У с .Свірж Львівської обл., в надзвичайно мальовничій місцевості, розташована унікальна пам’ятка оборонної архітектури – Свірзький замок. Фортеця стоїть на пагорбі, що над ставком. Захищена водою з трьох боків, міцними стінами та оборонною вежею вона творить комплекс, який завдяки вдалому розміщенню та гармонії архітектурних форм є одним з найкрасивіших в Україні.
Історія замку
Більшість дослідників відносять першу згадку про Свірж до 1427 р., коли містечко відвідав польський король Владислав ІІ Ягайло. Однак журнал «Spotkania Świrzan», в якому описується історія Свіржа наводить більш ранню дату – 1416 р., саме тоді згадується поселення, що мало назву Szwyrzcz.
У 1443 р. Свірж стає власністю родини Романовських. Про саму родину мало що відомо, окрім того, що за їх наказом у 1449 р., немаленьке на той час місто було розмежоване на місто та село із однойменними назвами – Свірж. Деякі дослідники також вважають, що саме тоді в Свіржі могли виникнути перші оборонні укріплення на замковій горі.
В середині ХV ст. (орієнтовно в 1453 р.) місто переходить у власність родини Свірзьких. Враховуючи те, що поселення з такою назвою виникло задовго до володіння ним цього роду, можна припустити, що Свірзькі взяли собі таке прізвище оскільки Свірж був їхньою головною резиденцією.
Будівництво Свірзького замку розгорнулося за братів Андрея та Мартина Свірзьких. Ранній замок, побудований у 1482 р., мав квадратну в плані форму із сторонами приблизно 52х52 метри. На торцях споруди знаходилися 2 башти, з яких до наших днів збереглася лише одна. Про наявність другої башти говорять залишки симетричного в плані будови з потовщеними стінами під східною баштою і залишками південного фасаду. Східна башта була розібрана під час подальшої масштабної перебудови замку в ХVІІ столітті. Від інших споруджень старого замку до наших днів збереглися лише фрагменти стін нижніх ярусів. З трьох сторін замок захищали природні перешкоди, здебільшого болота, а з четвертої було викопано глибокий рів.
У 1530 р., ймовірно, завершився важливий етап перебудови і модернізації замкових приміщень. Оскільки з боку внутрішнього двору, над воротами, на кам’яній плиті вирізьблена дата «1530». Такі дати часто фіксували завершення якихось важливих етапів у формуванні архітектурних комплексів. Ця інформація особливо важлива тому, що про долю замку в ХVІ столітті практично нічого не відомо.
У 1641 р. місто разом із замком у Свірзьких викуповує Олександр Цетнер. З цього часу починається новий етап формування замкового комплексу. Саме тоді, в основному, сформувалися всі ті основні риси замку, які ми можемо бачити зараз.
Оскільки на той час замок застарів і вже не міг забезпечити належного захисту своєму власнику та містянам, то починається його радикальна перебудова. Є припущення, що для реконструкції замку було запрошено відомого архітектора Павла Гродзінського, автора проекту Королівського арсеналу у Львові. Після перебудови від старого замку залишилися лишень фундаменти, підвальні приміщення і фрагменти стін на рівні нижніх ярусів.
На початку ХІХ ст. Свірж належав Ігнацію Цетнеру – ботаніку, на честь котрого названо ним же й заснований львівський парк Цетнерівка на Личаківському передмісті (зараз ботанічний сад Львівського університету). Тому деякі історики вважають, що саме за Ігнація в Свіржі почав формуватися перший замковий парк та сад.
Ймовірно, Ігнацій був останнім з Цетнерів, який володів замком. І якщо роди Свірзьких та Цетнерів володіли замком досить довго, то починаючи з1840-х років власники укріплення змінюються доволі часто: Сєраковські, Катерина Старчевська, Тадеуш Віктор, Марія Іласєвич, Клавдія з Чайковських Тустановській гербу Gryf… Можливо саме тоді на стіні замку з’явилася постать міфічного грифону.
Так продовжувалося до 1907 р., коли власником замку стає генерал польської армії Роберт де Лямезан Салінс, який до 1930 р. доглядав за комплексом будівель. Оскільки змінивши велику кількість господарів замок почав занепадати генерал вміло реставрував його, прикрасивши інтер’єри творами мистецтва з власної колекції.
Зі сходу та південного сходу біля замкової гори розташувався прекрасний парк площею близько 3 гектарів з доріжками та алеями загальною протяжністю близько 1 кілометра. Більшість доріжок були посипані гравієм і обсаджені по сторонах декоративними чагарниками. На південь від замку було посаджено фруктовий сад, а від костелу до замку простягнулася живописна алея, прикрашена рядами дерев і квітковими клумбами.
Ще одним цікавим спорудженням парку був так званий «Льодовик», вирубаний, згідно описів, що збереглися, в скелі. Використовували його в літній період для зберігання льоду та продуктів, які швидко псуються.
Катастрофічні наслідки для замку мала І Світова війна. 2 вересня 1914 р. садиба, підпалена російськими військами, згоріла разом з цінностями, родинними портретами і бібліотекою. Залишилися лише стіни та два камінні, прикрашені різьбленням каміни, а також окремі кам’яні деталі орнаментів, що прикрашали стіни.
Після війни граф Роберт знову зайнявся реставрацією, залучивши в якості робітників трьох російських військовополонених, які за збереженими малюнками та фотографіями відтворювали знищені портали, розетки та рослинні орнаменти на стелях. Лише дахи башт граф зробив вищими та більш бароковими.
На пам’ять про проведену реставрацію над зовнішнім порталом головних воріт замку встановили камінну меморіальну плиту із написом на латині: «HAEC-DOMUS-TEMPORE-BELLI-COMBUSTA-ANNO-DOMINI-MCMXVII-REEDIFICATA» («Цей дім під час війни згорів, в році Господньому 1917 відновлений»)
Після смерті Роберта де Лямезана відновлення замку продовжив його зять – граф Тадеуш Комаровський, проводив роботи з реставрації аж до 1939 року.
З початком ІІ Світової війни і розподілом Польщі замок залишився без офіційного господаря.
В радянські часи замок використовувався як школа трактористів, пізніше тут планувалося влаштувати будинок творчості Союзу архітекторів, саме тому стан Свірзької фортеці цілком непоганий — в порівнянні з переважною більшістю українських замків-руїн. Щоправда, під час нескінченної та кволої реставрації (1973-1993) було дещо змінено внутрішнє планування споруди: замість просторих покоїв з’явилися маленькі кімнатки.
У 2009 р. Кабінет Міністрів України додав Свірзький замок до списку об’єктів, які можна передати в концесію – довгострокову оренду приватній особі на пільгових умовах. Новий власник, згідно закону, повинен відновити замок за власний кошт чи кошти інвесторів та має право на отримання доходу від використання пам’ятки архітектури.
Легенди замку
Ну, і який замок та й без легенд? Отже, давним-давно працювала у Свірзькому замку місцева дівчина. В ті часи ворог неодноразово підходив під фортечні стіни, мріючи захопити Свірж. Невідомо, яким чином дівчина змогла закрутити роман з ворожим солдатом, але що сталося — те сталося. Військо коханого взяло Свірж в осаду. Мрії про любощі засліпили дівчину — і вона відкрила своєму бусурманському соколу фортечну браму. Та не кохання чекало на нещасну: захопивши замок, загарбник скинув зрадницю у глибокий колодязь. Логіка зрозуміла: хто зрадив один раз, зрадить вдруге. От і лякають тепер місцеві мешканці туристів розповідями про тінь нещасної зрадниці, яка блукає фортецею, не знаходячи спокою — і, навчена гірким досвідом, закриває всі двері на своєму шляху.
За іншою версією, потопельниця була не зрадницею, а нещасною нареченою, яка так поспішала на власне весілля, що загнані коні скинули дівчину у воду.
Є й третій варіант: і не дівчина булла зрадницею, а юнак, і не в колодязь його кинули, а в землю по пояс закопали — і так й лишили помирати. Тепер от блукає, стогне, спати заважає.
Костел Успіння Богородиці
У 1494 р. Мартином та Андрієм Свірзькими було засновано римо-католицьку парафію в Свіржі та збудовано дерев’яний храм. Яким був його первісний вигляд невідомо. Споруда поруч з замком, постала на місці свого попередника 1546 р.
З 1566 р. при костел і працювала парафіяльна школа — перший навчальний заклад в Свіржі. У XVIII ст. діяло братство. А з 1787 р. Існував навіть свірзький деканат, під керівництвом якого було 10 парафій. Зокрема, Ходорів, Розділ, Підкамінь та Бібрка належали до цього деканату.
Щоправда, до наших днів готичний вигляд костелу не зберігся, а після численних та масштабних перебудов у ХVІІ-ХVІІІ ст. ми можемо бачити храм в ренесансному стилі, який стоїть біля замкової брами.
Збереглося достатньо багато документів про стан костелу в XVII-XVIII ст., на противагу ХІХ –ХХ ст. Хіба, що в 1934 р. з храму викрали старовинний келих та кілька обрусів — і місцевий слуга закону оцінив збитки в 4000 злотих. У вересні 1942 р. Німецькі окупанти зняли з храму обидва дзвони — на переплавку. 19 липня 1944 року, під час боїв за звільнення Львівщини, танковим снарядом влучило у сигнатурку храму, башточка і дах згоріли. В жовтні 1945 р. вікарій храму, Здіслав Семенець, та кілька місцевих римо-католиків покинули Свірж назавжди, взявши з собою образ богоматері з головного вівтаря, ще кілька ікон та найцінніше костельне начиння.
Зараз майно Успенського костелу зберігається в Гєралтові біля м. Болеславець, у місцевому костелі.
Те, що залишилося в свірзькій святині після війни, заради забавки спалили в 1950-х роках майбутні трактористи, які навчались у замку.
В радянські часи храм використовувався як склад, і лише в 1995 р. влада передала споруду місцевій греко-католицькій громаді.
Залишки старої оборонної вежі
У південно-західній частині замчища розташовані руїни старої оборонної вежі, яку декількома століттями раніше використовували як каплицю, а до цього башта відігравала певну роль в обороні замку.
Залишки старої оборонної вежі Свірзького замку, фото 2015 року
В наші дні вежа збереглася на висоту 2-х ярусів (близько 6 метрів). У її нижньому ярусі видно автентичні бійниці. Бійниці 2-го ярусу розтесали у вікна, залишки яких можна побачити в наші дні. Також у кам’яній кладці помітні вкраплення цеглини, що, ймовірно, відносяться до більш пізнішого періоду її перебудови у каплицю.
Софія ЛЕГІН
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові
Джерела: http://zamki-kreposti.com.ua, http://castles.com.ua
