Щоразу готуючи новий матеріал про Львів, ловлю себе на думці, що чим більше досліджуєш історію нашого міста, тим більше дізнаєшся такі факти, про які ніколи навіть гадки не мав. І хоча історія Львова описана уже в численних томах наукових та науково-популярних досліджень, деякі речі і надалі залишаються білими плямами для сучасних львів’ян, хоча якихось 100, а то і менше років тому ці факти були буденними речами для населення міста. Спробуємо оповісти вам кілька цікавих маловідомих фактів про наше місто, які, на нашу думку, варто знати.
Лівосторонній рух
Якщо б вас колись запитали, який вид руху з’явився першим – правосторонній чи лівосторонній, то це запитання було б рівноцінним до питання, що з’явилось першим – курка чи яйце. Але занурившись в історію, можна все ж таки дізнатись, що, як це не дивно, але саме лівосторонній рух був першим. Причина ж цього була доволі практичною. Лівосторонній рух для автомобілів був успадкований ще від кінних екіпажів. Річ у тім, що кінні упряжі повинні були користуватись лівостороннім рухом, аби не гамселити батогом людей на тротуарах. Саме тому перші 25 років після своєї появи автомобілі у Львові, як і у всій імперії, рухались по лівій стороні дороги. Перехід на правосторонній рух відбувся уже за польського періоду Львова 1 жовтня 1922 року.
Цвинтар на подвір’ї Львівської Політехніки
Ми неодноразово вже писали про львівські кладовища. Однак чи знали ви, що ще один цвинтар розташовувався колись прямо перед головним корпусом «Львівської Політехніки». Знаходився він тут у 1918-1923 рр., коли корпуси інституту уже давно були збудовані і в них навчались студенти. Однак в часи війни, спочатку Першої світової, а згодом й Польсько-Української студентам було не до пар. В корпусах Політехніки в той час діяв військовий шпиталь, а на кладовищі перед головним корпусом ховали померлих польських солдатів – так званих «львівських орлят». Поруч могил навіть стояла невеличка дерев’яна капличка. Однак теперішні студенти Політехніки можуть бути спокійні – по кістках на пари вони не ходять, адже в 1922-1923 рр. усі могили були ексгумовані та перенесені на цвинтар Орлят на Личаківському кладовищі. А на місці каплички було поставлено пам’ятник Орлятам, який в часи Другої світової війни був частково поруйнований і остаточно розібраний в 50-х рр.
Город в подвір’ї монастиря Бернардинців
Сьогодні одним із привабливих для туристів місцем є бернардинський дворик, який через відреставровану Глинянську вежу з брамою дехто навіть сприймає за подвір’я замку. Однак, якщо б ви близько ста років тому спробували б прогулятись по цьому дворику, то вам на голову вилили б окріп за те, що топчете людські грядки. Справа в тім, що монастир після касаційної реформи припинив свою діяльність. В його приміщеннях розмістився архів та інші установи. Міські укріплення розібрали, а в частині, що збереглась було облаштовано житловий будинок. Тому жителі будинку використовували подвір’я монастиря для власних грядок. Реставрація цього комплексу відбулась аж у 1970-х роках. Тоді житлові приміщення на оборонних мурах було розібрано, а в самому мурі наново пробито в’їзну браму. В давні часи вона, до речі, проіснувала тільки 2 роки, з 1618 по 1620 рік, потім її було замуровано з міркувань безпеки.
Канатна дорога у Стрийському парку
Кілька років тому була спроба побудувати у Львові канатну дорогу на Кайзервальді. Такий задум не є новим для нашого міста, оскільки перша канатна дорога діяла у Львові ще в 1894 році. В той час на верхній терасі Стрийського парку відбувалася Крайова виставка. Одним із її атракціонів, який одночасно демонстрував досягнення тогочасної техніки, була автоматизована канатна дорога, яка піднімала й опускала підйомник з нижньої на верхню терасу парку. Вважається, що ідею спорудити цей підйомник подав не хто інший як Арнольд Рьорінг – творець цього парку, котрий хотів, щоб гості виставки змогли сповна помилуватись красою парку та навколишніх теренів. Канатна дорога, що функціонувала протягом першого місяця роботи виставки, рухалась за допомогою газового мотору із швидкістю 1.3 м./сек. та долала близько 200 м.
Львівські трампліни
Сьогодні зимовий спорт є дещо далеким від Львова. Однак за польських та радянських часів ситуація була зовсім іншою. Свого часу у нашому місті навіть діяло кілька трамплінів для стрибків на лижах. Більш відомий з них в міжвоєнний час розміщувався на схилах Кайзервальду. До речі, на тому ж Кайзервальді в радянський час навіть почали будувати трасу для бобслею, однак цей проект до кінця так і не змогли реалізувати. А ось ще один трамплін, не такий знаний як кайзервальдівський, працював в радянський час на Погулянці. Його розміри були скромнішими, тому він вважався всього лиш тренувальним трампліном, на якому займались здебільшого аматори.
Німецькі пивні сади
Сьогодні Львів справедливо вважається пивним містом. Пиво тут почали варити справді досить давно. І навіть не в 1715 році, як багато хто вважає, а ще 15 ст., а то й швидше. Але хоча пиво й варили, однак культ його споживання не був ще широко розвиненим. Ситуація значно змінилась з приходом австрійської влади до Львова. Тоді, велика кількість німців, які переселились до нашого міста, принесли з собою й нове для Львова явище – пивні сади, на кшталт тих, якими сьогодні рясно усіяна вся Німеччина. У Львові ж один із перших таких пивних садів було відкрито у 1821 році підприємцем Йоганом Дістлем на Погулянці.
Автокінотеатр
Ви мабуть неодноразово бачили в голівудських фільмах так звані автокінотеатри, тобто кінотеатри просто неба, кінопоказ в яких можна споглядати із власного автомобіля. Однак таке, ніби американське, явище можна було побачити і у Львові, при чому, як це не дивно, ще у радянський час. Після того, як по закінченні Другої світової війни було розібрано два будинки по вулиці Театральній, на їх місці утворився невеличкий сквер. Певний час тут розташовувались лавочки та акуратні клумби. Однак згодом, замість скверу тут розбили автостоянку. Стіну ж двох будинків, що наче підпирають це місце зі сторони проспекту Свободи вирішили використовувати в доволі оригінальний спосіб – на стіні помістили великий екран, на якому демонструвались кінострічки. Тому власники автомобілів мали можливість заїхати на стоянку та крізь лобове скло своєї машини споглядати якийсь фільм. Однак, цей задум не був надто успішним, тому такий кінотеатр проіснував недовго. Згодом на місці автостоянки виник стихійний базарчик, який ми сьогодні звемо «Вернісаж».
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- Котлобулатова І. Львів на фотографії. – Львів, 2006.
- Котлобулатова І. Львів на фотографії. Ч.2. – Львів, 2011.
- https://polona.pl/
- Вікіпедія
- Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів, 2009. – 528 с.
На початку 1980-х років були лавочки та екран на стіні. О 21.00 “крутили” програму “Час”.Чи це було щодня, чи тількі на вихідні, – не пам’ятаю.