28 червня 1914 року в боснійському місті Сараєво сербський студент Гаврило Принцип застрелив спадкоємця австро-угорського престолу Франца-Фердинанда. В кінці липня 1914 р. Австро-Угорщина висунула ультиматум Сербії, яку вважали причетною до вбивства спадкоємця престолу. У цьому ультиматумі в тому числі йшлося про доступ австро-угорських силовиків на територію Сербії.
І хоча уряд Сербії на чолі із прем’єром Пашичем та королем Петром прийняв більшість вимог ультиматуму, 28 липня вибухнула війна між Австро-Угорщиною та Сербією. Це і стало початком Першої світової війни. Уже в серпні 1914 р. Галичина стала ареною бойових дій. Сьогодні «Фотографії Старого Львова» розкажуть про роботу львівського трамвая під час Першої світової війни, гортаючи сторінки тогочасної львівської преси.
Першим днем війни в Галичині стало 6 серпня 1914 р. – в той день Австро-Угорська імперія оголосила війну Російській імперії. 31 липня в Австро-Угорщині було оголошено загальну мобілізацію, яка торкнулася і Львівського трамвая – до війська пішло багато вагоноводів та кондукторів, отож у перші дні серпня 1914 року трамвайний руху у Львові був нестабільним. Проте уже 5 серпня низка кондукторів стала вагоноводами, а в якості кондукторів набрали учнів шкіл та гімназій.
«Мобілізація до трамваю. Відомість про те, що дирекція міського електричного трамваю потребує сил, аби замінити покликаних до війська водіїв і кондукторів, мобілізувала вчора перед будинком, у якому міститься дирекція електростанції – на вул. Вулецькій (тепер – головний офіс ЛКП «Львівелектротранс», вул. Сахарова, 2) – справжній натовп кандидатів на згадані «посади». Зголосилися переважно учні гімназій, трохи старших людей і чимало жінок. Юрба була настільки великою, що дирекція трамваю мусила просити поліцію втрутитися для дотримання порядку. Зрештою, здається, що всі вакансії вже зайнято», – писала львівська «Gazeta Poranna» в числі від 4 серпня 1914 року.
На початку війни галицькі українці висловлювали небувалу підтримку Австро-Угорській імперії. Коли Головна Українська Рада опублікувала відозву, із закликом ставати до лав українського національного корпусу в складі армії Австро-Угорщини, зголосилося 28 тисяч добровольців. Але до лав Легіону Українських Січових Стрільців було відібрано тільки 2500 осіб, із яких сформували 10 сотень
Нажаль, мобілізовані до австро-угорської армії нерідко вели себе не дисципліновано, в тому числі ігнорували правила поїздок в трамваях: «Вчора трапилися два випадки випадання з трамвайних вагонів. Один стався на вул. Городоцькій, навпроти казарм архикн. Фердинанда, де резервіст Лаврентій Шостак, випавши з вагону, отримав відчутні травми голови, правої руки і ноги. Потерпілим заопікувалася служба рятункового товариства. У другому схожому випадку біля віденської кав’ярні важко забився якийсь резервіст, якого військова медична служба доставила до шпиталю», – писав 5 серпня 1914 р. «Kurjer Lwowski».
На початку серпня 1914 р. Львів іще жив більш-менш спокійним життям. Щоправда, рух військових ешелонів на східний і сербський театр бойових дій дезорганізував рух пасажирських поїздів на галицьких залізницях. «В середу о півночи устав як було заповіджено, правильний зелізничний рух, уступаючи місця мобілізацийним поїздам. Рівночасно з тими поїздами введено в рух о 12 год. в ночи т. зв. «почтові поїзди в часі здержаня цивільного руху». Цивільних подорожних буде ся приймати на ті поїзди лише о стілько, оскілько викажуть ся специяльною лєґітимацию, виставленою політичними властями з доказом, що їдуть в війсковім або взагалі публичнім інтересі. Розклад їзди тих почтових поїздів буде оголошений афішами…», – писало 9 серпня україномовне видання «Руслан».
У другій декаді серпня 1914 року вдалося заповнити «кадровий голод» і налагодити регулярну роботу львівського трамвая. Вагоноводіями стали колишні кондуктори та студенти політехніки, а кондукторами – учні шкіл та гімназій Львова.
«Останні кілька днів в електричних трамваях кондукторами працюють учні гімназій, позавчора місце біля корби водія зайняли кільканадцять студентів Політехніки. Це була б гідна похвали річ у часи… інші.
Утримання сполучення в великому місті, безумовно, належить до суспільно корисних дій, звідси й задоволення того чи іншого обивателя, нав’юченого провіантом, який міг від театру дістатися «кадетом» (так називали маршрут KD) на Софіївку чи іншим трамваєм на горішній Личаків, звідси й оплески і схвалення на користь «нашого доблесного» політехніка.
Але чи ці хвацькі, молоді і здорові хлопці, які старанно крутять корбу на «стоп» і «їхати далі», чи кондуктори в мундирах, які безпомилково видають решту з корони, не задумувалися над тим, де їхнє місце саме в цей момент? Що перевезення подорожніх львівським бруком – це хороша річ, але є речі кращі, до яких наша молодь тягнеться всією душею? Чи обивателі, навантажені 5 кг. муки і 5 кг. цукру-рафінаду, не захочуть покласти свою вигоду на вівтар Справи і почекати ще кілька хвилин на трамвай, який курсує рідше, або піти пішки? Чи дирекція трамваю захоче з цих зауважень зробити якісь висновки, не наша справа», – писала «Gazeta Poranna» в числі від 10 серпня 1914 р.
Були і нарікання на роботу учнів та студентів в якості кондукторів. Зокрема «Gazeta Wieczorna» у числі від 17 серпня 1914 року писала: «Пожертви в трамваях. Один з читачів надсилає нам наступні слушні зауваження щодо «чайових» для учнів, які працюють кондукторами в трамваях:
«Вже кілька разів піднімали питання про те, що молодь, тимчасово працевлаштована в трамваях, не повинна приймати чайових від громади. Однак було б добре, якби кожен імпровізований кондуктор мав на грудях банку з написом «На військовий скарб». З огляду на патріотизм нашої громадськості не підлягає сумніву, що наші молоді кондуктори щовечора віддаватимуть банки, заповнені по вінця».
Також львівські газети у серпні писали про бельгійські трамвайні вагони заводу «Godarville», які залізницею прямували до Одеси (електричним трамваєм там володіло Бельгійське трамвайне товариство). Партію із п’яти трамвайних вагонів війна застала у Львові. Вагони було реквізовано в якості «військової контрабанди» і передані у трамвайне депо на Підзамчі. Ці трамвайні вагони викликали жвавий інтерес у львів’ян – у депо їх оглядали сотні містян. Бельгійські трамвайні вагони для Одеси дуже істотно відрізнялися від львівських – вони були однокласні (без поділу на класи), а також вищі і довші, а ніж львівські.
Обстановка на Галицькому театрі військових дій була не на користь Австро-Угорщини – із 18 серпня по 21 вересня 1914 року тривала т.зв. «Галицька битва», результатом якої стало захоплення Львова, Станіславова, Чернівців та Перемишля. Трамвайні вагони у Львові використовували для транспортування поранених.
«Воєнна перерва в трамвайному русі. Трамвайний рух на лініях ŁD і KD вчора між 1 і 4 год. після полудня було надовго призупинено, тому що трамвайні вагони були зайняті перевезенням поранених, що прибули о 1 год. після полудня окремим потягом з Камянки-Струмилової (нині – Кам’янка-Бузька), де наші війська провели переможну битву проти переважаючої кількості росіян. Поранених, які переважно мали колоті рани, розміщено у шпиталі, влаштованому в Політехніці», – писала 26 серпня 1914 р. «Gazeta Poranna».
Українська газета «Діло» повідомила, що в кінці серпня 1914 року львівські трамвайники ввели в експлуатацію бельгійський вагон, який прямував до Одеси: «Росийський віз трамваєвий робив вчера вже службу на лінії ŁD. Віз своєю величиною і росийськими написами звертав на себе увагу, тож і сотки павпрів гонили за трамваєм оказуючи кольосальне вдоволенє ізза воєнної добичи».
В останні дні серпня 1914 року стало ясно, що австрійським військам не вдасться утримати Львів. Почалася поспішна евакуація. В першу чергу місто покидали представники австрійського чиновництва, евакуйовували також працівників Львівської дирекції залізниць. Як не дивно, регулярний рух трамваїв у Львові відбувався майже до зайняття міста російськими військовими.
«Трамваї їздять сьогодні Львовом нормально. Вчорашнє призупинення трамвайного руху, яке також спричинило збільшення неспокою, не було ініціативою керівництва міста чи дирекції трамваю.
З причини згаданого призупинення трамвайного руху громадськість, яка масово поспішала на потяги, зіштовхнулася з численними неприємностями і стражданнями. Траплялися дивовижні сцени: На звичайному дерев’яному возі їхала дама в капелюшку, прикрашеному чарівними перами страуса. Два ряди не менш елегантних дам сиділи на звичайних «дрожках», спустивши ноги до середини. Ще одна бігла на вокзал пішки, одягнувши на себе, очевидно, найдорожчу сукню і несучи під пахвою величезний клунок. Знайшлася навіть одна, яка йшла… з гасовою лампою в руці, не говорячи вже про тих, хто в гарячий день тікав з шубами на руках.
Частина цих дивацьких походів була спрямована, вочевидь, до помешкань і була виявом щоденних потреб, але заразом і наслідком повного паралічу комунікацій», – писала «Gazeta Wieczorna» у числі від 1 вересня 1914 р.
3 вересня 1914 року залізничні станції Львова були зайняті російськими військами. Як повідомляв часопис «Wiek Nowy», австрійці полишили на станціях у Львові 27 локомотивів та біля 1000 вагонів. Російські військові одразу взяли під охорону залізничні майстерні та головний вокзал і вокзал Підзамче. Уже в останній декаді серпня 1914 року було відновлено курсування пасажирських потягів зі Львова на Волочиськ і Броди.
Трамвайний рух було відновлено іще раніше, спочатку трамваї використовувалися для перевезення поранених. «Дезинфекція трамвайних вагонів. З управління міського трамваю інформують, що вагони, які використовували для перевезення поранених і хворих солдатів, буде якнайскрупульозніше обробляють лізоформом, а підлоги миють лугом так, що будь-яка небезпека поширення інфекційних хвороб через трамвайні вагони повністю виключається. Згадані вище дії було проведено спільно з міською Санітарною службою від першого моменту використання вагонів для перевезення поранених», – писав часопис «Wiek Nowy» у числі від 20 вересня 1914 р.
Рух трамваїв у Львові під час російської окупації 1914-1915 рр. погіршувала та обставина, що в Російській імперії був прийнято правосторонній, а в Австро-Угорській – лівосторонній рух. «Їзда правою стороною. У зв’язку з масштабним переїздом російських військ з таборами рух у місті ускладнено, а погіршує ситуацію обставина, що в Росії обов’язковою є їзда правою стороною, а у нас лівою. У зв’язку з цим президія виношує думку, чи не видати би розпорядження «їзди направо». Труднощі, однак, у тому, що трамваї у нас також їдуть лівою стороною, а переробка навпаки потягнула би за собою великі видатки. Через це справу доведеться поки що перекласти на вправність водіїв, зокрема, тому, що президія має перед собою більш важливі питання, хоча б опалення і постачання міста», – писала у вересні 1914 р. газета «Słowo Polskie».
На початку жовтня 1914 року були введені обмеження на час курсування трамваїв у Львові – перші рейси від віденської кав’ярні у всіх напрямках відправлялися о 07:20, останні – о сьомій годині вечора. Згодом роботу трамвая у Львові продовжили до 8 години вечора.
Російська окупаційна влада вирішила не змінювати керівництво львівського трамвая – його керівником залишився Йозеф Томицький. Вартість проїзд в І класі була встановлена 5 копійок або 20 гелерів, а у ІІ – 3 копійки або 10 гелерів. Під час російської окупації Львова працювали наступні трамвайні маршрути: LD – від головного вокзалу на Личаків через сучасні вулиці Бандери, Дорошенка, Руську та Личаківську. Частина вагоні прямувала до залізничного вокзалу Личаків локальної залізниці Львів – Підгайці; LJ – від церкви Св. Петра і Павла на Личакові на Янівське передмістя по сучасним вулицям Костя Левицького, Зеленій, Князя Романа, проспекту Свободи, вулицям Городоцькій і Шевченка; KD – від головного вокзалу по вулиці Городоцькій, проспекту Свободи до парку Кілінського (Стрийський парк); HG – від Гетьманських валів (кінцева в районі сучасного пам’ятника Т. Шевченку) до Гаврилівки (сучасне трамвайне депо на Підзамчі); HZ – від Гетьманських валів до Замарстинова та UL – від вулиці 29 листопада (нині – Коновальця) до Копця Унії Любельської (Високий Замок). Зазначимо, що російська влада видала спеціальний путівник, в якому були викладені правила користування трамваєм у Львові.
На початку листопада 1914 року російський градоначальник Львова, полковник Олексій Олексійович Скаллон видав розпорядження, що дрібні чиновники градоначальства, урядники, стражники, поліцейські і міліціонери із числа мешканців Львова, які виконують поліцейські функції, не мають права займати в трамваях місця І і навіть ІІ класів, а повинні займати місця на майданчиках трамвайних вагонів – про таке розпорядження 15 листопада 1914 р. повідомляв «Kurjer Lwowski».
У другій половині листопада 1914 року було подовжено час курсування трамваїв у Львові: «Зміна трамвайного руху. Починаючи від учора трамваї курсують до 9 години вечора, а не до 8 год., як дотепер. Останні вагони відходять від Віденської кав’ярні до кінцевих станції о 9 год. вечора», – писала «Gazeta Wieczorna» 19 листопада 1914 р.
У квітні 1915 році у Львові було відновлено дію абонементів на проїзд у трамваях: «Трамвайні картки. Маґістрат подає до відома: Починаючи з квітня ц. р. відновлюється продаж місячних абонементних карток І класу для учнівської молоді на дотеперішніх умовах, тобто такі, що дають право на один проїзд і повернення на: а) одній чітко визначеній секції за ціною 2 кор. 50 гелл., б) на чотирьох секціях напряму або з пересадкою за ціною 3 кор. 50 гелл.
Шкільна картка може видаватися вперше за посвідченням від дирекції відповідного шкільного закладу, а надалі – за пред’явленням карти за попередній місяць. Згадані картки продаватимуться на поточний місяць, а саме до 12 квітня включно в бюро квиткової каси міського електричного трамваю (вул. Вулецька, 2), а на майбутнє – протягом двох останніх і трьох перших днів кожного місяця як у згаданій касі, так і в приміщенні продажу квитків у ратуші», – писала газета «Wiek Nowy».
Під час російської окупації Львова рух трамваїв в місті завершувався дуже рано. Отож, громадськість міста вимагала, щоб трамваї курсували принаймні до 10 години вечора. «Про продовження руху трамваїв. Дедалі частіше чути голоси громадськості щодо необхідності продовження руху трамваїв, принаймні до 10 год. вечора. Очевидно, з огляду на літню пору і більш жвавий вуличний рух це було би дуже доречним, і управління електричних закладів повинно справу врегулювати», – писала газета «Kurjer Lwowski» 7 травня 1915 року.
Російська окупація Львова закінчилася у червні 1915 року. Російські війська, відходячи з міста, завдали йому чималих руйнувань, зокрема було пошкоджено головний залізничний вокзал, проте уже 29 червня 1915 року було відновлено залізничне сполучення зі Львовом. Трамвайне господарство Львова значних пошкоджень не зазнало, тому трамвайний рух було швидко відновлено – через тиждень після вступу австрійських військ до Львова трамваї вже активно курсували. В середині липня 1915 року було припинено дію трамвайних абонементів, реалізованих у часи російської окупації. У другій половині липня 1915 року трамваї у Львові вже курсували із інтервалом 13 – 20 хв.
«Тариф на проїзд електричним трамваєм. Комендант міста генерал-майор Рімль, як виняток дозволив міському електричному трамваю встановити тимчасовий тариф, за яким проїзд І класом коштує 20 гр. або 10 коп., ІІ класом 10 гр. або 5 коп.», – писала «Gazeta Wieczorna» 27 червня 1915 року.
«Більшої кількості трамвайних вагонів на лінії «ŁJ» вимагає нині сильно збільшений рух у цій дільниці, де вже заселили порожні донедавна будинки, повідчиняли крамниці і т. п. промислові заклади, не кажучи вже про численні в цій дільниці шпиталі, будинки для інвалідів, притулки і костел. Тож у трамвайних вагонах, які нині ходять цією дорогою, постійно панує тіснота і тиснява, оскільки цим же транспортом послуговуються і військові всіх рангів. Віримо, що наша турботлива дирекція трамваїв зверне увагу на цей стан і усуне дотеперішні негаразди», – писав «Kurjer Lwowski» 29 червня 1915 року, тобто через тиждень після повернення Львова під контроль австрійської влади.
«Щопівгодини один трамвай проїжджає маршрутом ŁJ, наче на згадку про завмерле життя під час російської неволі. Тимчасом воно сьогодні пульсує повною мірою на цій жвавій від кінця до кінця лінії, на яку з’явився надто великий попит зі сторони військових, настільки збільшений, що і чвертьгодинний інтервал у русі трамваїв не зміг би з ним справитися. А все ж і для міста не буде зайвим більший дохід від електричного трамваю. Сподіваємося, що пан директор Томіцький, який, зрештою, з турботою ставиться до ввіреної йому установи, зможе задовольнити потребу загалу, про яку ми згадуємо вже вдруге», – писав «Kurjer Lwowski» 11 липня 1915 року.
«У справі карток вільного проїзду трамваєм. Управління електричного трамваю оголошує, що з днем 15 липня втрачають чинність картки вільного проїзду трамваєм, видані під час російського вторгненя, а саме: зелені картки І кл. від № 10.001 до 13.000 і блактині ІІ кл. від № 13.001 до 16.000», – писала «Gazeta Wieczorna» у номері від 14 липня 1915 р.
«Слідкування за рухом трамваїв на лінії ŁJ з годинником у руці, і то протягом низки днів, показало, що найменший часовий інтервал між одним та іншим трамваєм становив 13–14 хвилин, що, до того ж, траплялося заледва 2–3 рази на весь день, переважно ж ці перерви становили по 17 – 20, а навіть і більше хвилин, і то тоді, коли трамвайному сполученню на цій лінії не заважали жодні непередбачувані перешкоди.
А що шановна Дирекція трамваїв заявила у своїй відповіді, що трамваї курсують на цій лінії ŁJ «що десять хвилин», то вірячи, що саме такими є приписи нормального руху на цьому відрізку, просимо лише про виконання розпоряджень Дирекції», – писалося у вечірньому випуску газети «Kurjer Lwowski» від 20 липня 1915 р.
6 серпня 1915 року вечірній випуск газети «Kurjer Lwowski» повідомив про те, що бельгійські вагони, призначені для Одеси, знову почали працювати у Львові: «Російські трамвайні вагони. Сьогодні на трамвайній лінії Личаків – Вокзал з’явився перший з кількох конфіскованих ще минулого року на вокзалі Підзамче російських трамвайних вагонів, транспорт яких під час переїзду через Львів заскочила війна. Росіяни, покидаючи місто, забули про них, і тепер, після відповідної переробки, вони курсуватимуть постійно».
У кінці серпня 1915 року трамвай стає чи не єдиними транспортом у Львові – справа в тім, що через брак вівса та сіна власники львівських фіакрів, яким не було чим годувати своїх коней, почали розпродувати їх. «Львів без фікрів», – такий заголовок знаходимо у часописі «Gazeta Poranna» від 21 серпня 1915 року.
Восени 1915 року на роботу на підприємство Львівського трамвая вперше почали приймати жінок на посади кондукторів. Це було пов’язано із мобілізацією кондукторів-чоловіків до війська.
«Кондукторки при львівських трамваях. Незабаром побачимо у трамвайних вагонах жінок-кондукторок, які займуть місця мобілізованих у великій кількості до військової служби кондукторів. Намір керівництва міста полягає в тому, щоб сотні позбавлених заняття жінок знайшли таким чином джерело заробітку. Поки що відкрито 25 вакансій для кондукторок, для яких буде влаштовано підготовчий курс, після чого вони розпочнуть службу. Кандидатки у кондукторки повинні мати щонайменше 25 років», – повідомлялося у ранковому випуску газети «Kurjer Lwowski» від 11 вересня 1915 р.
«Кондукторки за роботою. Львів стає містом великого стилю. Відкинувши сором’язливі пута забобонів, жінки беруться за різні галузі праці, які раніше припадали лише чоловікам. Як ми повідомляли, при львівських трамваях уже отримали посади 25 кондукторок. Замість тих, кого війна, покликавши до зброї, вислала на інші ділянки роботи, прийшли їхні жінки й доньки. Стали дисципліновані, розумні, поважні. Знають, що це не спорт, у якому слід стати оригінальним, а праця, також важлива для суспільства, як усі інші. А найважливіше, що про це знає і громадськість, яка з повагою ставиться до цих справжніх піонерок урівноправнення. Нікого не смішить мундир, який облягає жіночу талію, шапка, з-під якої визирають на світ надто пишні пасма волосся. Кондукторки, крім усього інвентаря своїх колег, мають ще й… свистки. Замість того, щоб тягнути за дзвінок, вони свистять, коли вагон повинен відправитись. Це подвійне полегшення жіночої праці. Тому, що їм не потрібно простягати руку до зависоко підвішеного дзвінка і тому, що принаймні таким чином примусово замовкають.
Скромна кількість кондукторок, які нині працюють, є тільки початком. У львівській дирекції електричного трамваю зараз відбуваються курси для наступних працівниць», – писала «Gazeta Wieczorna» у числі від 1 жовтня 1915 року.
Робота львівського трамвая у роки Першої світової війни була пов’язана із великою кількістю дрібних аварій і трапунків. Це було пов’язано, у тому числі і з тим, що вагоноводами та кондукторами у воєнні роки працювали люди без достатньої кваліфікації і досвіду. Були випадки конфліктів на національному грунті.
«Зіткнення. Вчора зранку на вул. св. Петра (вул. Мечнікова) сталося зіткнення трамваю з возом якогось селянина. Віз майже цілковито знищено. На щастя, обійшлося без людських жертв.
За хвилину, однак, згори над’їхав інший трамвай, який з усієї сили вдарив перший, що чекав на звільнення шляху. Внаслідок зіткнення було знищено керувальний апарат. Збитки становлять кількасот корон», – писав «Kurjer Lwowski» 7 листопада 1914 р.
«Падіння з трамвайного вагону. Генрик Міхальський, будучи в нетверезому стані, вчора випав з трамвайного вагону під час їзди настільки фатально, що розбив собі голову об брук. Досить важку рану йому перев’язали на рятунковій станції», – йшлося у газеті «Kurjer Lwowski» від 18 травня 1915 р.
«Зіткнення автомобіля з трамваєм. Вчора на вул. Зиблікевича (нині – Івана Франка) автомобіль зіткнувся з трамваєм № 166, котрий раптово виїхав з-за рогу сусідньої вулиці. Автомобіль зазнав досить серйозних ушкоджень. Люди не постраждали», – повідомляв «Kurjer Lwowski» в числі від 3 червня 1915 р.
«Страшний трамвайний випадок трапився вчора пізно ввечері на перетині вулиць Личаківської і Гаузнера (вул. Сковороди). До трамвайного вагону на ходу застрибував якийсь рядовий, спіткнувся і впав між вагони. Доки зупинили рух, нещасного зі страшними криками протягнуло кільканадцять кроків під колесами. Коли нарешті трамвай зупинився, потрібно було за допомогою публіки підняти вагони, щоби витягнути рядового з-під коліс. Стікаючого кров’ю перенесли до гарнізонного шпиталю, де не покладають великих надій на те, щоб втримати його при житті. Цей випадок зібрав тисячний натовп, жінки голосно плакали, дивлячись на страшні муки нещасного», – писала «Gazeta Wieczorna» у числі від 21 серпня 1915 р.
«Навколо трамваю. Часто в часописах з’являються нотатки, які засуджують поведінку трамвайних працівників чи інші незручності, пов’язані з їздою трамваїв. Нині дізнаємося з компетентного джерела, що безлад, який нині панує в трамваях, слід уважати тимчасовим явищем. Війна усунула з посад дуже багато водіїв і кондукторів, а нові, ще невправні сили помиляються переважно через брак досівду. Тож слід, оцінюючи їхні дії, виявляти трохи поблажливості. З того самого джерела з’являється і прохання, щоби у скаргах на працівників опиралися на дати і точні цифри. Траплялися останнім часом випадки, коли скаржилися на кондуктора, вказуючи номер його і трамваю, хоча обох номерів узагалі не існувало», – писала «Gazeta Wieczorna» 2 вересня 1915 р.
«Провокуюче поведенє львівської трамваєвої служби супроти української публики. – 18. с. м. всіло до трамваю «ŁJ» № 35 товариство зложене з одного мужчини та двох пань. Як звичайно буває в дорозі, почало воно між собою розмовляти по українськи. Не подобалось се моторовому № 416, бо зачав се товариство провокувати. Та не досить на тім. В середині дороги патріотнік здержав трамваєвий віз, розказав товариству висісти, та на пращанє обдарив мужчину обидливими словами.
Рівнож 16. с. м. кондуктор трамвая № 103 «ŁD» о годині пів до другої провокуючо заховував ся супроти української публіки. Звертаємось до правит. комісаря п. Грабовського, звісного з своєї енерґії та безсторонности, щоб вкоротив вже раз ті надужитя та звільнив українську публику від неприємностей і брутальств зі сторони міської служби», – писала газета «Українське слово» 20 вересня 1915 р.
«Зіткнення трамваю з возом. Вчора зранку на вул. Городоцькій трамвай «KD» наїхав на віз Лукаша Чернецького з такою силою, що майже повністю його поламав, а Чернецькому завдав численні важкі ушкодження. Винний у цьому випадку лише – як кажуть свідки – водій трамваю, який, бачачи віз на рейках, їхав на неї, не подаючи сигналу», – писав часопис «Wiek Nowy» у числі від 13 жовтня 1915 р.
Австрійська влада у 1915 році ввела обмеження на кількість пасажирів, які могли одночасно їхати у трамваях. Це, вочевидь, було наслідком інцидентів, які тоді були достатньо частими.
«Львівський трамвай – і громадськість. Щодня нас засипають скаргами на електричний трамвай, а також на кондукторів, які впускають до вагону забагато осіб, що заборонено поліцією. У багатьох випадках тут винна сама громадськість, або принаймні трамвайна служба. Якщо кондуктор чи водій звертають увагу, що місця у вагоні нема, що трамвай переповнений – то наша публіка попри це продирається до вагону, а водій, який мусить уважно пильнувати на всілякі перешкоди, часто настільки скутий, що навіть у разі якогось зіткнення не може затримати трамвай. Гірше те, що трамвайна служба часто змушена вислуховувати різні неввічливі зауваження з боку громадськості, як це було позавчора. Водій № 574 зробив зауваження якомусь панові, який сідав до трамваю, що місця нема – але той пан не був ласкавий послухатися і з усієї сили пропихався до вагону, що спричинило затримання трамваю. Може, Дирекція трамваю попросила би керівництво поліції, щоби вона в таких випадках енергійно втручалася і звільнила трамвайників від поганого ставлення публіки», – писала «Gazeta Poranna» в числі від 5 січня 1916 року.
Практично завжди війна призводила до зростання злочинності – у львівських трамваях під час Першої світової активно «працювали» кишенькові злодії. Чимало дописів про крадіжки у трамваях публікувала тогочасна львівська преса.
«Навіть у трамваї крадуть. П. Станіслав Холонєвський, який мешк. на вул. Бадені (тепер – вул. Рилєєва), повідомив поліції, що під час поїздки на трамваї KD вулицею Городоцькою у нього з кишені сюртука вкрали чорний портфель з сумою 50 корон, з боном, календариками й візитками. Поліція вже вийшла на слід злодія», – писав «Wiek Nowy» 24 жовтня 1914 р.
«У вагоні трамваю в добровольця N-ського полку невідомий зловмисник вкрав з кишені пальто гаманець з 60 рублями грошей», – писав російськомовний «Львовский вестник» у березні 1915 р.
«Нова ідея злодіїв. Вже кілька днів поліцейські рапорти щодня нотують кілька крадіжок у пасажирів трамваїв. Позавчора сталось аж чотири випадки крадіжок у трамваї, переважно на лінії Вокзал – Парк Кілінського, тому що саме там найчастіше їздять купці.
Вчора ж у трамваї близько 9 год. вечора обікрали такого собі Самуеля Левензона, у якого під час «тисняви» витягнули з кишені портфель з 392 рублями і 86 коронами.
Зараз злодії обрали новий метод окрадання пасажирів. Вони сідають до вагону по кілька осіб, і створюючи штучну тисняву, оперують у чужих кишенях», – писав «Kurjer Lwowski» 14 квітня 1915 р.
«У трамваї. У якогось юдея, який мешкає на вул. Каспера Бочковського (вул. Одеська), в трамваї KD вкрали портфель зі 125 рублями і книжечку Ощадної каси на ім’я Берти», – писало «Słowo Polskie» 25 квітня 1915 р.
«Крадіжка в трамваї. Селянин Бессарабської губернії Василь Корнієнко, який мешкає в будинку № 55 на вул. Городоцькій, заявив у відділення розшуку, що 28 травня, близько 5 години вечора, під час проїзду у вагоні міського трамваю вулицею Леона Сапєги (нині – Степана Бандери) невідомі зловмисники вкрали у нього з кишені 100 рублів російськими кредитними білетами і на 110 рублів австрійських грошей, разом з гаманцем і його особистими документами», – писав російськомовний «Львовский вестник» 11 червня 1915 р.
«Під час російської інвазії у Львові діяла банда трамвайних злодіїв, фахом яких був обшук кишень у пасажирів, які їздили переважно лінією KD. Вочевидь, хтось із цієї банди далі залишається на чинній службі, бо вчора на цій же лінії у Ісака Ніренберга вкрали 100 корон», – писала 7 серпня 1915 р. «Gazeta Wieczorna».
«Трамвайний злодій. У трамваї ŁD біля Віденської Кав’ярні вчора схопили 17-річного Станіслава Яскульського, безробітного, коли він запихав руку до кишені пані, що сиділа обіч нього, безсумнівно, з метою крадіжки. У приведеного до поліції неповнолітнього фахівця знайшли 3 кор. 53 гелл., які вилучили, а його самого віддали до арештів», – писала 7 січня 1916 року «Gazeta Poranna».
Якщо на початку піддані Австро-Угорської імперії думали, що війна не буде тривалою і швидко закінчиться перемогою Центральних держав то їх союзників, то уже в середині 1915 року стало зрозуміло – війна буде затяжною. Через тривалу війну поглиблювалися кризові явища в економіці «двоєдиної» монархії. Це позначилося і на роботі львівського трамвая. У кінці 1915 року було змінено схему маршрутів львівського трамвая – всі маршрути стали радіальними із кінцевою біля «Віденської кав’ярні», тобто в районі перехрестя проспекту Свободи із вулицями Дорошенка і Гнатюка. Загалом діяло 10 трамвайних маршрутів із кінцевими біля головного вокзалу (два маршрути – по сучасним вулицям Дорошенка і Бандери та по Городоцькій); на Янівській і Замарситинівській рогачках; біля скотобійні на Гаврилівці; на Високому Замку; на Личакові; біля Личаківського цвинтаря (по вул. Зеленій); біля технічної школи на вул. Інститутській та на вулиці 29 листопада (Коновальця). Було запроваджено пересадочні квитки.
Не дивлячись на російську окупацію Львова, в 1914 році львівський трамвай перевіз 24,075 млн. пасажирів – на 20% менше, а ніж в довоєнному 1913 році (тоді було перевезено 31,185 млн. пасажирів). У 1915 році трамваї Львова перевезли лише 18,062 млн. пасажирів. У наступні роки пасажиропотік трамвая збільшувався – у 1916 році було перевезено уже майже 28 млн. пасажирів, а у -1917 – майже 36 млн.
В той же час, в технічному плані відбувалося погіршення стану львівських трамваїв та їх інфраструктури. Зокрема, для військових потреб було розібрано велику акумуляторну батарею, яка розміщувалася на тяговій підстанції на території першого трамвайного депо Львова – військова промисловість потребувала великої кількості свинцю. Далі на багатьох маршрутах міста Львова мідний контактний дріт було замінено сталевим – мідь теж була потрібна військовій промисловості.
Через зниження потужності єдиної тягової підстанції львівського трамвая, інтервал руху на більшості маршрутів істотно зріс протягом 1916 – 1917 року. У листопаді 1916 року на трамвайному маршруті LD запроваджується експеримент – трамвайні вагони, які курсують тут, стають однокласними, перегородки, які розділяли вагони, розібрали.
Через брак гужового транспорту, автомобілів і пального для них у 1916 – 1918 рр. у Львові трамваї починають використовувати для вантажних перевезень. Зокрема вантажні трамвайні лінії були прокладені до міської газівні, до Чернівецького вокзалу (товарної станції), до управління залізниці по сучасній вулиці Гоголя, а також до загального шпиталю і казарм, які знаходилися на вулиці Піярів (нині – Нєкрасова).
У квітні 1917 року з метою збільшення експлуатаційної швидкості, а як наслідок – збільшення кількості перевезених пасажирів у квітні 1917 року в місті скоротили кількість трамвайних зупинок. Через знецінення грошей 25 жовтня 1917 року було підвищено вартість квитків для проїзду в трамваях. Тепер звичайний квиток у І класі коштував 24 гелери замість 20, а у ІІ – 16 замість 10. Вартість пересадочних квитків зросла до 30 гелерів у І класі і 20 у ІІ класі.
Наприкінці 1917 року став відчуватися дефіцит вугілля на міській електростанції, яке доставляли до Львова аж із Сілезії. Відповідно із 1 по 7 грудня 1917 року трамваї у Львові курсували тільки у пікові години. Коли ситуацію із забезпеченням електростанції паливом вдалося стабілізувати, рух трамваїв відбувався із 7 години ранку до 20:20. У січні 1918 р. трамвайний рух у Львові припинився через страйк трамвайників із вимогами підвищення заробітної плати на 50%.
На початку 1918 року ситуація у Львові дещо покращилася – Радянська Росія підписала із Центральними державами сепаратну мирну угоду. У Києві було проголошено Українську народну республіку, яка теж уклала мирний договір із Австро-Угорщиною та Німеччиною. Із УНР до Німеччини та Австро-Угорщини було завезено чимало продовольства. Проте восени ситуація знову погіршилася – стабільна тривалий час Австро-Угорщина опинилася на межі розвал. Кінець цій клаптиковій монархії настав 16 жовтня 1918 року, коли імператор Карл зрікся престолу. 1 листопада 1918 року у Львові було проголошено Західно-Українську народну республіку (ЗУНР).
На Львів одночасно претендували уряди ЗУНР та Другої Речі Посполитої. Отож, в місті розпочався конфлікт між поляками та українцями, на початку листопада тривали вуличні бої. Оскільки українським військовим не вдалося закріпитися на залізничних станціях у Львові, поляки залізницею змогли доправити до Львова підкріплення. Отож, українські війська мусили відступити із міста.
На початку січня 1919 року українські війська намагалися повернути Львів під свій контроль. Під час бойових дій обстрілу зазнала львівська електростанція на Персенківці. Відповідно місто було знеструмлено – про рух трамваїв не могло бути і мови.
Перерва у русі трамваїв у Львові тривала із листопада 1918 р. по травень 1919 року. Саме в травні 1919 року після відновлення роботи міської електростанції відновилася робота 5 маршрутів львівського трамвая.
Антон ЛЯГУШКІН та Юрій КАУКАЛОВ
Автори висловлюють подяку дослідникам історії львівського трамвая Андрієві Дрималику та Олександру Єрохіну
Перелік джерел інформації
- Тархов С.А. Історія львівського трамвая. – Львів: ФеніксЛТД, 1994;
- Марчук Л.П., Шипова В.С. Їде трамваї, їде… – Дрогобич: Дрогобицька міська друкарня, 1994;
- Історія Львова у документах і матеріалах. – Київ: Наукова думка, 1986;
- Фейсбук-сторінка «Львів сто років тому» – https://www.facebook.com/lviv100rokivtomu/ .
Зауваження до старої листівки з червня 1915 року. То – Перемишль.