У вівторок, 28 серпня 2018 року, о 17 годині в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20), відбудеться відкриття виставки “Ікони риботицьких майстрів зі збірки НМЛ ім. А. Шептицького та приватних колекцій”.
Представлені на виставці ікони належать авторству майстрів великого осередку церковного мистецтва, який знаходився у містечку Риботичі, що на південь від Перемишля та існував протягом 1670–1750-х рр.. У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького налічується понад сто ікон риботицьких майстрів, більшість з яких буде представлено на виставці вперше. Експозицію доповнять твори з приватних колекцій.
Риботицькі майстри були настільки відомими у регіоні, що лише їхні ікони ідентифіковані у документальних описах церков XVIII cт. Ці описи, переважно, складали місцеві отці-декани, часто застосовуючи вислів «риботицька робота» або «риботицьке мальовання»; інколи давали означення «проста» або «пристойна» чи «незгірша робота риботицька», чим характеризували рівень малярства.
Що ж характеризує почерк риботицьких майстрів, і чому вони були такими популярними? Насамперед, це –– декоративність, чистий, світлий колорит, побудований на зіставленні кількох барв, та сріблення, а також обрамлення з плоскою й ажурною різьбою, розмальоване у насичені кольори, посріблене й тоноване під золото. А ще для ікон риботицької роботи характерним є пейзаж із білою триверхою церквою з червоними куполами, що, як вважається, відтворює краєвид із річкою Вігор, притокою Сяну, яка протікає через Риботичі.
Риботицькі майстри швидко реагували на нові стилеві віяння та відображали їх у своїх творах. На іконах 1720–1750-х рр. бачимо впливи бароко. Це помітно у малюнках ликів — округлих, світлих, із підрум’яненими щоками та легким усміхом.
Час діяльності осередку в Риботичах припадає на час переходу Перемиської єпархії на унію з Римською церквою (1691 р.) та посиленням упливу римо-католицького мистецтва. Риботицькі майстри були відносно консервативними щодо нововведень у тематиці зображень й дотримувалися традиційної іконографії, виконуючи типові п’ятиярусні іконостаси. Та все ж, у їхніх творах відчутні нові мистецькі тенденції. Це –окремі сюжети, які вони активно розвивали («Пієта»), а також уже згадані глибокі обрамлення ікон із розірваними карнизами, запозичені з творів римо-католицького мистецтва.
Представлення ікон у всій їхній красі стало можливим завдяки зусиллям художників-реставраторів майстерні темперного малярства науково-дослідного реставраційного відділу музею.
Маємо надію, що виставка приверне увагу до великого пласту нашої історії та пригадає про традицію «риботицької роботи», у якій закладені початки того напрямку ікономалярства, що його називаємо «народним».
Роксоляна КОСІВ
куратор виставки,старший науковий співробітник НМЛ ім. А. Шептицького
