Дощовий і хмурий Париж – місто, з якого почалося мистецьке життя нашого героя, і яке відкрило яскравість і колоритність творів художника. Паризькі художники прийняли львів’янина в кола свого сюрреалістичного життя.
Генріх Штренг перебував в Парижі з 1924 по 1926 рр., де навчався в приватній школі живопису – Академії Модерну Фердинанда Леже та Аманда Озенфанта. За цей період він вдосконалює свої знання та вміння, набуті у Львівській Вільній академії мистецтв Я. Підгорецького (1919 – 1921) та майстерні К. Сіхульського на відділі декоративно-прикладного мистецтва (1921 – 1924). Ці заклади із сильними викладачами загартували характер і дали хорошу базу для подальшої творчості митця. Саме завдяки цьому Генріх не розгубився у незнайомій країні і швидко підкорив друзів та знайомих своїм талантом. В Парижі він пише такі картини як «Спогади про дитинство» 1924р., «Волисипедист», «Перукар» 1925р., «Два негри», «Людина з грамофоном», «Пан з люлькою» 1926р. та різноманітні композиції.
З-поміж картин паризького періоду вирізняється «Спогади про дитинство». Дуже чуттєва, ніжна по смислу й за кольоровою гамою. Вона не така як інші, вона дитяча, тепла й привітна. На ній зображено трьох персонажів: маленьку дівчинку, солдата й чоловіка за столом. Не виключено, що ці троє є родиною, але про це важко дізнатися через відсутність достатньої інформації про митця. Тим не менше, споглядаючи картину, помічаємо, що її пронизує легка нотка суму: на задньому плані зображено захід сонця, десь далеко їде потяг – все це вказує на те, що рано чи пізно дитиство закінчується і залишаються лише певні моменти в пам’яті кожного з нас.
Різко протилежною є робота 1925 р., – яскравий «Перукар». Одразу кидається в очі насиченість кольорів і їхнє різноманіття. За стилем картина схожа на дякі роботи К. Малевича «Лісоруб», «Дівчата в полі». Цікавим є те, що обидва художники творили приблизно в один і той же період, але перебуваючи в різних країнах. В «Перукарі» присутні риси кубізму – «спотворені» форми приветають до себе увагу, змушують роздивитися химерну будову тіл людей, зображених на картині, яка відтворює буденну сцену з життя – дівчина очікує на зачіску, яку робить красивий, з типовими вусами француз-перукар. Мадемуазель дуже виділяється своєю аристократичною блідою шкірою на фоні яскраво оформленого приміщення. До того ж вона є оголеною, але чому можна лише здогадуватися – можливо, це просто примха художника, або ж вплив французького, завжди легкого й розкутого способу життя.
Але безтурботне життя Генріха Штренга підійшло до кінця, коли Німеччина вторглася в Польщу і митець як солдат взяв участь у вересневій кампанії. По закінченні боїв він повертається у рідний Львів. Тут він сприяє створенню Львівської організації Спілки художників України а також в цей період знайомиться із своєю майбутньою дружиною Яніною Брош. Протягом деякількох місяців 1941 року Генріх переховується у друзів доки не потрапляє до Янівського концтабору. Ймовірно 1942 р., художник тікає звідти. Після втечі він змінює ім’я й прізвище на Марк Влодарський. За допомогою дружини вони переховуються майже два роки; перед вступом радянських військ встигають виїхати до Варшави. Віднині роботи митця підписуються новим ім’ям; документи, що засвідчували його особу як Генріха Штренга він знищує. Проте вже у 1944 році його заарештовують під час Варшавського повстання й відсилають до Гданська в концентраційний табір Штуттгоф. Там він був від 20 серпня 1944р. до березня 1945р. Під час війни Марк Влодарський не має змоги багато працювати. Майже не залишилось робіт цього періоду.
Протягом років, насичених війною, художник міг лише згадувати про свою роботу над різними проектами й виставками. 1928 року відбулася перша виставка у Львові. Митці стали називати себе «конструктивістами». Наступного року з’являється організація Артес, до якої входив і Марк Влодарський. Це було мистецьке авангардистське об’єднання, яке вирізнялося своєю поліетнічністю, але разом з тим мало свій національний колорит. Члени угрупування були звернені до різних напрямів: сюрреалізму, символізму, кубізму, абстракціонізму. З 1930 по 1935 рр. Артес проводить 13 виставок в містах України та Польщі. Марк Влодарський у 30-х роках бере нові вершини – виставляється в Швеції та на Балканах.
По закінченню навчання в Парижі і до війни художник створює такі роботи як «Велосипедисти», «Голова», «Риби і портрет» 1928р., «Чарівник біля зеленої скелі» 1930р., «Ті, що пливуть в небесах», «Прощання з солдатом» 1931р., «Перекинутий віз», «Музиканти» 1937р. та інші.
«Музиканти» й «Перекинутий віз» – це дві картини з цікавим сюжетом, які до того ж схожі за манерою виконання й колористикою. На першій уже вечір і від музики єдиним нагадуванням залишилися лише інструменти, які завжди поряд зі своїми власниками. Четверо друзів застигли у вічній розмові на фоні міста, яке десь далеко за парканом. На обличчі центрального персонажа зображена ледь вловима посмішка, що свідчить про піднесений настрій і, напевно, приємну втому.
«Перекинутий віз» не поступається в кольорі попередній роботі, а за сюжетом, можливо, й перевершує її. Чимало людей зібралося навколо воза, ніби це найдивніша подія в їхньому житті. В картині відчувається динаміка – перехожі метушаться,сперечаються, переносять мішки, хтось намагається полагодити віз, а хтось привертає увагу натовпу, розмахуючи руками. Комічний сюжет картини захоплює. Мимоволі змушує усміхнутися й трошки поспівчувати учасникам метушні.
Зовсім іншою, сповненою любові, болю, страху, відданості є картина «Прощання з солдатом». Дівчина з засмученим обличчям й опущеною вниз головою – їй судилося довге чекання на коханого й надія на його повернення. Солдат же йде з посмішкою, заспокоюючи свою милу, вселяє віру в його швидке повернення додому. Символічними є червоний колір, який переважає у роботі, він означає і велике кохання, і можливу криваву втрату. Цікавим є момент, який вказує на любов митця до України а саме колір прапора, який зображено праворуч на полотні.
З 1947р. Марк Влодарський вчителює на загальному факультеті Вищої державної школи мистецтв у Варшаві. 1956р. він отримує ступінь професора Академії мистецтв у столиці Польщі. Його твори експонуються на XXVIII Б’єнале у Венеції (цикл робіт гуашшю та олією на папері). У наступні роки бере участь у виставках, в тому числі у Мюнхені, Белграді, Заґребі, Скоп’є, Варшаві, Каїрі, Александрії, Дамаску, Багдаді, Венеції, Амстердамі, Копенгаґені.
На жаль, робіт митця немає в жодному з музеїв Львова. Вони всі розкидані по приватних колекціях та польських музеях – національному музеї в Познані, національному музеї Вроцлава та Окружному музеї імені Леона Вичулковського.
Ірина ШПАК
Джерела:
