Вчора, 20 жовтня 2016 року, у Львівській обласній бібліотеці для дітей (вул. Винниченка, 1) в рамках проекту “Люди, що читають: літературна кав’ярня”, гості мали нагоду поспілкуватися з відомим режисером-мандрівником, керівником Театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» Олексієм Кравчуком.
Ведучою зустрічі була провідний бібліотекар Людмила Пуляєва-Чижович, яку у Львові знають як театрознавця, поетесу, члена спілки письменників України та редактора журналу “Театральна бесіда”. Людмила вже багато років тішить читачів цікавими публікаціями про театральне життя міста, тому зустріч з театральним режисером Олексієм Кравчуком була логічною та передбачувано цікавою.
І очікування виправдалися. Режисер розповів про різноманітні дивакуваті акторські прикмети і забобони, а також хто і як з акторів готується до нової ролі.
“Хтось з акторів, коли готується до нової ролі, йде до церкви, комусь треба покричати та посваритися на когось, а хтось закривається в чотирьох стінах. Я люблю усамітнюватися, а перед початком нової роботи – їздити на могилу батька. Це обов’язково, бо він мій патрон, який завжди, коли починаєш грати нову виставу, то знаєш, що він десь присутній поруч,” – відкривав секрети Кравчук.
Цікавим та сучасним доповненням зустрічі були уривки відео за участю Олексія Кравчука. Один з таких сюжетів був присвячений мистецьким проектам режисера на Донбасі, які реалізовувалися напередодні війни та, фактично, на самому її початку.
“Ми звикли думати, що територія Донбасу – якась зайва територія, а насправді Донеччина, Луганщина, Харківщина – це зовсім різні регіони і, на мою точку зору, протягом 25 років цю різницю ніколи не враховували. Скажімо, у нас на Галичині як розмовляють дещо є різниця як у Рівненській чи Хмельницькій області. Там те саме. Наприклад, Донецьк-Луганськ відстань 140 км., але це навіть по характеру інші люди. Але ніхто не зважає якою мовою говорять. І зараз в Луганську працює Російський театр, Український театр, Театр ляльок”, – розповідав Олексій.
Олексія Кравчука війна застала в Луганську і власне місцеві мешканці допомагали йому виїхати на Велику Україну та повернутися додому.
“Насправді мені допомогли виїхати луганчани, бо у мене машина з львівськими номерами, вона там всю війну і простояла. Я спочатку їхав через наші кордони, наша Нацгвардія сказала, що ми не проїдемо через обстріли, потім поїхали через Артемівськ, там «ополчєнци» сказали, що ми не проїдемо, тоді довелось їхати через Росію.
Насправді війна приносить багато біди, але в той же момент, вона дає багато людяності. Коли ми чим можемо допомагаємо нашій армії тут і там, ті люди, які залишилися і які за Україну.
Я повернувся і залишився безробітним. Першу руку допомоги мені простягнув Олексій Коломійцев, він тоді був художнім керівником Театру Лесі Українки і ми зробили виставу «Баба Пріся». А потім був конкурс на посаду художнього керівника театру «І люди, і ляльки». А у мене є великий сентимент до ляльок, мені здається, що це набагато цікавіше ніж драматичний театр,” – ділився спогадами режисер-мандрівник.
Зараз театр, під керівництвом Олексія Кравчука, ставить нові постановки і готує нові незвичні театральні проекти, бере участь в різноманітних фестивалях та постійно поповнює свій репертуар.
“Зараз ми готуємо поновлення репертуару. Це буде дуже крута, класна казка «Колобок» . Вона побудована на музику Моцарта. Потім буде казка «Ась і Ось» , така вечірня вистава для дорослих, а згодом головний режисер Харківського театру Оксана Дмітрієва буде ставити в нас народну казку. Ну і ми почали роботу на «Гамлетом» . В постановці хочемо показати, як людина стає маріонеткою, коли потрапляє під емоційний вплив іншої людини. І хочемо зробити три фінали на вибір . Перший – героєм стає той, хто помирає ; другий – Данія отримує свободу від іншої держави; третій – актором, який буде грати і вести ляльку Гораціо і Фортінбрас – буде одна особа. Це такі найближчі наші плани,” – розповів Кравчук.
Більше годин тривала зустріч з режисером-мандрівником, трохи завеликої для Львівської обласної бібліотеки для дітей, студентської аудиторії. Майбутні психологи в цей день зовсім по-іншому побачили театр естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» і, хтозна, можливо хтось з них стане в майбутньому палким поцінувачем таланту цього маленького театру з великим серцем.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
