«Щоденник подорожі, яку я здійснив у роки 1670-1672 через Королівство Польське…» – так називаються записки німецького мандрівника Ульріха фон Вердума. У них він навів описи багатьох міст і сіл України, подав цікаві дані про історичну географію Холмщини, Галичини та Поділля, про дипломатію Яна ІІІ Собеського, його відносини з гетьманом Петром Дорошенком і татарами в ході осінньої кампанії 1671 року.
Загалом Вердум здійснив по Україні чотири окремі подорожі: половину грудня 1670 р. він роз’їжджав навколо Львова, а потім через Жовкву повернувся назад, до Польщі; в квітні того самого року він здійснив тижневу поїздку через Яворів до Янова; третя подорож — в складі військової експедиції тривала з 11 липня до 30 серпня 1671 р. і пролягала Галичиною та Поділлям. Почалась вона у Львові і закінчилася в м. Барі де Вердум провів увесь вересень; з 4 листопада мандрівник знову вирушив у поїздку, що тривала без перерви понад п’ять місяців і закінчилася у Львові 20 лютого 1672 р.
У 1930 році фрагменти з подорожнього щоденника мандрівника з’явилися на сторінках ілюстрованого тижневика «Неділя» під заголовком «Наш край перед 300 роками». На шпальти періодики «виїмки» з записок подав знаний український історик, архівіст, краєзнавець, мистецтвознавець, публіцист, видавець і редактор Микола Голубець. В опублікованому фрагменті йшлося про Львів та його околиці, які Ульріх фон Вердум відвідав під час своєї першої подорожі у 1670 р.
Текст подаємо із збереженням орфографії та стилістики статті опублікованої у 1930 році.
Львів у 1670 року. До Львова завитав наш подорожник в днях 3 грудня 1670 р. й протягом свого короткого побуту, як побачимо, вспів не тільки багато заобсервувати, але й вникнути в атмосферу місцевих відносин. В своїм записнику він подає: Reuschen-Lemberg, по польськи Lwów, то значить Lemberg, по латині Leopolis, є столицею Червоної Руси, над потоком чи малою річкою Volodaroa (Полтва) поміж горами, в багнистій місцевості, низькій і нечувано болотнистій. Замок лежить на схід від міста, на високій горі, від міста дуже стрімкій, але з другого боку зєднаній з іншими горами. Землетрус струтив недавно великий шмат замкового муру вниз.
В місті є латинський катедральний а разом з тим парохіяльний костел, резиденція латинського архієпископа, що є в польському королівстві другим з черги духовним сенатором; є також у Львові вірменська церква, що обєдналась з латинською; є вона резиденцією вірменського архієпископа, якому підчинені всі в Польщі приналежні до вірменської національности віроісповідання. Була їх колись незчислима кількість, але тепер їх не більше понад три до чотири тисячі родин. Вірменські священики не мають інших приходів крім цього, що дають їм добровільно і за відправлювання хрестин, вінчань і похоронів.
Львівські Вірмени
В кожній церкві є їх ординованих по трьох, що ці приходи розділюють поміж себе в рівних частинах; а ні один з них не мав першенства перед другим, крім чести віку й головного нагляду. Архієпископа звали перед літами тільки єпископом. Але недавно, по обєднані з римською церквою, обдаровано його гідністю архієпископа. Не дивлючись на те, його приходи невеликі, й тому одержує він від конґреґації de propagande fide у Франції, заложені кардиналом де Рішеліє, річну допомогу. Ця конґреґація удержує тут також двох папських місіонарів разом з кількома вірменськими учнями, на що видає річно 600 талярів. Головою тої місії був тоді С.Піду, театин з Парижа, що знаменито володів вірменською мовою — і тою, якою пишуть в книжках, і тою, якої тепер вживають. Пробував він уже 7 чи 8 років у Польщі разом зі своїм товаришем з того самого чину, Італійцем… Коли вони перед кількома місяцями дістали парохіяльний костел Чесного Хреста, опущений вірменами на краківському передмісті, то перевелися туди разом зі своїми учнями й казали його відновити.
- Тих Вірмен, як вони оповідають, покликав перед 600 роками до Польщі на поміч князь на Руси Дмитро [?] проти своїх збунтованих підданих з понтійського острова Каффи, що звався колись Теодозією. За їхні вірні послуги обдарував їх чисельними і значними привілеями. Колись були вони нечувано багаті , деякі з них мають ще й тепер великі засоби, хоча їх Поляки часто грабили. Нема поміж ними майже ані одного, що розумівби давну письменну вірменську мову, за вийнятком кількох, що мешкають у Язлівці, місті поміж Львовом і Камянцем-Подільським, і які правдоподібно прибули туди щойно перед 100 роками. Їх обиходна мова перемішана з багатьома татарськими виразами.
- Вірмени в Польщі, як загально оповідають, ве перед сто роками обєдналися з римською церквою; одначе було це тільки вдаванням тоді, як вони далі придержувалися своїх блудів, як приміром того, що вірили, немовби Дух св. походив тільки від Отця, що пекло не триватиме вічно, що зєднання природ в Христі є їх змішанням, з чого повстала третя природа, та що жертви й інші обряди старого завіту треба ще удержувати.
- В решті-решт перед семи роками усі підписали римське віроісповідання, до чого згаданий вже о.Піду приклав багато старання й перевів цілу справу при допомозі помершої королевої Марії Людвики Ґонцаґа de Nevers. Вона то спонукала свого пана, короля Яна Казимира до того, щоби він загрозив Вірменам, що відбере їм усі привілеї, які дістали під покришкою обєднання з римською церквою. Це спонукало їх до справжнього переведення цього зєдинення.
- Впрочім вони держаться оподалік від Поляків та інших народів і релігій, майже зовсім подібно, як Жиди, є одначе настільки genereux і владні (herrisch), як тамті нікчемні й підлесні. По їх заживчому й темному обличчю, з виряченими, безличним очима , можна їх відріжнити від решти людей, подібно легко, як Жидів по їх блідому, глупковатому обличчю. Не легко споріднюються подружжям з чужими, що не походять з їх національности, а є заразом найбільшими й найхитрішими купцями яких можна найти.
Львівські церкви й монастирі
Впрочім є у Львові шпиталь св.Духа, а відтак три монастирі: Домініканів, Францісканів св. Антонія падуанського та Єзуїтів разом з колегією й дуже гарним костелом.
Є тут також руська або грецька церква тих, які не зєдналися з римською, а всі вони є великі й гарно будовані з каменю.
На передмістях є шість латинських костелів: св.Станислава, Марії, Петра, Войтіха й Анни, як також вірмено-католицький костел Чесного Хреста, при якому находиться повище названа папська місія. І там є ще на передмістях великий і гарний шпиталь св. Лазаря й монастирі Якобінів, Кармелітів, які звуться обсервантами, і другий босих Кармелітів, реформованих Францісканів, вірменський монастир St. Antonii Eremitae, абатство черниць св. Венедикта, черниці св. Бригіди, Кармелітанки-обсервантки і босі, двоякі черниці, в двох монастирях; є ще велика гарна церква св. Юрія, при якій є резиденція руського або грецького єпископа. Всі згадані забудування є з каменю, а крім того в місті на передмістях є багато деревляних церков і монастирів.
- Одначе поміж усіми тими камінними чи деревляними церквами й монастирями, як і всіми тутешніми будівлями, ні одна не може рівнятися з монастирем Францісканів, званих звичайно Бернардинами, положеним в південно-східній частині міста під замком на передмістю, окруженим незвичайно грубими мурами з камяними бастіонами (Zwingern) а в нутрі оздобленим тяжким, великим костелом, врешті гарматами й іншими припасами так заосмотреним, що мігби довше боронитися, аніж замок чи місто. Черці в цьому монастирі походять з найзнаменитших родів польської шляхти, і майже всі вони, будучи молодими, служили при війську, а коли набридили собі нарешті світ, вживши його досита, відходять на спочинок, а й помимо того й тут не завсігди провадять чисте життя.
- Є також у Львові гарний арсенал, збудований королем Владиславом ІV, з ломаного й тесаного каменю. Місто само окружує довкола або подвійний мур, або вал і фоса. Заосмотрене в гармати доволі достаточно, позатим одначе воно неє зовсім дуже оборонне, через сусідуючі з ним гори, й тому, що від сходу можна дійти аж до міських мурів по рівнині, а з заходу й півдня можна без труду відтяти фосам воду, до тогож укріплення знищені й неправильні.
- Жидів мешкає тут безліч, займають ціле передмістя на захід від міста і мають в ньому синагогу, а кромі того ще власну велику вулицю в місті і в ній ще дві синагоги.
- Крім цього є ще у Львові багато інших великих тяжких але нефоремних будівель , а поміж ними великий ратуш з високою вежею по середині ринку.
- Місто є дуже людне, мешкає в ньому 6 000 громадян, що займаються великим промислом.
- Понад малою брамою, виламаною на заході в мурі, є такий напис: Constando et fidem servando Deo, Regi et Reipubl. Leopolis obsidione liberata est anno 1648 et anno 1655.
- Ґрунта довкола є вправді пісковаті, але досить плодовиті. Patres jesuitae мають тут німецький годинник, як його тут на місці зовуть, що бє і показує тільки 12 годин тоді, як усі інші дзвони вибивають 24”…
- На цьому кінчить Вердум опис Львова, до якого він матиме ще нагоду кількакратно повернути.
Околиці Львова
Дня 5 грудня зі Львова до Брухович півтори милі. Є це гора досить висока, на якої верх треба спинатися більше як пів милі, по другому боці найдеш дуже чорну й товсту землю, але її не орють на такі малі скиби, як у Польщі. Ця гора зовсім поросла бучиною. З неї видно по правому боці на гарній, плодовитій землі місточко Куликів. Вечором дуже пізно добилися ми крізь багна до Жовкви, півтори милі. Є це середнє місто, окружене разом з замком доволі грубим і високим муром. Передмістя обведені деревляними поперечними частоколами. Цю місцевість дістав у спадщині великий гетьман Собіський по матері, з роду Жовківських. Заклала вона тут монастир Домініканів з гарним костелом. Парохіяльний костел папістів лежить поблизу замку, збудований з каменю, доволі добрий. Позатим є тут ще три неуніятські руські церквиі синагога жидів, які мешкають тут в значній «скількості».
Підготувала Софія Легін
Джерела:
- Ілюстрований тижневик “Неділя”. Львів, 30 листопада-7 грудня 1930 р. Ч. 47-48;
- http://photo-lviv.in.ua/
