Щасливу чи трагічну, але майже кожен правитель Речі Посполитої мав свою історію, пов’язану зі Львовом. Більшість із цих історій об’єднані двома темами – любов’ю і смертю. Однак, рано чи пізно, повинен був трапитись виняток, який порушив би описану вище гармонію. Цей епізод мав місце і стосувався він, скоріш за все, діяча у статусі майже короля – монарха не чинного, а майбутнього. При цьому, як вже було сказано, зав’язаний цей момент не на двох вічних темах, а на іншій проблемі. Остання глибоко особиста і не менш важлива, а мова – про обличчя.
Король і кардинал, якому надзвичайно “щастило”
Існує схильність називати героя цієї історії одним із найслабших монархів Речі Посполитої. Проблеми, які розпочалися ще до його обрання, цілком розчинилися лиш після його зречення. При цьому, він особисто підтримав сценарій, лаври умовного переможця, за яким, йому довелося ділити із Богородицею – внаслідок того, що свої території і людей цей монарх віддав під опіку Божої Матері. Останнє також трапилося у Львові.
Водночас, якщо бути послідовними й говорити про всі темні хмари, які згущувалися над головою монарха, його починаєш вважати скоріш жертвою, аніж невдахою. Виступ Хмельницького, війни з Московією та Швецією, а до того ж – вальяжний у діях, але твердий та принциповий у питаннях самозахисту нобілітет власної держави, з яким складно порозумітися, а ще складніше домовитись. Очевидно, що демарш із єзуїта у короля Польщі, великого князя литовського і руського – це як холодна ванна. Відтак Яну ІІ Казимиру (1609 – 1672) довелося із цієї ванни вистрибувати. Пілеолус кардинала, який він одягнув по тому, виявився теплішим. Однак, є версія, що навіть це не врятувало від смерті, спровокованої саме політичними подіями.
Проте, зараз не про смерть Яна ІІ Казимира, а про його страшну хворобу. Остання, як вважається, наздогнала цього монарха саме у Львові.
Історики кажуть
так … Після участі у подіях Смоленської війни (1632 – 1634 рр.) між Річчю Посполитою та Московією, а також наступних дрібніших сутичок із військами Османської імперії, Ян Казимир, на той час брат чинного монарха, повертався до королівського двору. Його дорога пролягала через Львів, де він і зупинився перепочити. За вікном був 1634 рік, а також, скоріш за все, площа Ринок. Однак, у Львові Ян Казимир затримався. Саме в нашому місті довелося тримати бій із віспою, на яку він захворів.
Відомий державний діяч того часу, а у вільний від роботи час ще й історик, Альбрехт С. Радзивіл залишив твіт, де чітко вказано, що Ян Казимир не тільки захворів сам, а навіть заразив віспою свого брата, королевича Александра. Однак, якщо майбутній король, попиваючи у Львові каву, зумів побороти хворобу, що вважається однією із найстрашніших в історії, то королевич Александ від віспи помер. Зрештою, не варто думати, що для Яна Казимира перебіг хвороби виявився легким. Дивлячись на портрети цього правителя, його складно назвати красенем! Існує думка, що останнє, тобто спотворене обличчя майбутнього монарха – це один із наслідків саме цієї хвороби.
Історики казали…
Про львівську неприємність короля згадував і видатний історик давнини, львовознавець Францішек Яворський. Правда, з певним зміщенням у хронології. Ян Казимир Францішека Яворського, уже в статусі короля, прибув до Львова після перемоги у битві під Берестечком. Саме її, тобто польові умови й напружену військову кампанію, Яворський назвав причиною хвороби Яна Казимира. При цьому, до Львова той прибуває уже хворим – його доставили з замку у Бродах. Відтак довелося скасувати усі урочистості з нагоди перемоги. Натомість, лікувати короля.
Ф. Яворський пише, що над ліжком монарха зібралися усі львівські лікарі. Важко сказати, чи були лікарі з-поза Львова – про це хроніст не каже нічого. Однак, місцевих лікарів вистачило! Допоки громадяни Львова, через неприємність з королем, бідкалися, а львівські райці розводили руками, медики приступили до справи. Але було одне “але” – арсенал засобів у них був обмежений. Відтак довелося, “за звичаєм”, пускати Яну Казимиру кров (на жаль, записи тогочасних медиків не збереглися. Тому дані Яворського складно верифікувати). Надалі Ф. Яворський не надто багатослівний. Упускаючи важливі для нас деталі, він повідомляє, що король подолав хворобу. При цьому, знову ж, хроніст не каже, що саме стало причиною останнього – описане вище кровопускання, або ж якісь інші практики лікарів, які “лише були у Львові”, що по черзі сиділи біля короля до його одужання.
Повертаючись до думки сучасних істориків, наче король перехворів віспою раніше, є ще одне “але”. Очевидно, що Яворському було важко записати, що король захворів саме у Львові. Двома сторінками вище він каже, що Львів любив Яна Казимира. Потім зазначає, що Львів виявив королю великі послух та вірність, відбиваючись від Хмельницького. Далі пише, що спеціально для жителів Львова Ян Казимир, коли попереднього разу приїжджав до міста, скинув свій “німецький” одяг та вбрався на “польський” лад, чим дуже потішив місцевий люд. Не пасує розбивати таку ідилію повідомленням про те, що король саме у Львові захворів на віспу. Відтак треба визнати, що Францішек Яворський – ритор хороший!
Історики скажуть…
Не менше від нинішніх можновладців колись за посполитих хвилювався львівський патриціат. Останні щільно засіяли територію, що довкола сучасної Цитаделі, своїми віллами та резиденціями. Десь там, лиш приблизно відомо з якого саме боку, жив і львівський бургоміст та хроніст Бартоломей Зиморович. Десь звідти, про це зустрічається інформація, витиснули тих, хто хотів розбудовувати шпиталь св. Лазаря і дбати про потребуючих. Десь там, після своєї хвороби, ніби лікувався і якийсь час відпочивав Ян ІІ Казимир…
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Білан Б. Вакації 100 років тому // ZIK, 2012 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zik.ua/news/2012/08/09/vakatsii_100_rokiv_tomu_364066
- Михайловський В. Король у важкі часи // Тиждень, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://tyzhden.ua/History/242464
- Jaworsri Fr. Krόlowie polscy we Lwowie, 1912. – S. 69 – 75.
