Сьогодні, 25 серпня 2016 року, в Міністерстві культури України відбудеться перше засідання комісії з проведення конкурсного добору на посаду керівника Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького. 9 членів комісії будуть обирати майбутнього очільника установи серед 3-х кандидатів. Хто бачить в собі сили очолити найбільшу музейну установу України?
Розглянемо CV та мотиваційні листи кандидатів.
Лариса Разінкова (1954 р.) – мистецтвознавець за освітою, доцент Львівської національної академії мистецтв, з 2012-го року – генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького. З 1981-го року працює в Галереї, пройшовши шлях від лаборанта, до художника-реставратора та заввідділом. Є головою Асоціації реставраторів Львівщини, членом Наглядової Ради Львівської національної академії мистецтв. Автор десятків наукових праць, що досліджують і популяризають шедеври з фондів Галереї. Рекомендаційні листи Л.Б. Разінковій надали ГС “Західноукраїнська спілка музеїв”, Конгрес Української інтелігенції Львівщини (серед всіх – Іван Вакарчук, Любомир Медвідь, Володимир Мельник, ректор Львівського національного університету імені І. Франка, Юрій Бобало, ректор “Львівська політехніка”, мистецтвознавець Олександр Федорук). За роки її керівництвом ЛНГМ було: перекрито дах на надбрамному корпусі Золочівського замку, проведено гідроізоляцію двох палаців, замінено дах та почато реставрацію фасадів Музею І. Пінзеля, підготовлено документацію для початку реставрації фасаду будівлі галереї по вул. Стефаника, 3 у Львові, відкрито музей (пристосовано та відремонтовано приміщення) “Жидачівщина”, реалізовано понад 300 виставкових, просвітницьких, видавничих проектів. Сподіваючись на перемогу у конкурсі, Лариса Разінкова ставить перед собою мету “збереження музейного комплексу зі всіма його унікальними творами нашої національної спадщини, як єдиного неділимого комплексу, втілення інноваційної стратегії розвитку закладу” та має в планах продовження розпочатої роботи за всіма напрямками.
Тарас Возняк (1957 р.н.) – за спеціальністю інженер-механік технологій машинобудування, металорізальних верстатів та інструментів, випускник Львівського національного університету “Львівська політехніка”. Після служби в армії працював інженером, економічним експертом, очолював Відділ міжнародних звязків у Львівській міській раді, був радником відділу забезпечення роботи голови Львівської ОДА, начальником відділу зовнішніх звязків та промоції регіону управління з питань гуманітарної політики. Є засновником і редактором Незалежного культурологічного журналу “Ї”, займається перекладацькою роботою. За його ініціативи та логістичної підтримки, як пише в автобіографії Тарас Возняк, було реалізовано проект “Рік Іоанна Георга Пінзеля”, виставку Пінзеля в Луврі(2011), Рік замків та палаців Галичини (2008), промоційну кампанію та ревіталізацію палацу Фредрів-Шептицьких у Беньковій Вишні (2009-2015, проект з повернення стінописів Бруно Шульца до України та повне видання всього образотворчого та літературного спадку. Є виконавчим директором Українського центру міжнародного ПЕН-клубу, Головою Правління Західного відділення Міжнародного Фонду “Відродження”. Рекомендаційні листи Тарасу Возняку надали Василь Вовкун (художній керівник Львівської Національної Опери), Вячеслав Брюховецький (почесний президент Національного університету “Києво-Могилянська академія”), Олесь Дзиндра (директор ЛМГО “Музей Ідей”), Олександра Коваль (президент ГО “Форум видавців”), видавець Іван Малкович, Мирослав Маринович (віце-ректор Українського католицького університету).
Однією з головних проблем Галереї Тарас Возняк вважає “майновий розгардіяш”, адже “розширення фонду нерухомих памяток Львівської картинної галереї відбувалося не лише спонтанно і ситуативно, але часто проходило без відповідного оформлення документації, без документального фіксування прав власності чи права на користування тим чи іншим обєктом, відведення землі, визначення охоронних зон”. Своїми першочерговими завданнями у випадку перемоги Тарас Возняк вважає розробку концепції розвитку закладу, впорядкування майнових відносин музею та власників споруд, які є в його користуванні, реструктуризація, і найголовніше – отримання для галереї статусу “національного архітектурно-музейного заповідника, що істотно розширить його сферу діяльності та допоможе у справі не лише музейництва, але і збереження та використання обєктів культурної спадщини, охорони та ревіталізації унікальних історичних та природніх ландшафтів”.
Ігор Хомин (1951 р.н.) – історик за освітою, випускник Львівського державного університету імені Івана Франка. Від закінчення університету все життя пропрацював на одному місці – у Львівській картинній галереї, нині – ЛНГМ імені Б.Г. Возницького, пройшовши шлях від старшого наукового співробітника до головного зберігача фондів (з 2008 року). Багато років займається дослідженням збірки польського мистецтва у Фондах галереї (плакети, медальйони, медалі, живопис і скульптура), в результаті чого було організовано кілька виставок та видано кілька каталогів – у Польщі. За цю роботу Ігор Хомин нагороджений Золоти хрестом заслуги Республіки Польща, Срібною медаллю заслуженим культурі “Gloria Artis”, Кавалерським Хрестом ордену заслуги Республіки Польща. Рекомендаційні листи Ігорю Хомину надали адміністрація Королівського замку на Вавелі (Польща), адміністрація Королівського замку у Варшаві – Музею Резиденція королів І Республіки, Ігор Кожан (генеральний директор Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького), директор Національного Інституту Імені Оссолінських Анджей Юзвенко, декан історичного факультету Львівського національного університету імені І. Франка Роман Шуст.
Серед своїх першочергових завдань на омріяній посаді Ігор Хомин бачить реорганізацію управління галереєю та переатестацію всіх працівників керівного складу. У випадку перемоги в конкурсі майбутній директор має намір відмовитись від 3-х відділів галереї: Музею найдавніших пам`яток Львова, Музею “Жовківський замок” та Музею “Жидачівщина”, оскільки, цитую, “організовувані там виставки є дуже примітивними”, ліквідація музею “принесе державі понад 100 тис. грн. заощаджень, а туристи навіть не зауважать відсутність цього відділу”, а зали Музею “Жовківський замок” “розташовані у приміщенні Державного історико-культурного заповідника Жовківський замок і аж просяться передати їх цій установі”. Також Ігор Хомин планує встановити докладний контроль фінансової діяльності Олеського, Підгорецького та Золочівського замків, особливо за продажем квитків та оплатою екскурсій.
Оскільки мотиваційний лист Ігора Хомина містить звинувачення, які звучать аж занадто агресивно, “Музейний простір” вирішив поцікавитись у працівників відділів Галереї, наскільки вони є обгрунтованими, чи отримували вони зауваження від нього і чи намагався головний зберігач якимось чином допомогти у роботі відділів-музеїв.
– За 15 років Ігор Хомин жодного разу у нас в музеї не був. Ні разу не мав ніяких запитань на звітних засіданнях Вченої ради, на засіданнях Науково-методичної ради, ні разу не висловлював пропозицій чи зауважень до нашої роботи, не було також і зауважень щодо ТЕП експозиції, – пояснила Софія Каськун, завідувач відділу “Музей Жовківський замок” ЛНГМ ім. Б. Возницького.
– Ми здивовані тим, що написано. Розумієте, звинувачувати можна будь-кого, де є людський фактор, де квитки продає людина, а не автомат. Вхідний квиток до музею “Золочівський замок” коштує 30 грн., ми даємо відвідувачу квитки номіналом 20 і 10 грн. (бо ціни змінюються з роками, а ми маємо ще багато раніше надрукованих квитків). Можливо у когось це викликає думки про неконтрольовану фінансову діяльність… але ми не маємо на це часу, бо зараз приймаємо щодня тисячі відвідувачів. А це велике навантаження на працівників, – прокоментувала Надія Гупало, завідувач Музею “Золочівський замок” ЛНГМ ім. Б. Возницького.
Також Ігор Хомин (музейник з 40-річним стажем) планує віддати 2 батальні полотна Мартіно Альтомонте “Битва під Віднем” та “Битва під Парканами” (за які кілька років поспіль билася музейна спільнота) на тимчасове збереження до костелу Св. Лаврентія в Жовкві, хоча сам Борис Возницький бачив їхнє місце в замках, де вони наразі й експонуються.
Все це свідчить про те, що конкурс не буде простим і легким. Це очевидно як з бачень, викладених кандидатами, так і зі складу конкурсної комісії. Попри те, що Міністерство культури України до її складу делегувало Петра Гончара, Ігора Пошивайла і Зеновія Мазурика, фахівців музейної та пам`яткоохоронної справи у ній тільки троє. Та й чи запитають вони, чому музейник так не любить колектив, з яким працює, і чому його діяльність орієнтована виключно на Польщу? Чи відкинуть члени комісії досвід дружби і особистої співпраці перед обов`язком зробити об`єктивний вибір? Чи розуміє кожен кандидат і член комісії відповідальність за кожен предмет української спадщини, збережений для нього Борисом Возницьким? Чи стане перший конкурс на посаду директора музею, оголошений Міністерством культури України, прозорою і об’єктивною процедурою чи впаде до рівня тих, які вже відбулися?
Наталка СТУДНЯ
Джерело: Prostir.museum
