Сьогодні ми продовжуємо цикл розповідей про етнічні особливості народного одягу і пропонуємо вашій увазі переглянути гуцульське жіноче народне вбрання кінця ХІХ – початку ХХ ст. з колекції Національного музею у Львові ім. А.Шептицького. Цей та інші народні костюми представлені в Експозиції НМЛ “Українське мистецтво ХХ ст” (вул. Драгоманова, 42) на виставці “Народне вбрання Західних регіонів України кінця ХІХ-першої половини ХХ ст зі збірки НМЛ”. Нагадуємо, попередня наша розповідь була про яворівське народне жіноче вбрання.
Гуцульське народне жіноче вбрання можна окреслити як барвисте, багатошарове, пишно оздоблене різноманітними техніками вишивки, ткацтва, аплікаціями зі шкіри.
Жіночий стрій гуцулок кін. ХІХ – поч. ХХ ст. складався із натільної білої полотняної сорочки, яка була додільною. У гуцулів, як і у інших етнорегіонах України, складалась із верхньої частини — станка та нижньої — підточки, яку робили із грубшого полотна. Додільну сорочку також могли шити із суцільного домотканого полотнища.
Здавна вишивки на Гуцульщині відзначались строкатою багатоколірністю та різноманітною геометричною орнаментикою. Це виразно проявляється в декоруванні жіночих сорочок, особливо їх рукавів. Згідно з розміщенням вишивок на рукавах сорочки можна поділити на дві групи: сорочки, в яких вишиті уставки та манжети і ті, в яких вишита вся площина рукавів між ними. До прикладу: сорочки з околиць Косова характерні суцільно вишитими рукавами у одному або двох кольорах. Наша сорочка походить із с. Вербівець Косівського р-ну та датується кінцем ХІХ ст. Крій — уставковий. Вишивка розташована на уставках, манжетах, на всій площині рукава, а також на обшивці довкола горловини та на пазусі. Вишивка виконана вовняними нитками. Переважаючий мотив у орнаментиці — круглі квіткові розети, вписані у восьмикутник на уставках. Такі ж мотиви, тільки без обрамлення, заповнюють густо цілу довжину рукава.
На Гуцульщині зберігся давній, архаїчний вид поясного вбрання — двоплатові запаски. Це варіант незшитого поясного вбрання — двох прямокутних полотнищ, які не з’єднані між собою. Кріпились запаски на талії за допомогою вовняних шнурочків. Запаска ткана у тоненькі горизонтальні смужки вовняними нитками. Подекуди орнаментальні прямокутні полотнища переткані металевою ниткою сухозліткою, що має жовтуватий або сріблястий полиск. Запаски також різняться за кольором, товщиною горизонтальних смуг та взорами. Поверх запасок гуцулки пов’язували талію тканим широким поясом — крайкою (попружкою).
Гуцулкам було притаманне багате доповнювання вбрання нагрудними та нашийними прикрасами. Гуцульське намисто пишне і різноманітне. Найдавніше і найцікавіше це — зґарди із мосяжних хрестиків, які кріпились, переважно, на саморобному ретязі. Зґарда – святкова жіноча прикраса, яка складалась з одного, двох чи трьох рядів. Зґарди формували з однотипних чи різнотипних хрестиків, які могли бути однаковими та різними за величиною. За розміром та формою міг вирізнятись центральний хрест. Кількість хрестів була від трьох до двох десятків у одному ряді. Окрім хрестиків для зґард застосовували монети або невеликі круглі дзвіночки-шелести.
Пізніше розповсюдились привозні венеційські коралі з кольоровим малюнком та золотим вкрапленням. Такі пркраси защіпали на спеціальні защіпки — чепраги. Гуцулки носили і правдиві червоні коралі з монетами різного походження. Ще пізніше одягали “лискавки” – скляні намистини різних кольорів, одягали також силянку з бісеру. Окрім нашийних та нагрудних прикрас жінки носили металеві кульчики, персні та браслети.
Поверх сорочки одягали хутряну безрукавку — кептар, який розкішно декорували як жіночий, так і чоловічий. Кептарі робили прямого крою та оздоблювали аплікацією зі сап’яну, сплетеними кісками з тоненької шкіри, вишивкою, металевими гудзиками, пластинками, капслями. Прикрашали кептарі на плечах, передніх полах та швах.
Заміжні жінки обов’язково покривали голову. Молодиці одягали, переважно, червону хустку (т. зв. шалянова хустина). Святкові хустини були великого розміру, на 1,5 чи 2 метри, виготовлені з тонкої вовняної тканини у квітковий орнамент. Краї хусток викінчували шовковими тороками. Хустину складали у трикутник і загинали передній край на три пальці. Зав’язували на потилиці, а потім двома кінцями обвивали голову так, щоб шовкові довгі тороки опускались вниз, довкола обличчя. Натомість, старші жінки зав’язували голову тканою переміткою домашнього виготовлення. Перемітка – довгий, рушникоподібний головний убір з витканим геометричним візерунком “забором” на вузьких його кінцях. На Гуцульщині було поширеним і пов’язування комбінованим способом перемітки з хустиною. Наприклад, у с. Яворові Косівського району поверх перемітки ще й зав’язували червону квітчасту хустку.
Взуттям у гуцулок слугували шкіряні постоли, які одягали на онучі або капчурі. Вздовж верхнього краю постола їх призбирували та робили отвори, через них протягали довгі вузькі шкіряні ремінці або вовняні шнурки, якими кріпили взуття до ноги. Гуцулки одягали на ноги ще й своєрідні вовняні шкарпетки — капчурі. Плетені на спицях, вони у верхній частині оздоблювались широкою яскравою горизонтальною орнаментованою смугою.
Як доповнення до одягу, жінки носили через плече невеличкі ткані вовняні сумки-дзьобенки на широкому тканому поясі. Дзьобенку декорували дрібними вовняними кутасиками.
Жінки як і чоловіки носили палиці. Характерною відмінною ознакою жіночих палиць було своєрідне за формою та декором руків’я з кулястим навершям.
Любава СОБУЦЬКА
завідувач відділу народного мистецтва НМЛ ім. Андрея Шептицького
