Львів, якого не повернеш. Коли дерева були зеленими

«Колись і трава була зеленіша» – так жартівливо висловлюються, коли заходить розмова про минуле, і як в ньому жилося краще. Проте, переглядаючи старі фотографії Львова, а особливо кольорові світлини кінця радянської епохи, складається враження, що тоді місто було зеленішим. І справді, кілька парків, сквериків та просто чудових клумб наше місто втратило назавжди.

Ще кілька десятиліть назад зовсім інший вигляд мала площа Я. Осмомисла, котра в той час носила назву площа 300-річчя Возз’єднання, на честь входження 1654 року Лівобережної України до складу Московської держави. Ще до 60-х років XX століття тут, як і в теперішній час, працював ринок. Згодом, на його місці була облаштована автостоянка. Уже у 80-х роках з’явився намір побудувати тут готель «Золотий лев», проте дана спроба виявилась невдалою, тож на його місці виник сквер.

Проте уже в 90-х рр. сквер знесли, а на його місці постав ринок «Добробут».

Схожа доля спіткала площу Вічеву. Замість скверу, щоправда, тут були декоративні клумби, уквітчані тюльпанами та саджанцями дерев. Натомість, на суміжній вулиці Лесі Українки, дерев не було. Тож, в поєднанні з світло-жовтим фасадом театру Марії Заньковецької, уся площа перетворювалась на світле та затишне місце. Досить дивним є той факт, що усі три назви – площа Вічева, вул. Л. Українки та театр М. Заньковецької були такими ж і в радянську епоху.

Проте, ще за радянських часів, на місці клумб було облаштовано автостоянку. З початком незалежності тут розмістився невеличкий ринок «Вернісаж». Колись зовсім юні саджанці тепер стали високими багатолітніми деревами, тому зараз площа має набагато похмуріший вигляд. В день вона у полоні торгівельних наметів, а на ніч залишається оповита гранітом.

Зовсім протилежний до сучасного мала вигляд площа перед храмом Святого Андрія Первозванного на площі Соборній. В комуністичні часи вона носила назву площа Возз’єднання – на честь входження в 1939 році західноукраїнських земель до складу СРСР. Саме ж сакральне місце в той час використовувалось як склад, натомість площа була повністю покрита зеленим насадженням.

Але у 1993 році, уже в часи незалежності, храм було знову посвячено, а відновлені богослужіння збирали доволі значну кількість людей, котрих дана споруда вмістити не могла. Виникла практична потреба використовувати площу перед церквою, тому на зміну зеленому покриву прийшов кам’яний.

Усіяна травою площа Соборна була і з протилежного боку – по сусідству з вулицею Івана Франка, де зараз місце розвороту трамваїв.

Цікаво, що багато сквериків чи просто зелених насаджень збереглись і до сьогодні, проте чомусь не в тій красі як колись.

Ось так наприклад виглядав в радянський час сквер на площі Кропивницького зі сторони вулиці Шептицьких (Кірова).

Змінили свій вигляд і площі перед фасадами головних корпусів двох Львівських університетів.

І навіть головний проспект нашого міста – проспект Свободи (проспект Леніна) має зовсім не той відтінок як колись.

Маубть таки колись дерева були зеленішими… Можливо ще й будуть… колись… Принаймні дуже хочеться в це вірити.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:

1. Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів, 2009. – 528 с.
2. Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII-XX століття. – Львів, 2001. – 128с.
3. Інтернет-портал explorer.lviv.ua