Пісня була написана як відгук на війну, що сколихнула Україну та весь світ.
“Війна не надихає. Війна не може надихати. Цей біль і страх не викликає поетичних настрої. Проте якимось дивним чином війна змушує творити. Щось у грудях просто рветься назовні та вимагає бути сказаним! Так з’явилася остання пісня”, – говорить лідер гурту Остап Панчишин.
Створення україномовного контенту сьогодні питання не просто реалізації особистих амбіцій. Сьогодні, як ніколи, це питання виживання цілої нації та існування України як держави – так коментують музиканти свою роботу зараз.
“У такий складний час кожен з нас переживає біль, втрату та страх за майбутнє. І в той же час кожен з нас має в серці надію і віру, що все скінчиться якомога швидше. І я впевнений, що все більше і більше людей починають відчувати все сильніше і сильніше таке гарне почуття – любов до України. Я знаю це. Я бачу це в людях. Саме про це наша нова пісня”, – говорить музикант.
Учасники колективу переконані, що всі ми, українці, маємо шукати в собі сили жити далі, робити свою справу якнайкраще, кожен на своєму місці. Попри весь жах війни ми не маємо права зупинятися, бо саме цього прагне ворог. Ми продовжимо творити та працювати на благо країни.
“Ми просто хочемо додати людям трохи надії. Адже музика – це найкоротший шлях до серця людини”.
Режисером кліпу став Валерій Погонський. Для нього ця робота особлива. Вона своєрідним автопортретом його внутрішнього світу та є завершальною серед трилогії робіт присвячених Україні.
Він зазначає: “З режисерської точки зору я хотів у відео показати не лише те, що добро обов’язково переможе та захід імперії зла вже як то кажуть не за горами, але і своє особисте відношення до України, тому ця історія являється на даний момент напевне деяким автопортретом і мого особистого внутрішнього світу. Радий що ми з Остапом тут співпали в своїх фундаментальних та основних цінностях та цей відеоряд, я надіюсь, гармонійно співпадає зі словами такої гарної пісні!”
Це відео – показ відношення і любові до своєї країни, рідної землі, рідних та близьких людей.
Багато людей асоціюють війну з чорно-білими фарбами. Але допоки війна не приходить в їх життя. Тому треба цінувати те, що у нас є.
Ірина САВЕНКО
