В дитинстві, часто їздячи електропоїздом поміж містами Стрий та Жидачів, мою увагу не раз привертала чудова і здавалося досить давня дзвіниця невідомого мені тоді храму. Та ось тепер, займаючись історією Львова та рідного краю, згадався образ тієї дзвіниці і з’явилась думка з’ясувати, де ж саме знаходиться той храм, що має таку гарну дзвіницю.
На щастя, залізничний маршрут між Стриєм та Жидачівом є невеликий, і кількість населених пунктів на цьому шляху є досить малою. Тому досить швидко вдалось встановити, що згадана дзвіниця належить до комплексу Кохавинського монастиря Редемптористів на півдненній околиці Гніздичева. Залишилось лиш дізнатися історію цього чудового місця.
Виявляється епітет «чудовий» є доволі влучним щодо цього місця. І якщо вірити давнім легендам, перше чудо мало тут місце ще в 1646 році. За повір’ям якось дідичка Руди Анна Войнаковська, їдучи по дорозі до Жидачева побачила на дубі образ Діви Марії. Четвірка коней, що везла карету, впала перед незрозумілою з’явою на свої кінські коліна. Побачивши, що ще й навколо образу по лісу розкладені свічки Анна вирішила покликати ксьондза. Той повів до лісу людей та скомандував зняти образ, однак спроба Мельника Коробки здійснити цей задум завершилась лиш падінням з дубу, яке на диво було досить м’яким.
Подальші документальні та легендарні свідчення дещо різняться. Легенда розповідає, що Войнаковська намагалася перевезти ікону до свого маєтку в Руді, однак святиня тричі поверталася знову до дубу, що зрештою змусило усіх змиритися з цим, і до 1680 року ікона так і залишалася на дереві. За більш офіційною інформацією образ уже з 1650 по 1680 роки перебував у парафіяльному костелі в Руді.
У 1680 році на місці дубу, де було знайдено ікону звели дерев’яну каплицю куди і було перенесено святиню. На це перенесення прибуло досить багато паломників, оскільки ікона встигла набути слави чудотворної.
Ще за кілька десятків років чудес пов’язаних з іконою назбиралося стільки, що в 1740 році розпочався процес з визнання її чудотворною. Він, до слова, був доволі тривалим, і завершився аж 26 травня 1755 року, коли Кохавинську ікону Матері Божої нарешті офіційно було визнано чудотворною.
А між тим, ще у 1748 році для ікони було споруджено нову дерев’яну церкву, при якій вже наступного року розпочав діяти монастир Кармелітів. 22 червня 1755 року за участю єпископів латинського, візантійського та вірменського обрядів, зокрема львівського архієпископа Вижицького та єпископа Лева Шептицького, відбулося урочисте перенесення чудотворної ікони з каплиці до новозбудованого храму.
Однак, після приходу австрійської влади та реформ Йосипа II монастир в Кохавино було ліквідовано. Відновлено його було тільки 1855 року. Тоді ж відновлено й капличку та ікону. Та кількість вірян охочих відвідати храм з його чудотворною іконою зростала. Тому, вже в 1868 році було закладено наріжний камінь під новий храм.
Однак будівництво нового храму затягнулось на десятиліття. Причиною була банальна відсутність коштів. Довелося навіть вирубати славні кохавинські дуби, від продажу деревини яких вдалось виручити чимало грошей. Нарешті в 1894 році новий костел було збудовано. 30 серпня відбулось його освячення, а вже 1 вересня того ж року – урочисте перенесення чудотворної ікони.
У 1897 році на кошти ксьондза Євгена Петруського при монастирі було відкрито сирітський заклад. А вже в 1900 році новозбудований костел дещо розширили, прибудувавши до нього каплички. У ті ж роки розвалюється давня капличка, і на її місці зводять нову.
Що до образу, то його в 1912 році було урочисто короновано. У 1931 році монастир дістається єзуїтам, які внаслідок Другої світової війни та приходу радянської влади перевозять ікону до Польщі, де вона тепер зберігається в Глівіцях.
Сам же монастир за радянської влади був пунктом збору льону. Це значно його пошкодило, тому й не дивно, що в 1990-х рр. він мав вигляд доволі давнього, хоча йому тоді було заледве 100 років. Від початків незалежності нашої держави монастир відновив діяльність, храми поволі реставруються, а в 2000 році сюди була привезена з Польщі точна копія чудотворного образу, завдяки якому й з’явилися храми та монастир.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- Монастир св. Герарда (смт. Гніздичів) // http://www.cssr.lviv.ua/about/monasteries/gerarda-gnizdychiv/
- Кохавина // http://www.castles.com.ua/kochawina.html
- polona.pl
- Вікіпедія
- wikimapia.org
