Казимир Сіхульський – один із найвідоміших художників-львів’ян польського походження, чия творчість припадає на першу половину ХХ століття, й у переважній своїй більшості відображає природу, життя та звичаї жителів Гуцульського краю.
Народився він 17 січня 1879 року у Львові в родині інженера-залізничника. Після закінчення гімназії впродовж 1899 — 1907 років навчався у Львівському університеті, потім — у Краківській академії мистецтв у Я.Мегофера, Л.Вичулковського та С.Виспянського. 1904 року як кращих учнів Академії срібними медалями було відзначено українця М. Бойчука та поляка К. Сіхульського. Останній разом із В.Яроцьким продовжив навчання в Мистецькій школі у Відні в А.Кеннера та академії Калароссі в Парижі.
Мав рацію польський історик мистецтва Мечислав Третер, сказавши, що не під паризькими зорями, а під українським небом мужніла палітра Л.Вичулковського, — спілкування з народом вплинуло на його погляди, виробило глибоке розуміння натури. Ці ж слова можна в повній мірі віднести до його найвірнішого учня — К.Сіхульського, митця буйного темпераменту, основною темою творчості якого стала Гуцульщина.
…Взимку 1904 року четверо товаришів — молодих художників — Фридерик Паутш, Кароль Фрич, Владислав Яроцький та Казимир Сіхульський вирішили провести різдвяні канікули в гуцульській Чорногорії. Ініціатором походу був Паутш, родом із Делятина, який і намовив друзів не їхати в традиційне Закопане, а до Татарова, — побачити нові, незвідані краї. Ця прогулянка у світ своєрідного, вільнолюбного й водночас незвіданого народу спричинилася до того, що впродовж наступних десятиліть К.Сіхульський став «найвірнішим художником тієї країни».
Двадцятип’ятирічним юнаком, але вже багатообіцяючим художником, помандрував Сіхульський на полонини, щоб вдихнути вільного повітря, впитися свіжістю зелені та яскравістю барв навколишнього середовища, безпосередністю мистецького світосприймання, яких не давала пануюча наприкінці ХІХ століття академічна школа. Мало сказати: — «не давала», суворо забороняла. У ті часи молодих, прагнучих до життя художників силоміць утримували в зашторених майстернях серед гіпсових моделей знуджених античних героїв і запилюженого театрального реквізиту. І тоді збунтувалися молоді «барбізонці», «інтрансінгенти», «батіньйольці» та «імпресіоністи», покинули похмурі й темні майстерні та душні житлові мансарди й поселилися по селах — французьких, німецьких, австрійських, польських…
Казимир Сіхульський із товаришами вибрали найкраще, найбарвистіше село — гуцульське.
У перші десятиліття ХХ століття художник, використовуючи засади віденської сецесії та мюнхенського експресіонізму, створив багато картин-полотен із гуцульського побуту. Це численні весілля, весільні походи, відхід та повернення пастухів і пастушок з полонин, психологічно-точні портрети сивоволосих мольфарів і виважено-поважних газдів, ніжно-ліричні й водночас граційно-еротичні образи молодих гуцулок. Ось кілька заголовків його картин — «Похід гуцулів на полонини» (1905), «Молодий гуцул» (1905), «Малий газда» (1906), «Цвіт папороті» (1906), «Пастух» (1906), «Гуцульське весілля» (1909), «Гуцулка» (1913), «Старий гуцул» (1913), «Гуцульські музики» (1934). Ці полотна мальовано стилізованою витонченою лінією й водночас бравурно, з яскравим насиченням сонячного світла та інтенсивністю колористичної гами.
«Експресіоністичною деформацією барв» можна назвати твори К.Сіхульського, що вихований у школі Вичулковського, вражливо й трепетно сприймає навколишнє середовище, гуцульського краю, який став рідним йому, й з поетичною витонченістю передає його на полотні: «Весна» (1906), «Дружка» (1906), триптих «Квітна неділя» (1906), триптих «Весна» (1909), «Церква» (1909), «Хлопець під капличкою» (1913). А декоративні рослинні композиції сецесійних мотивів стають тлом-оточенням фігуративних образів.
Упродовж усього життєвого шляху творчість художника тяжіла до проблемності, до виявів найщиріших почуттів, вона наснажувалася роздумами про дійсність, про красу людську й красу природи. У фокусі уваги художника постійно була людина з її щоденними турботами, мріями, радістю, печаллю. Деяким творам К.Сіхульський починає надавати символічного та навіть релігійного змісту — триптих «Гуцульська Мадонна» (1909) розкриває «найвищий рівень професійної майстерності».
Упродовж 1910 — 1930-х років майже на всіх значних світових мистецьких виставках у Німеччині, Австрії, Італії, Голландії, Бельгії, Фінляндії, США експонувалися гуцульські полотна-поеми К.Сіхульського. Спраглий до життя та праці, переповнений творчою енергією, художник не обмежується малярством і рисунком карикатур, пробує себе в декоративно-ужитковому мистецтві та архітектурі — творить ескізи-картони килимів, вітражів, мозаїк, які, однак, у переважній більшості «залишилися не зреалізованими».
Виявив себе К.Сіхульський і як талановитий педагог, викладаючи впродовж 1920 — 1930-х років малюнок у Львівській промисловій школі, де тоді навчалися майбутні львівські мистці — Ю. Кратохвиля-Відимська, Р. Сельський, З. Вінницька та інші
«…Є у Львові таке чудове місце, швидше вулиця, яка починається в місті, а закінчується в селі, — читаємо в журналі «Ленінград» за 1940 рік (переклад з рос. — Авт.). — Бо, якщо в першій частині вулиці дзвенять трамваї, гудуть по бруківці автомобілі, стримлять щогли антен, а декілька сот кроків вниз — і ви одразу ж в селі, типовому і мальовничому. Спочатку плетені паркани, старенькі низенькі будиночки, маленькі садочки, потім урвище і струмок, що дзюркоче на дні зеленого яру. Це — Зофіювка, один із найчарівніших закутків Львова.
Прямую туди, знаючи, що в самому кінці яру стоїть двоповерховий будинок (вулиця Зофії, 63), — резиденція професора Казимира Сіхульського.
Свіжий ранковий час. Сонце лагідно усміхається. Сіхульський сидить біля мольберта й малює свій портрет, намагаючись якомога чіткіше відобразити сиву бороду під шиєю на старанно виголеному обличчі, гей би рибак на полотні голландського художника…
…Раптом він хмуриться: «…Мої картини розсіяні по всьому світу, як перелітні птахи. Навіть ті, що зберігаються в моїй краківській майстерні, зараз для мене недоступні. А мені б дуже хотілося влаштувати у Львові повну виставку моїх творів».
Але цьому вже не судилося статись. Влітку 1941 року Львів був захоплений гітлерівськими військами. Почалася німецька окупація а 6 листопада 1942 року після тяжкої хвороби художника не стало. Професора Казимира Сіхульського було поховано в родинному склепі Лангнерів на Личаківському цвинтарі.
Ця стисла оповідь покликана нагадати нам про творчість самобутнього польського художника, львів’янина за походженням, який відкрив для культурно-мистецького загалу Європи яскравий і барвистий світ української Гуцульщини, переданий вишуканими й експресивними засобами сецесійного малярства.
Ярослав КРАВЧЕНКО, кандидат мистецтвознавства.
Джерела:
