Гадаєте, барона Мюнхгаузена не було, думаєте, це вигаданий персонаж? Особисто мені відомий як мінімум один реальний німецький барон, з діда-прадіда аристократ, поет, фольклорист і меценат Бьорріс фон Мюнхгаузен (1874-1945).
Дивовижна і суперечлива, треба сказати, особистість — він в молодому віці став академіком, за нацистів був одним із найвидатніших літераторів, улюбленець Гітлера. Після поразки у війні не зміг пережити цю трагедію і наклав на себе руки …
А задовго до цього, в 1900 році, він познайомився з молодим художником, євреєм за походженням, вихідцем із Дрогобича, Ефраїмом Моше Лілієном. В якого на той час позаду лишилося і дитинство в майстерні батька — різьбяра по дереву, і роки, прожиті у Львові, де він був “маляром” і заробляв на життя, рисуючи афіші та рекламні шильди. Позаду вже були і краківська школа Яна Матейка, і Академія мистецтв у Мюнхені. Лілієн на той час працював художником в журналі “Юґенд”, німецькому флагмані новомодного стилю “модерн”, який ще називали “юґенд-штіль” — виключно завдяки графічним роботам Лілієна. Хоча, великого визнання і широкої європейської популярності у молодого художника ще не було.
І ось, він у свої 25 років знайомиться з бароном Мюнхгаузеном, і той, зачарований талантом Лілієна, запрошує його до більшої, серйозної роботи — ілюструвати для берлінського видавництва Marquard u. Co. книгу “Пісні Ґетто” їдишського поета Моріса Розенфельда (Моше Яків Алтер, 1862-1923), яку барон перекладав на німецьку. Лілієн на його запрошення переїхав в тюрінгський родовий замок Мюнхгаузенів, де майже рік творив для однієї з кращих — оформлених ним — книг, після якої він дістане авторитет видатного майстра книжкової графіки …
Ефраїм Моше Лілієн народився 23 травня 1874 року в Дрогобичі. На той час єврейська частина становила приблизно половину населення міста. В Дрогобичі було 13 синагог і молитовних будинків, а хоральна синагога, побудована 1865 року, довго вважалася найбільшою в Галичині. Релігійне життя вирувало навколо хасидського двору, заснованого одним із послідовників Ружинського цадика.
Батько Ефраїма Моше Лілієна, ортодоксальний єврей, працював, як уже згадувалось, токаром по дереву. Він і виявив у сина дар рисувальника. Давши дитині початкову традиційну освіту і не маючи коштів оплачувати подальше навчання, батько відправив його до Львова до заможних родичів, які влаштували Ефраїма учнем до художника, що займався рисуванням афіш, шильд і рекламних плакатів. В 1890 році Лілієн поступає в краківську Школу образотворчих мистецтв (Szkoła Sztuk Pięknych), очолювану Яном Матейком, але через два роки покидає її і вертає в Дрогобич — і знову через брак грошей.
З тієї ж причини йому двічі не вдається вступити до Віденської академії мистецтв. Відомий письменник Стефан Цвейг у своїй статті про Лілієн для берлінського видавництва «Schuster & Loeffler» писав про те, як молодий художник жив впроголодь, і «опікала його пані Бідося». В 1894-му, зібравши якісь гроші, Ефраїм Лілієн приїжджає до Мюнхену, де через рік все ж поступає в Академію мистецтв. Чотири роки навчання минули в безпросвітних злиднях і боротьбі за виживання, в постійних пошуках хоч якогось зарібку. Успіх впав на художника раптово, коли він відправив до редакції баварського літературно-художнього журналу «Юґенд» свої графічні роботи: «Чарівна флейта», «Фавн», «Коханий» та кілька інших. Варто зазначити, що журнал цей був флагманом нового напрямку в мистецтві — в стилі модерн, або юґендштіль, як його називали в Німеччині. Завдяки роботам для «юґенд» Лілієна визнають «модним» художником, його фінансові справи поліпшуються, і в 1898 році він переїжджає до Берліна, починає співпрацювати з найпопулярнішими журналами «Грація», «Ост унд Вест», «Сімпліціссімус», «Пан», «Вальтшпігель»; ілюструє для видавництва «Vorwärts» роман Й.Вільденрата «Митник з Клаузена».
Власне, через два роки Лілієн знайомиться з отим багатим німецьким аристократом, поетом і фольклористом Бьоррісом фон Мюнхгаузеном. Поселившись в його тюрінзькому родовому замку, він створює ілюстрації для книги поетичних перекладів «Іудея», що багато разів перевидавалася. З цього моменту Лілієн набуває авторитет видатного майстра книжкової графіки і згодом ілюструє прекрасні книги: «Пісні ґетто» Моріса Розенфельда (до якого художник ставився з сердечною симпатією), тритомну «Біблію», «Пісню пісень» та ін. 1902 року Лілієн виступив одним із засновників першого єврейського національного видавництва «Jüdischen Verlags», де був і художником, і редактором, і завгоспом. Того ж року, до речі, він приїздив до Росії для підготовки спільно з Горьким збірки єврейської літератури, що так і не вийшла через події 1905 року.
Треба сказати, що паралельно з мистецтвом Лілієн постійно займався суспільно-політичною діяльністю. Він був делегатом трьох сіоністських конгресів від демократичної фракції, колєґував з Теодором Герцлем. Національна самосвідомість стала проявлятися в роботах Ефраїма Лілієна настільки яскраво, що його жартома називали основоположником «юденстілю».
В 1906 році на запрошення Бориса Шаца Лілієн приїжджає в Палестину викладати графічне мистецтво в школі «Бецалель». Разом з видатними єврейськими художниками він бере активну участь у виробленні нового національного стилю. Через рік Лілієн повернувся в Берлін, привізши з собою сотні замальовок — портрети місцевих жителів, пейзажі, види Бейрута, Єрусалима, Дамаска.
У 1914 році він знову відвідує Палестину, але тепер як офіцер австро-угорської армії, куди був призваний як військовий фотограф і художник. Після закінчення війни він вернувся в Берлін, де активно продовжив кар’єру книжкового ілюстратора. 1922 року у видавництві «Benjamin Harz» вийшла велика книга-альбом Лотара Брейгера «Е.М.Лілієн» з біографією художника і 226 репродукціями його робіт. За малюнками Лілієна «12 колін Ізраїлю» були виготовлені величезні вхідні двері Старої синагоги в Ессені. Він випустив також велику серію поштових листівок і малював для поштових марок, а виконані ним екслібриси є найвищими зразками графічної мистецтва. Стефан Цвейг писав: «Для мене Лілієн — це образ живої форми Краси».
Помер художник влітку 1925 р від інфаркту в курортному містечку Баденвейлері, похований в Брауншвейгу, на батьківщині його дружини Гелени. У Тель-Авіві одна з вулиць носить ім’я Лілієна.
Ігор Гольфман
Джерело: http://zbruc.eu/
