Колекція творів Олекси Новаківського — щедрий дар професора Миколи Мушинки та його дружини Магдалини (відео)

В рамках дружньої співпраці ми продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та освітньої роботи”, що проходила 6-7 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні  пропонуємо вашій увазі доповідь завідувача Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Ірини Різун на тему “ Колекція творів Олекси Новаківського – щедрий дар про­фесора Миколи Мушинки та його дружини Магдалини Мушинки”:

“Загальновідомо, що одним з джерел поповнення музейних збірок є дарунки приватних осіб. Такі пожертви заслуговують великої поваги, адже люди, володіючи певними пам’ятками чи навіть цілими колекціями, безкорисливо діляться ними з усім народом. Нещодавно такий благородний учинок здійснили професор Микола Мушинка і його дружина Магдалина з Пряшева (Словаччина). Отож, 2016 року вони передали до Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького колекцію, пов’язану з іменем визначного українського художника і педагога Олекси Новаківського (1872–1935). Ця збірка складається з творів митця (22 олійні роботи та 28 графічних начерків, з яких два — акварельні проекти листівок) і його палітри з двома пензлями. Беззаперечна цінність цього зібрання в тому, що це найбільша цілісна приватна колекція творів художника, що зберігалася за межами України. Після наукового опрацювання та реставрації творів було сформовано Фонд Миколи та Магдалини Мушинок. А згодом їхня збірка стала вагомою частиною оновленої постійної експозиції Художньо-меморіального музею О. Новаківського (ХММ О. Новаківського — відділу НМЛ ім. Андрея Шептицького). Як слушно зауважила мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України Любов Волошин, твори, які належать до цієї колекції, «репрезентують малярський почерк та ідейно-тематичні зацікавлення Новаківського на різних етапах його творчого шляху — починаючи від перших майстерних портретів й імпресіоністичних етюдів раннього, т. зв. “могилянського періоду” (1900-ті рр.), і закінчуючи творами 1930-х рр., коли почерк митця набуває виразних рис експресіонізму, а його образна поетика — ознак символістського інакомовлення» [3, с. 19].

Доктор Микола Мушинка народився 20 лютого 1936 року в селі Курів Бардіївського округу (Східна Словаччина, Пряшівщина). Він — відомий меценат, словацький фольклорист українського походження, українознавець, мистецтвознавець, літературознавець і бібліограф. А ще — член Міжнародної комісії з дослідження національної культури Карпат і Балкан, дійсний член НТШ, засновник і президент НТШ у Словаччині, голова й засновник Асоціації українців у Словаччині, іноземний академік НАНУ, доктор філологічних наук, професор. З-під його пера вийшло понад 85 книжок і брошур, 360 наукових розвідок, 1585 популярних статей, 525 рецензій. Окремі з досліджень ученого присвячені творчості О. Новаківського.

Закінчивши Руську гімназію в Пряшеві, М. Мушинка продовжив навчання в Карловому університеті в Празі. Від 1960 року працював у кабінеті україністики Кошицького університету (Пряшів), навчався в аспірантурі Празького та Київського ім. Т. Шевченка (1964–1966) університетів. У 1970-1990-х роках зазнав переслідувань: через контакти з дисидентами й за протест проти введення військ Варшавського договору в Чехословаччину був висланий з СРСР, відлучений від наукового і літературного життя, звільнений 1971 року з університету. Після цього впродовж 1972–1990 років був змушений працювати пастухом, кочегаром. Попри це, однак, не припинив діяльності як науковець. Публікував свої дослідження, зокрема й про творчість О. Новаківського, за кордоном під псевдонімами. 1990 року М. Мушинку реабілітували й поновили на посаді завідувача науково-дослідного відділу кафедри україністики Пряшівського університету. 1992-го він захистив у Києві, в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського, докторську дисертацію. Згодом став також професором Українського вільного університету в Мюнхені, почесним професором Кам’янець-Подільського державного університету та почесним доктором наук Ужгородського національного університету. Сьогодні продовжує активно займатися меценатською, дослідницькою, пошуковою та науковою діяльністю.

Передаючи цінний дар Україні, М. Мушинка зауважив: «Іван Голубовський і його дочка Галина своїм найбільшим духовним багатством вважали картини Олекси Новаківського. Обоє вірили, що коли Україна стане незалежною державою, вони повернуться на батьківщину та подарують їй цей дорогоцінний скарб. На жаль, вони померли на чужині, не дочекавшись незалежності. Колекція різними шляхами опинилася в моїх руках. І я вважаю своїм моральним обов’язком виконати їх бажання і за згодою дружини, синів, онуків та інших членів моєї родини дарую ці картини туди, де значна частина з них була створена – в Меморіальний музей Олекси Новаківського» [13].

Отож, цікавою є історія формування колекції, адже першим її власником й опікуном був приятель О. Новаківського адвокат Іван Голубовський. У 1900-х роках, після завершення навчання в Краківській академії мистецтв, художник проживав у с. Могила біля Кракова й зблизився з краківським лікарем Йосипом Гогульським і його дружиною Леонтиною (дівоче прізвище — Голубовська). Він портретував членів їхньої родини та заприятелював з братом Леонтини Іваном Голубовським, який тоді навчався на юридичному факультеті Ягеллонського університету. Пізніше М. Мушинка писав: «Серед олійних картин, придбаних мною на аукціоні в Празі та поповнених пізнішими надбаннями, найціннішими є портрети членів сім’ї Голубовських» [1, с. 13].

1909 року О. Новаківський, скориставшись запрошенням свого приятеля, декілька місяців провів у його родинному маєтку в селі Брошнів на Бойківщині та намалював серію гірських пейзажів, серед них — ранні імпресіоністичні етюди «Креховичі. Пейзаж», «Зимовий пейзаж. Брошнів» виконані в сміливій, енергійні манері. Тоді ж молодий художник часто бував в Осмолоді («Автопортрет», 1909; «Пейзаж з Осмолоди», 1910) та Підлютому, де в резиденції Галицьких митрополитів познайомився з митрополитом Андреєм графом Шептицьким. Протягом чверті століття постать визначного церковного провідника, мецената української культури, засновника Національного музею у Львові відігравала важливу роль у житті й творчості О. Новаківського. 1911 року художник дебютував на виставці Товариства приятелів красних мистецтв у Кракові, показавши тоді сто малярських полотен. Цю експозицію відвідав митрополит А. Шептицький. Захопившись творами О. Новаківського, владика запросив маляра до Львова та пообіцяв йому свою підтримку. 1913 року О. Новаківський оселився навпроти собору Святого Юра («Юр з городом», 1915) у колишній віллі Яна Стики. Раніше, 1907-го, її придбав А. Шептицький і подарував (наступного року) Національному музеєві (тоді — Єпархіальному Церковному музеєві). З ініціативи та за фінансової підтримки митрополита в 1923–1935 роках у майстерні О. Новаківського діяла перша в Галичині українська Мистецька школа, якою керував художник.

Творенню образу свого благодійника О. Новаківський присвятив понад 20 років. Упродовж цього часу виконав близько двох десятків малярських портретів і понад 200 рисункових начерків та композиційних ескізів. На жаль, більшість портретних зображень А. Шептицького було знищено 1952 року. Тому особливо цінно, що завдяки дару Миколи та Магдалини Мушинок збірку музею поповнив графічний портрет митрополита, виконаний чорнилом на папері 1931 року.

Приятель художника І. Голубовський після закінчення Першої світової війни теж переїхав до Львова й відкрив там власну адвокатську контору. До речі, постійно надавав юридичні послуги О. Новаківському. За довгі роки спілкування з художником правник сформував велику колекцію творів митця. Крім вищезгаданих робіт О. Новаківського раннього періоду, до збірки ввійшли і картини так званого львівського періоду — часу найбільшого розквіту таланту митця. У Львові художник створив потужні за своїм ідейно-семантичним наповненням символіко-алегоричні й метафоричні композиції. Під впливом подій 1917–1921 років митець звернувся до героїко-історичної тематики, зокрема намалював монументальні рисункові портрети київських і галицьких князів. Серед графічних композицій, які поповнили колекцію НМЛ, — рисунок «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва» (1922), начерк до настінного розпису Пантеону в Києві (1930-ті), проект фронтиспіса «Ярослав Осмомисл» (1918) до однойменної історичної повісті українського письменника, журналіста, суспільно-політичного діяча, керівника Пресової квартири УСС Осипа Назарука.

Вагому частину творчого доробку митця становлять твори на сакральну тематику. Присутні вони й у набутій колекції: олійний ескіз до ікони «Серце Ісуса» (1930), рисунки до композиції «Свята Родина» (1913) та «Пробудження» (1912-1913). Часто О. Новаківський об’єднує в одну композицію різноманітні сюжети, синтезуючи в одне ціле елементи народного мистецтва, історичні реалії та релігійні мотиви. Зокрема, у колекції зберігались його рідкісні акварельні проекти великодніх листівок (1931).

Творчу уяву О. Новаківського завжди хвилювала Гуцульщина. Щороку влітку митець разом зі своїми учнями виїжджав туди на пленери. Невеликі етюди Карпатського краю ввійшли й до колекції Мушинок: «Гори. Зелем’янка» (1921), «Сад. Зелем’янка» (1921), «Гірський потік» (1920-ті), «Гори синьо-зелені» (1926). Окрім того, є в колекції й портрети верховинців, які часто були моделями малярських композицій художника («Гуцул з Космача», 1928).

Крім олійних портретів родини Голубовських, до колекції належить низка графічних портретів (В. Барвінського, М. Панчишина, шаржі на першого директора Національного музею, мистецтвознавця Іларіона Свєнціцького), начерків до побутових сцен («Гра в шахи», «Інтимний сон вдівця») і алегоричних композицій («Ікар») 1920-х років. Цінним надбанням музею стала й меморіальна річ — палітра О. Новаківського з двома пензлями і авторським написом художника й І. Голубовського.

Під час Другої світової війни, емігруючи за кордон, І. Голубовський вивіз цю збірку до Німеччини, а після війни — у Чехію (м. Вейпрти). Колекцію успадкувала його донька Галина Голубовська (1913–1973), яка перевезла твори до Праги й опікувалася ними. Після її смерті збірку в 1970-х роках придбав професор М. Мушинка. Він не лише зберігав колекцією, а й усіляко популяризував творчість відомого українського художника-експресіоніста. Від 1970-х років і донині М. Мушинка опублікував в Україні та за її межами чимало статей про О. Новаківського, випустив низку каталогів до виставок [1; 3–12]. У 1990–2016 роках відбулися виставки збірки в Словаччині, Україні, США, Канаді, Чехії. Зокрема, 1990 року ця колекція була вперше представлена у ХММ О. Новаківського. А  2002 року, до 130-х роковин О. Новаківського, за сприяння фонду «О. Новаківський та його Мистецька школа» (голова — Ганна Новаківська) було видано спогади І. Голубовського про О. Новаківського «Розмахом могутніх крил». До речі, саме ці мемуари спонукали професора до пошуків, у результаті яких і було знайдено колекцію творів митця [2].

У каталозі виставки колекції творів О. Новаківського, яка експонувалася 2012 року у  ХММ О. Новаківського, опубліковано розмову Ярослава Шуркала, журналіста, художника-фотографа, підприємця-друкаря й видавця із Пряшева, з професором М. Мушинкою. У цьому інтерв’ю йдеться про історію формування колекції, та про те, як картини О. Новаківського стали надбанням родини Мушинок. Отож, ще коли майбутній доктор наук працював у кабінеті україністики Кошицького університету та навчався в аспірантурі Празького та Київського університетів, він, ведучи активну науково-дослідну й пошукову роботу, натрапив на рукопис (216 сторінок формату А4) без назви й імені автора. Цю знахідку, яка зберігалася в Празі в підвалі художника-фотографа Тараса Кущинського, близького друга професора, разом з іншими цінними книжками й рукописами планували віднести до пункту утилізації сировини. Детальніше вивчити рукопис у науковця з’явився час 1972 року — тоді, коли він змушений був працювати пастухом у рідному селі. «Прочитавши анонімний рукопис, я легко встановив, що це спогади про Олексу Новаківського, написані його другом, хоч прізвищ автора й художника в рукописі не було. Один виступав як “Іван”, другий — як “Олекса”. Олексу я легко ідентифікував, а Іван довго залишався для мене загадкою». Після наполегливих пошуків і досліджень, М. Мушинка дізнався, що автор рукопису — правник Іван Голубовський, донька якого Галина мешкає в Празі. Довідавшись її адресу в сина О. Новаківського Ярослава, дослідник написав їй листа, але на ту пору спадкоємиця колекції творів О. Новаківського вже пішла в засвіти. Наполегливий пан Микола поїхав у Прагу і, пояснивши урядникам, що він досліджує творчість батька покійної (змовчавши про тодішній справжній стан справ), потрапив до помешкання Галини. Йому дозволили забрати документи, рисункові начерки, а живописні полотна мали виставити на аукціон. Розпродаж відбувся 1 квітня 1974 року і, незважаючи на фінансову скруту, професор М. Мушинка за місячну зарплату дружини-вчительки Магдалини викупив усі твори художника, бо, на великий подив, виявився єдиним покупцем. «У цей день я повертався із Праги до Пряшева з найбільшим своїм духовним скарбом: 24 оригінальними творами найвизначнішого українського художника першої третини XX століття» [1, с. 13].

Отож, як ми зазначали вище, 2012 року колекція експонувалася в ХММ О. Новаківського у Львові. У вступному слові до виданого тоді каталогу генеральний директор НМЛ ім. А. Шептицького, заслужений працівник культури України Ігор Кожан передбачливо зазначив, що глядачі мають змогу побачити твори «в тій самій майстерні, у якій працював художник, куди неодноразово приходив його товариш Іван Голубовський і, можливо, та ж Доля приведе збережені Миколою Мушинкою твори сюди назавжди» [3, с. 3]. А вже в травні 2016 року відбулася наступна виставка збірки в стінах ХММ О. Новаківського, під час презентації якої професор М. Мушинка та його дружина Магдалина, за згодою усієї родини, подарували колекцію НМЛ ім. А. Шептицького.

Щедрий дар родини Мушинок із Пряшева вартий гідного пошанування й наслідування, адже сьогодні власники мистецьких колекцій нечасто зважуються на такі вчинки. Тільки надзвичай багата духовно й інтелектуально людина здатна на такий шляхетний жест. Поповнюючи музейні колекції творами мистецтва, меценат дає змогу оглядати високохудожні праці якнайширшому колові поціновувачів прекрасного. Одними з них стали професор М. Мушинка і його родина, назавжди вписавши свої імена в історію української культури.”

Ірина РІЗУН
завідувач Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського, відділу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького

Список використаної літератури та джерел

1. В орлиному леті : каталог виставки творів Олекси Новаківського із колекції Миколи Мушинки (Пряшів, Словаччина) / упор. М. Мушинка. — Пряшів — Прага — Львів, 2016. — 40 с.
2. Голубовський І. Розмахом могутніх крил : повість-есе / Іван Голубовський. — Львів : Аз-Арт, 2002. — 116 с.
3. Каталог виставки творів із колекції професора Миколи Мушинки (Пряшів, Словаччина) / автор.-упор. Л. Волошин ; автори статей: І. Кожан, Я. Шуркала, Л. Волошин ; науковий редактор О. Біла. — Львів, 2012. — 60 с.
4. Мушинка М. Історія моєї колекції картин Олекси Новаківського / Микола Мушинка // Науковий вісник Закарпатського художнього інституту. — Ужгород, 2013. — № 3. — С. 34–43.
5. Мушинка М. Невідомий Олекса Новаківський / Микола Мушинка // Сучасність. — Мюнхен, 1990. — № 3. — С. 46–59.
6. Мушинка М. Нове ім’я в українській літературі. З приводу двох видань повісті-есе Івана Голубовського про художника Олексу Новаківського / Микола Мушинка // Дукля. — Пряшів. — № 1. — С. 78–93.
7. Мушинка М. Олекса Новаківський / Микола Мушинка // Нова думка. — Вуковар, 1977. — № 13. — С. 90–93.
8. Мушинка М. Олекса Новаківський та Іван Голубовський / Микола Мушинка // Український календар. — Варшава, 1978. — С. 165–167.
9. Мушинка М. Письменник Іван Голубовський та його колекція картин Олекси Новаківського / Микола Мушинка // Наукові записки. Історичні науки. — Острог, 2008. — Вип. 11. — С. 402–414.
10. Мушинка М. [псевд. Микола Гапак]. Маляр і педагог Олекса Новаківський // Дукля. — Пряшів, 1987. — № 2. — С 56–59.
11. Мушинка М. [псевд. Микола Ковалів]. Картини Олекси Новаківського у Свиднику / Микола Мушинка // Свобода. — Нью-Йорк, 1994. — № 138. — С. 6.
12. Мушинка М. Твори Олекси Новаківського в США та Канаді / Микола Мушинка // Дукля. — Пряшів, 1993. — № 1.
13. Ребрик І. Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. III. Шляхетний Чин [Електронний ресурс] / Іван Ребрик // Закарпаття онлайн. — Режим доступу : http://zakarpattya.net.ua/Blogs/157357-Vidkryta-entsyklopediia-Mykoly-Mushynky.-III.-Shliakhetnyi-Chyn.