“…колишній Голова Дипломатичної місії УНР в Швейцарії […] спочив на віки 20 грудня м. р. в Варшаві. Похорон відбувся в неділю, 22 грудня, після служби Божої на православному кладовищі на Волі. Про передчасну смерть давнього і заслуженого громадського діяча з глибоким жалем повідомляє усе наше громадянство Редакція “Тризуба” – такий вигляд мало повідомлення про смерть Євмена Лукасевича (1871 – 1929) у громадсько-політичному і літературно-мистецькому тижневику “Тризуб”. “Тризуб” видавався у 1925 – 1940-му рр. у Парижі і був заснований з ініціативи Симона Петлюри, а згаданий вище Євмен Лукасевич – далеко не остання, хоч і не завжди помітна і не надто знана, людина в структурі влади УНР. Між іншим, пов’язаний він і зі Львовом та Галичиною. Й про одне та інше – буде сказано в цьому тексті.
Між імперіями
Випускник Цюрихського університету, член Українського Наукового Товариства, член НТШ, очільник дипломатичної місії УНР у Швейцарії, дипломат, журналіст, лікар, видавець, громадський діяч – це все про Євмена Лукасевича! І саме на ньому та на таких як він тримався кадровий потенціал молодої Української Народної Республіки. Відтак, як можна собі уявити, якісні кадри в наявності були. При цьому, як у випадку з УНР, так і в випадку із ЗУНР. Шкода лише, що геополітична ситуація виявилась вкрай несприятливою і згадані проекти довго втримати на плаву не вдалося. Щодо Євмена Лукасевича, то він народився наприкінці 1871 року у с. Біла сучасного Чортківського району Тернопільської області. Навчався у гімназіях Львова (академічна), Тернополя, Станіславова, а також – у вищих навчальних закладах у Відні та в Цюріху, про що вже було сказано, де і здобув диплом та фах медика. Після 1905 року Євмен Лукасевич переїхав до Києва, підтвердив свій диплом у Російській імперії й працював терапевтом та епідеміологом, був активним учасником громадських організацій, членом “Просвіти” тощо.
Пік діяльності Євмена Лукасевича припав на першу половину ХХ століття. У 1917 році його було обрано заступником голови Всеукраїнської спілки лікарів, дещо пізніше він також став редактором журналу “Українські медичні вісті”. Лукасевич був ініціатором появи такого видання, редагував його і ще й видавав власним коштом. Усе перераховане допомогло заявити про себе. Від квітня 1918 року Євмен Лукасевич став співголовою Українського Червоного Хреста, а до того був директором Департаменту охорони здоров’я УНР, іншими словами – міністром охорони здоров’я в уряді УНР.
Для блага України за її межами
На межі 1918 та 1919 років Євмен Лукасевич очолив надзвичайну дипломатичну місію Української держави (пізніше УНР) в Берні. На цій посаді він докладав максимум зусиль задля інформування світової спільноти про УНР, її боротьбу за власне утвердження, визнання урядами інших країн цього державного утворення. Скажімо, за його сприяння у Берні та Лозанні видано низку праць з історії та етнографії України французькою мовою. Як наслідок, у 20-х роках ХХ століття Євмен Лукасевич навіть виконував обов’язки міністра закордонних справ УНР на еміграції. У той час проживав у Варшаві, паралельно займався лікарською практикою. Ще одна важлива сфера, в якій він реалізовував себе та обраний курс діяльності – це інформаційно-просвітницька робота. Останнє він здійснював через співпрацю із газетою “Українська трибуна”, що видавалась у Варшаві.
Також Євмен Лукасевич ніколи не полишав науку. Він працював над розвитком української медичної термінології і увійшов до історії як автор україномовного “Анатомічного словника”. Лукасевич підготував і видав цей інтелектуальний продукт друком. Окрім того, він був фаховим лікарем-педіатром і працював у цьому напрямку. Зокрема, займався практичною діяльністю і теоретичними студіями. Щодо останнього, то Євмен Лукасевич є автором наступних праць: “Патогенеза і терапія дитячих недуг в розумінню українського народу”, “Містицизм і демонольоґія в народній педіятрії”. Як можна судити із описаного, Євмен Лукасевич був діячем непересічних здібностей і талантів. Очевидно, що за умови більш тривалого життя, він міг би принести значно більше користі для розвитку і утвердження української ідеї. Однак, як було зазначено в повідомлення про смерть Лукасевича у видання “Тризуб”, його відхід був надто “передчасним”.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Ганіткевич Я., Ціборовський О. Лукасевич Євмен Кирилович // Енциклопедія сучасної України, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=59097
- З історії Посольства України в Швейцарії // Посольство України в Швейцарській Конфедерації та в Князівстві Ліхтенштейн (за сумісництвом), 2012 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://switzerland.mfa.gov.ua/posolstvo/372-z-istoriji-posolystva-ukrajini-v-shvejcariji
- Осташко Т. Лукасевич Євмен // Енциклопедія історії України, 2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Співтворець Українського Червоного Хреста // Товариство Червоного Хреста Личківського району [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lviv-redcross.at.ua/blog/2018-12-26-15321
