Дивні колись були люди, зовсім не як сьогодні. Дивишся, до прикладу, на політичну еліту, а там – жодного колишнього музиканта, актора, коміка чи шоумена, а все – недавні правники, банкіри і лікарі. При цьому, про жодні чудодійні соціальні ліфти й формули зі складовою “здійснення мрій” чи торування шляху позасистемними діячами, зазвичай, не чули. Все мало своє місце і йшло своїм ходом: тихо, чітко і виважено – лавник, райця і бурмістр, якщо про управління містом.
Звичайно, що і така система давала тріщину, а найбільш гідні і заслужені не завжди могли розрадити у ситуаціях, які витягувала з-за пазухи Доля. Так було і у Львові в 1772 році, після першого поділу Речі Посполитої, коли білого орла просто-таки заклювали чорні орли. Міські урядовці опирались тоді до останнього новим викликам і реаліям. Щоправда, ображеними, у будь-якому випадку, вони не залишились і право на свою тиху осінь й дах над головою за ними зберегли.
Зустріч вчора і сьогодні
“У зв’язку з тим, що сьогодні, нарешті після 12 годин російські царські війська разом із генералом Сірковим повністю відійшли від Львова, то вважав за необхідне повністю їх замінити і наказати батальйону гренадерів вступити в місто, а двом батальйонам з полку Його величності Фердинанда – в Краківське та Галицьке передмістя…”. Такими словами генерала Андреаса фон Гадіка, можна вважати, розпочався процес утвердження у Львові влади імперії Габсбургів. 15 вересня 1772 року війська Габсбургів зайняли столицю Галичини, а очолював їх той самий Андреас фон Гадік, військовий і маршал, який пізніше також очолив край і став галицьким намісником.
По той бік міських мурів, треба сказати, було не менш цікаво. Отож, якщо на зорі львівської історії часто доводилося говорити про німецьких та польських управлінців, то в переддень розпаду Речі Посполитої серед керівництва міста було багато вихідців із Франції. При цьому, вони були на провідних позиціях. До прикладу, через релігійний тиск на своїй історичній батьківщині, у 1745 році у Львові осіла родина французьких гугенотів Льоншан де Бер’є. Через двадцять років тодішнього очільника роду, банкіра Франсуа Льоншан де Бер’є, було обрано до міської ради, ще пізніше він став бурмистром Львова і навіть декілька разів переобирався на цій посаді. Врешті, не він один заслужив подібних відзнак! Дружина Франсуа Льоншан де Бер’є, Женев’єв – це рідна сестра відомого львівського лікаря Мартина Мерсеньє. Останній зробив чудову політичну кар’єру, був лавником і райцею, декілька разів переобирався в статусі бурмистра Львова. Висловили довіру Мартину Мерсеньє і в 1772 році. Таким чином, у січні 1773 року саме він, на пару з іншими видатними львів’янами та управлінцями того часу, складав присягу львівського магістрату Марії Терезії.
За лаштунками історії
Дана історія, треба сказати, досить неоднозначна. Австрійський генерал Андреас фон Гадік прибув до Львова 25 липня 1772 року. У середині вересня того самого року Львів залишили російські війська, які тут дислокувались напередодні. Також вийшли з міста й польські військові. Натомість, зайшли австрійці. Уже згаданий Гадік зайняв тоді палац латинського архієпископа (пл. Ринок, 9), колишню резиденцію королів Речі Посполитої у Львові, а перший губернатор Галичини, граф Антоній фон Перген, осів у колишньому палаці графів Любомирських (пл. Ринок, 10). У жовтні 1772 року у латинській катедрі відбулась урочиста церемонія його інавгурації, тоді ж було проголошено австрійську владу у Львові.
Попри усе перераховане, представники старої адміністрації формально продовжували виконувати свої функції й дотримуватися власних принципів роботи та поглядів. Показово, що міська рада, на чолі з Мартином Мерсеньє, навіть намагалась надалі зберігати вірність присязі королеві Речі Посполитої Станіславові Понятовському. Щоправда, під тиском губернатора фон Пергена, міські управлінці все ж присягнула Марії Терезії. За свій гонор покарані не були, а навіть навпаки: у “Хроніці міста Львова” Дениса Зубрицького, читаючи перелік міських високопосадовців за 1782 рік, знаходимо того самого Мартина Мерсеньє. Врешті, це не єдине його досягнення у австрійський час. Бурмистром Львова його переобирали у 1775, 1778, 1780 і 1783 році.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гулюк Є. 13 квітня 1598 року у Франції видано Нантський едикт. Що це за документ і як він пов’язаний зі Львовом // Духовна велич Львова, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://velychlviv.com/13-kvitnya-1598-roku-u-frantsiyi-vydano-nantskyj-edykt-shho-tse-za-dokument-i-yak-vin-pov-yazanyj-zi-lvovom/
- Мельник І. Як бабця Австрія прийшла до Львова // Zbruč, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/70743
- Zubrycki D. Kronika miasta Lwowa. – Lwόw, 1844. – S. 488.
