Чимало місць у Львові – колись велелюдних і галасливих, із невблаганним плином часу втратили не тільки свою неповторну атмосферу, але й зовнішній вигляд. На сьогодні, від однієї з найстаріших львівських торговиць залишилась лише назва невеликої вулички – Зернова.
Ця ділянка відома з XVIII століття як площа Сольських, названа на честь родини, що володіла цією землею.
Відносно невелике володіння, обмежене Полтвою (згодом вул. Пелтевною, нині пр-т Чорновола) з одного боку, і вулицею Сонячною (нині вул.Куліша) з іншого.
Відомо, що наприкінці XVIII ст. тут торгували деревиною, а вже з XIX століття площа дістає назву Торговиця зерном, яку магістрат Львова офіційно затвердив 1871 року. Тут торгували збіжжям та іншими харчами, які звозили до міста купці та селяни.
Із початком XX століття торговиця на площі Зерновій значно розширилась – тут з’являється буда з Міською Вагою, постійними стають візити мандрівних циркових труп, звіринців, луна-парків…
Саме ці часи з життя зернової торговиці згадує у свої праці “Про сірий Львів” відомий дослідник міста Францішек Яворський: “…фізіономія площі, кожного торгового дня, нагадує одночасно село, мале містечко та великоміський провулок.”
На зламі XIX-XX століть на давньому пляці Сольських, саме так, вперто продовжували називати це місце львів’яни, незважаючи на офіційні зміни назв, втілюються у життя і просто плануються сміливі проекти. Відомий будівничий Львівської Опери, Зигмунт Горголевський зводить тут будинок декорацій і майстерень театру. Створено ряд проектів критої торговиці на площі Зерновій. Але найцікавішою ідеєю виявився план архітектора Йозефа Єгермана щодо спорудження тут залізничного вокзалу, його було відхилено за недостатністю коштів у бюджеті міста.
Однак проекти, у своїй більшості, ними і залишились, а торговиця продовжувала жити своїм життям.
У подальші десятиліття площа була знаним і славним місцем продажу різної старовизни. Зустріти тут можна було, що завгодно: від ламаного залізяччя за пару грошів, до нового і вживаного одягу всіх фасонів та розмірів; від продуктів харчування до творів мистецтва, антикваріату, картин. Найчастіше люди гадки не мали, що вони продають, і цінували золочену раму дорожче робіт відомих авторів, і таке тут траплялось…
У міжвоєнні роки на площі налічувалось близько 350 будок і ляд із найрізноманітнішим крамом. Походження товару, як правило, не цікавило ані покупців, ані поліцію. Ціна теж була умовною – на запит у 10 злотих частенько тиснули руки за 2 злотих. Поторгуватись тут любили завжди.
У роки війни, і важкі повоєнні роки, торговиця врятувала не одну сотню життів львів’ян незаможних і бідних. Тут завжди можна було купити, або частіше виміняти дефіцитні продукти, олію, одяг тощо. Ходовим товаром тих років був невідомо з чого гнаний самогон і трофейні запальнички.
Закінчується історія площі Зернової із початком 50-х років XX століття. Саме в ті роки львівська влада вирішує реконструювати стару вулицю Пелтевну, перетворивши ії на сучасний, для тих років, проспект названий на честь 700-ої річниці міста Львова. Згідно тих рішень, у 1964 році, на місці більшої частини Зернової торговиці збудовано готель “Львів”.
Використані джерела : Вітольд Шольгіня. На Кракідалах. , Центр міської історії Центрально-Східної Європи , Юрій Винничук. Світ львівських базарів., Анастасія Роздольська. На площі Зерновій..
