У день, коли ми всі на один вечір стаємо дітьми і хочемо повірити в казку, доречним буде згадати львів’янина Якова Гімпеля, напрочуд яскравої під кожним оглядом постаті в культурі ХХ століття, піаніста, про котрого сьогодні набагато більше відомо в світі, аніж на батьківщині.
Мабуть, немає такого львів’янина, котрий бодай раз у житті не бачив мультфільмів про вічних супротивників – кота Тома й мишу Джеррі, зокрема історичної серії про «Йоганна Мауса». Однак, лише одиницям відомо, що за кадром віртуозну партію на основі музики Йоганна Штрауса виконував саме Яків Гімпель – уродженець Львова.
Як відомо, до 1939 року єврейська культура становила суттєву й невід’ємну частину життя міста. Саме у Львові з 1889 р. почав функціонувати перший у Європі єврейський стаціонарний театр під орудою Якова Бера Гімпеля, про який Шолом-Алейхем згодом писатиме у своєму романі «Блукаючі зірки». Власне, в родині видатного театрального діяча народився 16 квітня 1906 року й майбутній піаніст, названий на честь свого славетного діда, котрий трьох місяців не дожив до його появи на світ.
Музикантами були батько Якова Гімпеля, Адольф (Аарон), кларнетист у оркестрі Міського театру і музичний керівник єврейського театру, старший брат Кароль (піаніст та диригент), та молодший – Броніслав, згодом відомий скрипаль.
Свої музичні студії Яків Гімпель розпочав у шість років під керівництвом батька, продовжив у Консерваторії Польського музичного товариства в класі Корнелії Тарновської, а завершив у Едварда Штойєрмана (до слова, також уродженця Галичини) у Відні. До віденського періоду становлення музиканта належать і нетривалі, проте ефективні уроки композиції в Альбана Берга, а також блискучий сольний дебют у віці сімнадцяти років.
У 1927 році Гімпель узяв участь у Першому міжнародному конкурсі ім. Ф. Шопена, де, попри захоплені відгуки преси та публіки, залишився без суттєвих відзнак. Син піаніста, автор найбільш докладної, хоча й вельми суб’єктивної його біографії Петер Гімпель припускає, що причиною цього могли бути певні антисемітські настрої, однак загальний перелік переможців (Роза Еткін – третя премія, Грігорій Гінзбург – четверта, а також диплом для ще одного учасника зі Львова, піаніста єврейського походження Леопольда Мюнцера) свідчить про протилежне.
Упродовж наступного десятиліття Гімпель став відомим передовсім завдяки виступам із славетним скрипалем Броніславом Губерманом, котрий протегував як піаністу, так і його молодшому брату-скрипалю. Обидва музиканти активно допомагали Губерману в реалізації справи останніх років його життя – створенню Палестинського оркестру (сьогодні це Ізраїльський філармонічний оркестр, один із провідних у світі).
Разом із славетним віртуозом виступав Гімпель і в рідному місті, про що, зокрема, свідчать відгуки преси: «Ідеальним доповненням концертанта був його акомпаніятор Яків Гімпель. Це дуже добрий піяніст, що вмів незвичайно уважно стежити за думкою виконавця, так, що гра на скрипці й фортепяні творила органічну цілість у повному значінні цього слова» (Газета «Діло», 1934 рік).
У 1938 році Яків Гімпель, рятуючись від нацистів, разом із дружиною Мімі емігрував із Відня до США, де вже перебував його молодший брат. Решту мистецької родини перемололи страшні жорна війни: батьки 1943 року були знищені в таборі смерті у Белжцю, старший брат Кароль, котрий під час радянської окупації Львова 1939-1941 рр. керував музичною частиною Державного єврейського театру, опинився аж у Бухарі, де його з невідомих причин заарештували й невдовзі він помер від дизентерії у радянській в’язниці.
Вочевидь, у США, де у вимушеній еміграції опинилися сотні музикантів світової слави, Гімпелю довелося шукати нових шляхів реалізації свого таланту. Й тут у пригоді йому стало особливе обдарування, яким він не раз користав ще зі студентських часів: піаніст умів фантастично імпровізувати на відомі теми, а також читати з листа твори будь-якої складності.
https://youtu.be/aXqL2zfnUhQ
Таких музикантів потребував Голлівуд, і Яків Гімпель уже з 1944 року бере участь у записі саундтреків до кінострічок «Газове світло» (реж. Джордж К’юкор), «Одержима» (1947, реж. Кертіс Бернгардт), «Три історії кохання» (1953, реж. Вінсент Мінеллі), яка прославила його виконанням 18-ї варіації із рахманіновської «Рапсодії на теми Паганіні». В 1960-х-70-х роках Яків Гімпель спричинився до музичного оформлення таких культових стрічок як «Планета мавп» (реж. Франклін Шеффнер) та «Мефісто-Вальс» (реж. Пол Вендокс).
Талант віртуоза виявився запотребуваним не лише в ігровому кіно, але й у мультиплікації. 1946 року Крілик Багз «зіграє» його руками Другу угорську рапсодію Ф. Ліста в Rhapsody Rabbit, а 1953 «Йоганн Маус» з його віртуозною імпровізацією на штраусівські теми здобуде Оскара… Утім, як пригадує син піаніста, Гімпель не надто пишався своїми кінематографічними успіхами, вочевидь, недооцінюючи їх. Як, зрештою, і свою участь у записаному в 1947 році на кіностудії Чарлі Чапліна Concert magic.
Сьогодні цей музичний фільм режисера Пола Гордона, реалізований з ініціативи та за участі 32-літнього на той час Єгуді Менухіна, належить до абсолютних цінностей післявоєнної культури. Однак одразу після його виходи на кіноекрани публіка приязно, та без особливого ентузіазму сприйняла студійні записи віртуозів і навіть цілого Голлівудського симфонічного оркестру. Лише через півстоліття стрічка знову «ожила» на телеекранах та DVD-дисках.
Гімпель виконує у фільмі чотири мініатюри Ф. Шопена (як справжній вихованець львівської школи, він уславився передовсім «шопеністом») та Концертний етюд № 3 Ф. Ліста, що виявився чи не найпопулярнішим фрагментом картини. Окрім піаніста, в зйомках картини взяли участь актриси Маргарет Кемпбелл та Ойла Біл (контральто), знаковий диригент Антал Дораті, а також ще один уродженець Галичини й багатолітній концертмейстер Менухіна Адольф Баллер.
Попри визнання, здобуте в США, Якова Гімпель мріяв насамперед про повернення на високі сцени Європи. З середини 1950-х років він знову активно концертує, передовсім у Західній Німеччині. Лише з Берлінським філармонійним оркестром Гімпель виступив упродовж трьох років шість разів, а в 1975 був відзначений Хрестом за заслуги першого ступеня. Тоді ж отримав відзнаку Бен-Гуріон держави Ізраїль за життєвий внесок. В 1961 році піаніст єдиний раз виступив і в Польщі, котру завжди вважав своєю батьківщиною.
Син музиканта пригадує, що видатний радянський скрипаль Давид Ойстрах також просив організаторів своїх американських виступів дозволити Гімпелю виступати із ним, однак отримав відмову.
Він був справжнім піаністом-інтелектуалом, чудово обізнаним у питаннях музичної історії та теорії, людиною енциклопедичних знань, приятелем Ернста Кшенека, Ліона Фейхтвангера, Генрі Міллера. Обдарований і освічений, піаніст загалом не надто зумів знайти себе в умовах американського музичного ринку. Відомо, що для деяких своїх концертів він навіть винаймав зали власним коштом.
Справжній концертний успіх у США прийшов до Якова Гімпеля лише після виступу в Лос-Анджелесі разом із диригентом Зубіном Метою в 1968 році. Багато років музикант також був професором Каліфорнійського університету, до його учнів належить, серед інших, відомий кінокомпозитор Джеррі Голдсміт.
Останні роки життя піаніста були затьмарені хворобою плеча та втратою молодшого брата, до котрого дуже був прив’язаним – Броніслав Гімпель помер 1979-го, за декілька днів до спільного запланованого концерту. Попри все, Яків Гімпель продовжував активну кар’єру до 80-літнього віку – його останній концерт відбувся 1987-го, за два роки до смерті.
Лідія МЕЛЬНИК
Джерело: zaxid.net
