У середині XVII століття величезну частину сучасних українських територій (на той момент у складі Речі Посполитої) охопило полум’я Хмельниччини. Це явище досить позитивно оцінюється в Україні наших днів, але з подібною думкою точно не згодилась би політична верхівка тогочасної Речі Посполитої. Зрештою, навіть населені пункти та їхні мешканці, які опинились в епіцентрі подій Хмельниччини так точно, також не згодились би із будь-якими позитивними оцінками того явища. Й Розділ на Львівщині – один з таких. До 1640-х років Розділ належав Чернейовським і Жевуським, а після 1650-х Жевуським і пізніше Лянцкоронським. У одному й іншому випадку в місцевість вкладалися і її розбудовували. До прикладу, за Лянцкоронських у Роздолі працював видатний художник Яцек Мальчевський. Що стосується Хмельниччини, то її в історії Роздолу можна окреслити словом-метафорою, що використовується для цілого періоду в українській історії – “руїна”
Точка зору
Засновник Роздолу Мацей Чернейовський дивився на даний населений пункт як на важливий стратегічний центр, який знаходиться на шляху між містами Перемишль і Галич. Тому й заклав Розділ та усіляко розбудовував його. Львівський земський писар, пізніше також суддя, Станіслав Жевуський, до якого місто перейшло після одруження із Анною Чернейовською, дивився на нього як на справжню оазу з чудовою природою і дивовижно красиву місцевість, де можна облаштувати власну резиденцію. Богдан Хмельницький взагалі ніяк не дивився на Розділ – у нього просто були зобов’язання перед ханом Іслам-Гераєм. Сам Іслам-Герай та його воїни дивилися на Розділ так само як і на безліч інших міст Речі Посполитої, якими проходили – як на потенційне джерело наживи.
Таким чином, прихід військ Богдана Хмельницького і Іслам-Герая не був перериванням ідилії в розвитку міста, але еру спроб і потуг власників цього населеного пункту перетворити Розділ у щось цікаве точно призупинив. Скажімо, той самий Станіслав Жевуський навіть почав будувати у Роздолі замок, але в 1648 році до місцевості прийшли козацькі війська і всі будівельні роботи зупинилися. Перервався тоді і процес розбудови монастирського комплексу Станіславом Жевуським та його дружиною Анною, обителі кармелітів (будівельні роботи розпочалися у 1647 році). Можна лише здогадуватися, як багато тоді могли б звести Жевуські у Роздолі якби не війна. Тим більше, що відгуки про Жевуського його сучасники залишили лиш найкращі. Скажімо, київський єпископ Анджей Залуський називав Станіслава Жевуського “vir prisci et integri moris”, тобто людина безкорислива і особливої справедливості.
Камінь спотикання
Однак, терени Руського воєводства Речі Посполитої не оминули події Хмельниччини. Так було і з Роздолом. Шляхта залишила цю місцевість і перебігла до сусіднього Комарна. Розділ тоді здали військам гетьмана Богдана Хмельницького практично без спротиву. Оборонявся якийсь час хіба монастир. Дещо згодом, у 1649 році, на фоні Хмельниччини спалахнула боротьба за цю місцевість між нащадками Черенейовських. З одного боку, вже згадана Анна Чернейовська і її чоловік, львівський суддя Станіслав Жевуський, а з іншого – старша внучка Мацея Чернейовського і її чоловік, львівський підкоморій Цетнер. Останні, зусиллями місцевих міщан та жителів деяких наближених міст, навіть намагалися захопити замок у Роздолі. Тоді ж було побито багатьох орендарів, у сутичках загинуло декілька людей. Протистояння сягнуло настільки високого градусу, що для наведення порядку головних винуватців безпорядків публічно стратили на центральній площі у Роздолі в 1650 році.
Хоч наступна теза звучить грубо і дещо цинічно, але Хмельниччина мала для жителів даної місцевості і позитивні наслідки. Мова про те, що регіон зазнав таких матеріальних збитків і втрат, що місцевих мешканців на декілька років звільнили від обов’язку сплачувати податки. Не варто забувати і про старання власників довколишніх теренів – родини Жевуських, які перетворили Розділ на свою резиденцію і доклали значних зусиль задля розбудови інфраструктури у регіоні. До того ж, поруч селилась дрібна шляхта, наближена до Жевуських – вони підхопили задану своїми патронами тенденцію, вкладаючись у власні маєтки і розбудовуючи їх. Сприяло пожвавленню господарського та економічного життя і прибуття у володіння Жевуських євреїв. У наступні десятиліття місто не тільки відродилося, але й пережило пік свого розвитку, але це – тема для окремої розповіді.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Войтович Л. Розділ: Столиця “української Швейцарії” на Дністрі [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://shron2.chtyvo.org.ua/Voitovych_Leontii/Rozdil_stolytsia_Ukrainskoi_Shveitsarii_na_Dnistri.pdf?
- Дмитрук В. Розділ // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Nagielski M. Stanisław Rzewuski H. Krzywda // Polski Słownik Biograficzny [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.ipsb.nina.gov.pl/
