Львів завжди дивував багатогранністю та практичністю, століття історії міста оточеного мурами породили дивовижні поєднання … Історія Католицького дому у Львові яскравий приклад бурхливого розвитку міста на початку XX століття, коли потреби міщан ” змагались ” наввипередки ще з, багато у чому, середньовічною ментальністю …
У XVIII ст. ділянка, яку згодом займатиме будинок, належала монахам – августинцям, а у XIX ст. — костелу св. Анни. На поч. XX ст. архієпископ Юзеф Більчевський ініціює будівництво Католицького дому для Спілки католицьких товариств міста і доброчинних закладів із заздалегідь запланованим театральним залом. За задумом ініціаторів будівництва, він повинен був стати центром пропаганди католицизму, котрий водночас був би клубом, театром, місцем молитви …
Головою Спілки католицьких товариств був професор Львівської політехніки Максиміліан Тульє, відомий спеціаліст із будівництва мостів і залізобетонних конструкцій. Саме він узгоджував плани будинку і вів нагляд за його зведенням. Кращим визнали проект архітекторів Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського ” в модернізованому середньовічному дусі з використанням елементів готичної і романської архітектури “. У грудні 1908 року розпочали будівництво.
Споруда вийшла монументальною … На висоті другого поверху, на центральному ризаліті була оздоба у вигляді двох високих скульптур : Богородиці і Св. Йосифа – патрона робітників. Майже триметрові фігури встановлено на крокшинах ( збереглися дотепер ), виконаних у вигляді колон із капітелями. Над фігурами – балдахіни, виконані в модернізованих готичних формах. Скульптури авторства відомого львівського митця Антонія Попеля, автора пам’ятника Адаму Міцкевичу. Це була остання робота скульптора. На жаль, статуї і балдахіни над ними не збереглися. Верхівку центрального ризаліту прикрашав великий ягеллонський орел, вкритий срібною бляхою – також не зберігся.
Будівля дому вражала масштабом використання новинок для того часу – залізобетон, штучний камінь і дахівка, змонтовано найновішу систему центрального опалення цілої будівлі, каналізацію і ефективне електричне освітлення, зокрема театрального залу, холу і сходових майданчиків.
Перший поверх мав понад десяток просторих приміщень для крамниць зі складами. В крамницях продавали вино, виготовлене в монастирях, годинники, від баштових до кишенькових, релігійну біжутерію – медальйони, шлюбні обручки …, також тут містилася редакція ” Газети недільної “, адресованої католикам міста. Поруч були помешкання для монахинь з окремим входом з подвір’я.
На другому поверсі будинку був розташований просторий холл і буфет. З холлу пара дверей вела до театральної зали. З третього поверху – на балкон і до лож. Театральна зала містила 420 крісел і до 200 місць для стояння. В партері розміщено також 14 лож і амфітеатр на 80 місць. За залом було велике приміщення буфету, яке з’єднувалось ліфтом з рестораном внизу.
Також на другому поверсі містилися канцелярія, різні гуртки. У флігелі – канцелярія і спальні інтернату для хлопців ім. Св. Станіслава Костки. Зі східного боку – приватні квартири для католицьких товариств. Відкриття Католицького дому відбулося 29 січня 1911 р.
Залу театру використовували різні артистичні об’єднання. Але театр — річ нерентабельна. І тому вже 1913 р. тут відкрили кінотеатр. В 20 – х роках ХХ ст. на ній виступали артисти Малого театру.
У січні 1954 р. з Одеси до Львова перевели російський драматичний театр, що став Театром ПрикВО, а театр музкомедії переїхав в Одесу. Театр і досі тут, тільки називається тепер Львівський муніципальний театр.
Використані джерела :
http://www.pslava.info/ , http://lviv.biz/ , http://archive.wz.lviv.ua/ , http://haidamac.org.ua/
