Ми далі продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка експозиційної, фондової та освітньої роботи”, що проходила 16-17 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Пропонуємо вашій увазі доповідь головного зберігача фондів Літературно-меморіального музею-квартири П. Г. Тичини у м. Києві Вероніки Самійленко на тему “Культурно-освітня робота в Літературно-меморіальному музеї-квартирі П. Г. Тичини у м. Києві”.
“Все в цьому світі схильне до змін. Змінюється час, люди, інтереси.І разом з цим змінюються й музеї. Сам час спонукає їх до цього, змушує до змін. Сутність музею в значній мірі складає процес людського спілкування .
Культурно-освітня робота в музеях є однією з основних функцій музейної роботи, адже музей – це не тільки збереження та експонування предметів, а й освітня та наукова робота. Це не проста передача інформації від екскурсовода до відвідувача, а можливість занурити слухача в атмосферу того часу, в якому жив діяч, постать якого ви освітлюєте.
Зазнають змін і основні функції музею. Адже під впливом змін у суспільстві трансформується силове поле музею між об’єктом і суб’єктом музейної діяльності та простором, де ця діяльність відбувається. Змінюється відповідно і когнітивна функція музею. Центр діяльності переміщується з предмета на особистість вільного суспільства. Змінюється поняття музейного предмета, досліджується його контекст, як в синхронному, так і в діахронному аспектах. Простір музейної комунікації виходить за межі експозиційних залів. Концепції, акценти і пріоритети комплектування фондів науково обґрунтовуються і узгоджуються з іншими музейними колекціями. Надається перевага зберіганню предметів на місці їх виникнення, в природному для них культурно-історичному контексті.[1]
Термін культурно – освітня діяльність використовується у вітчизняному музеєзнавстві з початку 1990-х років. До цього вживалися інші поняття (масова політико-освітня робота, науково – освітня), що відображали розуміння сутності роботи з відвідувачами в різні історичні періоди і змінювались швидше, ніж термінологія для позначення інших напрямків музейної діяльності. Здійснюваний в музеї процес передачі культурних значень і смислів, метою якого є сприйняття інформації відвідувачами, визначається як музейна комунікація, в ході якої розкривається інформаційний потенціал музейних предметів, реалізуються освітньо-виховна та інші функції музею.[1]
Але незважаючи на активізацію наукової діяльності музей продовжував залишатися ідеологічною установою, що будувала свою роботу відповідно до директивних указівок керівних органів і відповідними постановами (ЦК КПРС «Про підвищення ролі музеїв у комуністичному вихованні трудящих» (1964) і «Про підвищення ідейно-виховної роботи музеїв» (1982). Аж до кінця 1980-х рр. науково-просвітня робота повинна була проводитися відповідно до так названого «ленінського принципу комуністичної пропаганди». [1,3]
Відмова від колишньої твердої ідейно-інформативної спрямованості змінила і характер взаємин між музеєм і відвідувачем. Суть музейно-освітянського процесу представлялась тепер іншою: відвідувач сприймався вже не як об’єкт виховного впливу, а як рівноправний співрозмовник, отже, спілкування музею з аудиторією набувало форму діалогу.
Зміст культурно – освітньої діяльності виражається у формах організації роботи з музейною аудиторією, взаємодії з системою освіти.
Однією з найважливіших функцій сучасного музею є ефективна культурно-освітня діяльність cеред різних кіл громадськості. Сьогодні музейний працівник не може залишатися простим транслятором інформації, що зберігається в музеї. Його зусилля повинні бути спрямовані на виховання відвідувача, «готового до входження в музейний простір», мотивованого на постійне відвідування музею, здатного вступити в діалог з культурною спадщиною, що зберігається в залах музею. Це вимагає серйозної перебудови в організації й проведенні всієї культурно-освітньої діяльності музею; нового, наукового, підходу. [4]
Потребав новій стратегії й тактиці освітньої діяльності музею сьогодні особливо очевидна. Як свідчить практика, у більшості вітчизняних музеїв превалює так званий технократичний (функціонально-інформаційний) варіант науково-педагогічної діяльності, в основу якого закладений «відтворюючий» метод. Цей метод спрямований на передачу «готових» знань і, практично, не активізує творчий і інтелектуальний потенціал аудиторії. Екскурсія, урок, лекція – традиційні форми музейної комунікації, проведені на основі такої методики у вигляді монологу, мало ефективні й недостатньо пізнавальні. [1]
Стала завойовувати позиції нова концепція освітньої діяльності, що на той час вже одержала поширення в закордонній музейній практиці і ґрунтувалася на представленні про музей як комунікаційній системі. Відповідно до цієї концепції, завдання музею не зводяться лише до передачі інформації про те або інше явище і процес; він повинний звертатися і до внутрішнього світу відвідувача, впливати на його чуттєво-емоційну сферу.
Найцікавішими уявляються, приміром, різного роду ділові й рольові ігри, дискусії, КВК, вікторини, свята, презентації, тренінги, круглі столи й ін. Ці технології органічно вписуються в освітній музейний простір, дозволяють сформувати грамотного «користувача» інформації, яку може запропонувати сьогоднішньому відвідувачеві музей, сприяють реанімації культури музейного відвідування, майже втраченої сучасниками.
Музей Тичини також не залишається осторонь цих змін. І, оскільки основною масою наших відвідувачів є школярі, Вашій увазі презентуються 3 найбільш затребувані проекти, які вже пройшли апробацію часом та нашими найвимогливішими відвідувачами.
Проект «Я малюю вірш Тичини»
Книга для малювання “Я малюю вірш Тичини” розрахована на дітей, що навчаються в початковій школі. Під час екскурсії дітям читають дитячу поезію Тичини і просять спроектувати образи з віршу на інтер’єр кімнати
Завдання, що ставиться перед ними – проілюструвати вірші Павла Григоровича власними малюнками. Таким чином, під час малювання у діток розвивається уява, тренується рука, вони учаться втілювати свої зорові образи на папері.[2]
Проект «Пишу як Павло Тичина»
Проект покликаний виконати кілька функцій:
- Сконцентрувати увагу школяра на інформативній частині при огляді меморіальної квартири
- Допомогти учням логічно викласти свої емоції в письмовому вигляді
- Для декого з відвідувачів, можливо, покласти початок ведення свого щоденника
Під час екскурсій ми показуємо відвідувачам робоче місце Павла Тичини, розповідаємо про особливості його роботи з книгою, звертаємо увагу на те, яким чином Павло Григорович занотовував інформацію. Після такої розповіді кожному хочеться бодай в чомусь стати подібним до Поета та перейняти собі деякі його звички.
Помічником у цьому може стати нотатник під назвою “Пишу як Павло Тичина”. У ньому кожен може збирати для себе будь-які записи, спогади: про мадрівки, про зустрічі з друзями, про відвідання музеїв, концертів, рецепти різних страв, крилаті вислови, будь-що.
Цей проект розрахований в першу чергу на школярів середніх класів та покликаний викликати у них не лише цікавість, а й потребу занотовувати свої враження. Перші враження, які “лягають” у цей нотатник стосуватимуться відвідання ними Музею Павла Тичини.
Однак, і дорослі люди можуть стати учасниками цього проекту.[2]
Проект «Толерантність»
Розроблений для аудиторії будь-якого віку і дозволяє відвідувачу зрозуміти в та відчути як сприймають світ людиз особливими потребами (в даному випадку – слабозорі і незрячі), як вони сприймають світ та відчувають довколишнє середовище.
Відвідувачам пропонують прослухати особливу екскурсію, протягом якої вони намагаються «побачити» музей на дотик, вгадати колір, розмір та форму музейного предмету. Екскурсія поділяється на дві частини – спершу відвідувачам зав’язують очі та проводять музеєм, пропонуючи створити образ кожної з кімнат, подумати над кольором, формою та призначенням експонатів. “Який колір ви бачите?” – зазвичай, діти відповідають по-різному, одні відчувають на дотик жовтий, інші – червоний або синій. Та сприймати музейний простір можна не лише на дотик – особливі образи викликають розповіді про побут Поета, про тих гостей, які бачила квартира та чай, яким пригощали талановитих митців. Формат екскурсії дозволяє відчути атмосферу дому, поринути у захопливий світ відчуттів. Неймовірне здивування викликає друга частина екскурсії, під час якої відвідувачів знайомлять з квартирою вже з відкритими очима. “Ми уявляли собі все не так!” – вигукують діти і зачаровано розглядають картини, музичні інструменти, книги… Де народжується толерантність?
В результаті цих занять наша аудиторія починає уважніше і терплячіше ставитися до цих людей та розуміти важливість підтримки для цих людей.[2]”
Вероніка САМІЙЛЕНКО
головний зберігач фондів ЛММК П. Г. Тичини у м. Києві
Список використаних джерел:
- Актуальні проблеми теорії і практики музейної та пам’яткоохоронної діяльності: зб. наук. пр. (за мат. круглого столу). – К. :НАКККіМ, 2013. – 208с.
- Матеріали ЛММК П.Г. Тичини
- Мезенцева Г.Г. Музеєзнавство (На матеріалах Української РСР): Курс лекцій / Г.Г. Мезенцева. – К. : Вища школа, 1980. – 120с.
- Мазурик З. Музеї – європейські тенденції та українські виклики // Західна аналітична група [Електронний ресурс http://zgroup.com.ua/article.php?articleid=148]
