило плетене з соломи взуття.
Ще у ХVІІ столітті тут були суцільні хащі. Літопис розповідає, що 1674 року до намету короля Яна Третього Собєского, який стояв біля сучасної вулиці Рєпіна, забіг вовк, перед тим загризши вартового.
Найголовнішою прикрасою Личакова були гарні сади, і особливо виноградники, насаджені на узгір’ях, звернених до півдня, уздовж цілої вулиці. Тоді тутешній клімат був теплішим, і Львів виробляв сотні бочок власного вина на рік. Деколи спритні купці видавали львівське вино за привезене з Криту або Іспанії.
Північна околиця Личакова називалася Лоншанівкою. Її у ХVІІІ столітті заснувала шляхетсько-міщанська родина французького походження Лоншан (Лонгшамп) де Бер’є, яка осіла у Львові. Родина Лоншанів жила в нашому місті до другої світової війни. Останнього представника родини, Романа Лоншана де Бер’є, професора права, розстріли разом з іншими львівськими науковцями 4 липня 1941 року німецькі нацисти.
А 1780 року на Лоншанівці гостював один із найвидатніших австрійських імператорів Йосиф ІІ, який похвалив мальовничість цих місць, і розповідали легенду про те, що цісар навіть тут полював. На згадку про це господар маєтку поставив приблизно на місці асфальтованої доріжки, що веде до Шевченківського гаю, статую Мінерви з латинським написом, яка була знищена близько ста років тому. З того часу ці горби почали називати Кайзервальдом, що означає в перекладі з німецької – «Королівський ліс». Ще до 1915 року у цій частині був гарний ліс,який вирубали під час Першої світової війни і заорали, потім тут розташувалися оселі з садами і городами. За радянських часів Кайзервальд перейменували на Шевченківський гай, а за часів уже незалежної України його нижню частину названо ландшафтним парком Знесіння. Але й донині львів’яни і їхні діти в хорошу погоду у вихідні ідуть відпочивати все ж таки у мальовничі куточки Кайзервальду.
Славний Личаків мав у своїх межах багато гарних районів, одним із них була Цетнерівка. Це мальовнича околиця в південно-східній частині Личакова. Засновником Цетнерівки був граф Ігнатій Цетнер, високопоставлений австрійський чиновник, воєвода Белзький. Багатий магнат, що кохався у мистецтві, збирав старі книги і гравюри, але найбільше любив ботаніку. Тут, під лісом, він збудував палац і біля нього, над ставком, заклав великий сад і парк. Цетнер був аматором-городником, сам порався коло грядок, плекав квіти й дерева. Тут були не лише місцеві дерева, а й чужоземні, наприклад, американські ясно-зелені сосни поряд з чорними буками і ясенами, акаціями, березами і дубами. Славилися цетнерівські квітники, укладені в килими різноманітних візерунків, оранжереї з рідкісними квітами. У ставках плавали білі лебеді. Завдяки гостинному господарю, львів’яни у першій половині ХІХ століття залюбки відвідували це чудове місце, а біля палацу відбувалися забави з танцями. Але півтора століття тому Цетнерівка перейшла в руки іншого господаря і поступово втратила свій шарм, аж поки її не викупив Львівський університет, силами якого було відновлено ботанічний сад, яким ми милуємось донині. Віднедавна щороку у день відкритих дверей львів’яни можуть відвідати університетський ботанічний сад, аби спостерігати за цвітінням квітів, кущів і дерев.
Старий личаківський район Мазурівка був розташований поряд з Цетнерівкою – між Личаківським цвинтарем і Погулянкою. Тепер тут немає жодних осель, а колись у цій околиці мешкали польські колоністи з Мазовша – мазури. Хлопці з Мазурівки мали своє особливе заняття: вони добували і розвозили малими візками пісок в усі куточки тогочасного Львова. Не було львів’янина, який би не чув вигуку «Пісок тре..?» Також вони славились виробництвом різдвяних шопок і торгували співучими птахами. Цей район завжди славився музикантами, які грали на ручній гармоніці – заповітній мрії кожного хлопця з Мазурівки.
В горішній частині Личакова, як говорили колись, за Личаківською рогачкою, при дорозі на Винники розташований Ялівець. Тут, як і в сусідніх Кривчицях, колись формувалися купецькі каравани, які прямували на Схід до кримської Кафи. Під Кривчицями двічі в ХVІІ столітті стояли табори Богдана Хмельницького, який безуспішно намагався взяти місто. Ще у ХХ столітті частина кривчицьких полів мала назву Табори. На Ялівці відбувалися українсько-польські бої в листопаді 1918 року. Українці полягли у боротьбі з переважаючими силами поляків, їх братська могила спочатку була тут, пізніше тіла полеглих було перенесено на Личаківський цвинтар. В 1919-1920 роках на Ялівці був табір інтернованих українців, через який пройшли тисячі інтелігентів і селян, цивільних і військових.
З Пасіками пов’язана найдавніша історія Личакова, коли польський король Казимир Третій ще у чотирнадцятому столітті спеціальним указом надав львівським передміщанам грунти на Пасіках. Пасіки тягнулися вздовж усієї вулиці Пасічної і називалися Пасіками Личаківськими і Пасіками Галицькими, про що свідчить назва вулиці неподалік заправки на вулиці Вашингтона. Про пасіки в цьому великому районі, здається, вже ніщо не нагадує, і окрім декількох господарів-бджільників, вулики котрих заховалися між деревами присадибних садів, тут ніхто вже не плекає старих львівських традицій.
На південній околиці Пасік Личаківських розташований справжній львівський хутір Пирогівка. Тут є всього декілька хат з садами і городами, і від них віє справжнім хутірським життям, але урбанізація, на жаль, невблаганно насувається на цей ідилічний закуток старовини, тут вже запланували у найближчі 15 років збудувати модерний район з багатоповерховими житловими кварталами і підземними гаражами.
Ілько ЛЕМКО
Джерело: Лемко І. Легенди старого Львова. – Львів: «Апріорі», 2008.
