Практично кожен двір на цій вулиці має власну історію, нерозривно пов’язану з історією Рівного. Достатньо звернути з гамірливої Соборної за ріг будинку, де нині торговий центр “Галерея Прем’єр”, і, наче на машині часу, можна потрапити в минуле нашого міста, яке дбайливо зберігає вулиця Поштова.
Ця старовинна рівненська вуличка не багата на пам’ятки архітектури, але все одно є унікальною. Практично усі будівлі, які збереглися на Поштовій, зведені на початку ХХ століття. Та головна цінність вулиці не так в архітектурі, як у людях, які тут мешкали в різні роки. Тут що не двір — то своя особлива історія. Ходили цією вуличкою шановані в Рівному лікарі, простували видатні співаки й актори. Ступала сюди й нога окупанта в роки війни. Тут була найпопулярніша тусовка молоді 70-х — “стройка”.
П’ять імен Поштової
Коли саме виникла вулиця, достеменно невідомо. На початку ХХ століття, розповідають краєзнавці, тут був лише проїзд у бік тодішнього провулку Бармацького (сучасна Словацького). Проте на плані Рівного початку ХХ століття на цьому місці уже позначено завулок Поштовий. Таку назву він отримав, вочевидь, через те, що на цій короткій вуличці знаходилася тоді міська пошта. Де саме був той будинок, є щонайменше дві версії. Корінний рівнянин-старожил Володимир Кулій розповідав, що стара пошта, де служив його дядько, була в будинку, де нині “Галерея Прем’єр”. А поруч, в сусідньому будинку, розміщувалася поліція за Польщі. За версією декотрих краєзнавців, будинок старої пошти не зберігся і був одразу за будинком “Галереї Прем’єр”. Що до будинку відділку поліції, то його зображення нам видає Національний цифровий архів Польщі.
Як зазначено в тексті під світлиною, будинок прикрашено з нагоди приїзду в 1929 році до Рівного президента Польщі Ігнація Мостицького. У цьому будинку, як свідчать архівні джерела, він і зупинявся під час візиту. А ще раніше в цьому будинку розміщувався готель “Версаль”. До наших часів будинок не дожив, хоча на фотографіях Соборної кінця 60-х-початку 70-х років він ще є. Вочевидь, його знесли під час подальшої реконструкції площі Леніна (майдану Незалежності).
Наприкінці 20-х років минулого століття, віддаючи данину тогочасній моді, вулицю почали називати Новий Світ. Під такою ж назвою там працювали кабаре і танцювальний зал, а згодом і кінотеатр. Рівняни могли пишатися, що й вони, наслідуючи Львів і Варшаву, мають свій Новий Світ. У 1941 році фашистські окупанти перейменували вулицю на Сальського. У 1943-у — на Поліцайштрассе, або Поліційну, оскільки тут розміщувалася поліційна дільниця. Після визволення і аж до початку 90-х вулиця носила ім’я Дундича. Лише в роки Незалежності їй повернуто історичну назву — Поштова. Утім, корінні рівняни в усі часи уперто називали вулицю Поштовою, або на польський лад — “Поштувкою”.
Вулиця відпочинку і розваг
Активно розбудовувати вулицю Поштову почали в 20-ті роки минулого століття. Особливо ошатними й добротними були будівлі, зведені в 30-х роках. Більшість із них мали туалетні й ванні кімнати усередині, що для тих часів у Рівному було розкішшю. Декотрі будинки на Поштовій було зведено або перебудовано за кресленнями місцевого єврейського архітектора Гжегожа Пресса, який загинув під час масових знищень євреїв у рівненському гетто. Більшість будівель на Поштовій належала заможним єврейським родинам.
Окрім приватних помешкань, на вулиці почали з’являтися заклади відпочинку. В архівних джерелах згадується, зокрема, що вже в 1919 році на вулиці існувало кабаре і танцювальний зал “Новий Світ”, власником якого був Ян Свєнтковський. А поряд у невеличкому саду тричі на тиждень — у середу, суботу й неділю — для відвідувачів грав оркестр 44-го полку піхоти, який квартирував у Рівному.
Заможна родина Зафранів, яким у Рівному належало чимало житлової і комерційної нерухомості, в тому числі й збудований ними театр, мала на вулиці Поштовій кінотеатр “Ас”. У 1922 році Зафрани продали його братам Язвінським і Марії Сагановській. Нові власники реконструювали приміщення, розширивши глядацьку залу до 330-ти місць, облаштували велику сцену й назвали кінотеатр “Новий Світ”. Окрім щоденних кіносеансів, у “Новому Світі” відбувалися концерти відомих оперних співаків з Варшави, Києва, гастролював київський театр “Водевіль”. Під час німецької окупації кінотеатр називався “Скаля”.
І “Ас”, і “Новий Світ”, і “Скаля” — не що інше як відомий сучасним рівнянам теперішній регіональний центр “Інваспорт”.
Приміщення двічі слугувало сценою для рівненського драмтеатру — у повоєнні роки та коли театр згорів під час пожежі 1978 року. До речі, в 1956 році в цих стінах уперше в Рівному виступали надзвичайно популярні в СРСР гумористи Тарапунька і Штепсель. У 70-і тут розміщувався Будинок культури будівельників, який тодішня молодь називала “стройкою”. Це було найпопулярніше місце відпочинку. На танці під “живу” музику, а згодом — на дискотеку — у “стройку” часто неможливо було придбати вхідний квиток.
Рівненська молодь будь-що прагнула туди потрапити, бо там грали найкращі міські ансамблі, а згодом, коли дискотеки перемогли “живу” музику, лише там можна було почути свіжі записи найпопулярніших світових музичних гуртів. Тут влаштовували новорічні ранки для дітей і вечори-карнавали для дорослих, працювали різноманітні гуртки художньої самодіяльності.
Під час фашистської окупації на Поштовій розважалися німці. У будинку №7, відомому рівнянам як приміщення шахового клубу, під час війни розміщувалася офіцерська їдальня.
Хоча дехто із старожилів твердять, що то був ресторан із казино, і буцімто серед його завсідників був і радянський диверсант Микола Кузнецов. На початку 60-х років у приміщенні облаштували кафе-ресторан “Ровенчанка”, яке вважалося в ті часи одним із кращих у місті.
Вулиця цікавих людей
Поштова за свою історію бачила чимало цікавих особистостей. Тут свого часу мешкали рівненський журналіст і письменник Лаврентій Кравцов, учитель і поет Іван Куліш, який першим у повоєнній Україні удостоївся звання “Заслужений вчитель України”.
На Поштовій зростав майбутній відомий журналіст-міжнародник Анатолій Друзенко. Вулицю Поштову можна по праву назвати вулицею лікарів. У 1901 році до Рівного приїхав працювати лікар хірург-гінеколог Меєр Янкелевич Сегал. Придбавши в 1903 році найбільшу на Поштовій ділянку землі, він збудував великий будинок.
На першому поверсі лікар приймав хворих, облаштував стаціонар на десять ліжок, а на другому жив сам із сім’єю. Тепер це приміщення обласної стоматполіклініки. На ньому нещодавно встановлено пам’ятну табличку, яка розповідає про колишнього шанованого власника будівлі.
За декотрими польськими архівними джерелами, власником будинку, в якому була пошта, також був доктор Сегал.
На Поштовій в 30-і роки мешкав ще один шанований у Рівному лікар — Олександр Виноградов, який збудував на Поштовій дві кам’яниці.
Обидві дійшли до наших часів, щоправда, одна з них втратила після реконструкції свій первозданний вигляд. Лікар мав четверо дітей і хотів, аби всі вони в майбутньому мали окремі помешкання. Коли в 1939 році прийшли “совєти”, то він, аби вберегти родину від репресій, з власної ініціативи віддав один із будинків владі. На сцені старого рівненського театру на Поштовій починав свою театральну кар’єру актор, педагог, театрознавець Ігор Жилінський.
У повоєнні роки вулицю в основному заселили нові мешканці — офіцери-фронтовики, керівники МВС і КДБ, партійні керівники. Мешканці пригадують, зокрема, родину Антонюків, голова якої очолював Рівненське управління КДБ. Він приїжджав додому на службовому автомобілі “ЗІС”, чи не єдиному такому в Рівному. Його син Володимир був відомим рівненським футболістом, а потім директором Рівненського стадіону “Авангард”.
Мешкала на Поштовій судмедексперт Ніна Василівна Рибакова. У повоєнному Рівному ставлення до цієї відомої в місті жінки було неоднозначним. Одні були вдячні їй за допомогу в захисті людей від беззаконня, допомогу хворим, вирішення питань житла. Інші ж — навпаки, згадували про неї недобре.
Нині на Поштовій збереглося не так багато будинків, але всі вони, попри те, що не претендують на архітектурні пам’ятками, усе ж зберігають колорит старовинної міської артерії.
Вулиця імені старої пошти ще таїть у собі чимало цікавинок, і ще подарує рівнянам немало несподіваних відкриттів.
Світлана КАЛЬКО
Джерело: РівнеРетроРитм
