Уявіть людину, яка вдень проєктує складні інженерні конструкції, а ввечері диригує хором, що виконує Ваґнера. В історії Галичини першої половини ХХ століття була така унікальна постать, чиє ім’я довгий час залишалося в тіні забуття, а місце спочинку вважалося втраченим.
Дмитро Кашубинський: Універсальний геній Галичини
Дмитро Кашубинський (1877–1954) — це людина-феномен: інженер, художник, диригент, композитор і віртуозний цитрист. Він народився 28 жовтня 1877 року в селі Пикуличі поблизу Перемишля. Його життєвий шлях — це дивовижне поєднання технічної точності та мистецької глибини. Навчаючись у Львівській політехніці, він паралельно здобував музичну освіту, ставши одним із найздібніших учнів Станіслава Людкевича. Останній настільки високо оцінював талант Кашубинського, що особисто сприяв публікації його творів.
Інтрига його життя полягала в неймовірній енергії. У 1904–1905 роках, коли в Ярославі лише зароджувалися товариства «Бесіда» і «Родина», Кашубинський разом із приятелем Колодієм ставав зіркою творчих вечорів. Його гра на цитрі, особливо авторська гармонізація народних пісень «Quodlibet», справляла на слухачів магічне враження. Саме тоді він організував студентський хор, який на Шевченківському концерті виконав його авторську композицію «Коби мені черевики».
З 1905 року він очолював хор «Родина» в Ярославі, а згодом — славетний «Боян» у Перемишлі. Його творча спадщина вражає масштабом:
- На слова Тараса Шевченка: «І світає, і смеркає», «Посланіє», «Гамалія».
- Народні обробки: «Ой у саду винограду», «Купало».
- Церковна музика: «Гуцули у Віфлеємі».
У 1908 році він здійснив майже неможливе для того часу — під його батутою українські та польські колективи спільно виконали «Хор пілігримів» Ваґнера на честь Папи. Крім того, він грав на альті в квартеті з Семеном і Богданом Дудами та Володимиром Чижиком, виконуючи класику Баха та Гайдна. Як писав журнал «Боян» у 1930 році, все співоче життя Ярослава трималося на його плечах.
Олена Стефанія Кашубинська: Берегиня роду та знань
Поруч із митцем завжди була його дружина — Олена Стефанія Кашубинська (Людкевич, 1881–1971). Вона була рідною сестрою Станіслава Людкевича та видатною педагогинею. Народилася 9 жовтня 1881 року в селі Уличне біля Дрогобича. Здобувши освіту в Перемишлі, вона отримала право викладати українською та польською мовами.
Працювала в школі ім. Сташіца під керівництвом свого батька Пилипа Людкевича. Після одруження у 1905 році вона стала опорою для Дмитра. Їхній спільний шлях пролягав через Ярослав, Перемишль, а після війни — до Львова. Вони мешкали на Знесінні, згодом на вулиці Мірецького, а після смерті чоловіка Олена оселилася в будинку брата на вулиці Військовій, де й дожила до 1971 року.
Віднайдена пам’ять: Повернення з небуття
Довгий час могила Дмитра та Олени Кашубинських на Янівському цвинтарі (поле № 9) вважалася втраченою. Час, чагарники та плющ надійно сховали надгробок від очей нащадків. Лише завдяки спільним зусиллям Благодійного фонду «Про Пам’ять» та Меморіального музею Станіслава Людкевича пам’ятник було віднайдено та ідентифіковано.
Спільними зусиллями БФ «Про Пам’ять» та працівників ЛКП Муніципальної обрядової служби пам’ятник очистили від листя, плюща та кущів. Тепер він знову став видимим для відвідувачів і повернувся у культурний простір пам’яті.
Долучіться до збереження нашої історії: 🔗 Monobank-банка: https://send.monobank.ua/jar/7sLF2gPRQ3
Реквізити:
- БО БФ «Для пам’яті»
- ЄДРПОУ: 45072379
- IBAN: UA673052990000026009031028992
- Банк: АТ КБ «ПриватБанк»
Ігор МОНЧУК
керівник БО БФ «Про Пам’ять»
