Цими днями Львівщина вкотре схилила голови перед пам’яттю однієї з найвеличніших жінок нашої історії — Ольги Басараб. 12 лютого на Янівському цвинтарі (поле №13) відбулися меморіальні заходи до 102-ї річниці її героїчної загибелі.
Організатором пам’ятної акції виступило «Товариство українок імені Ольги Басараб» за підтримки департаменту комунікацій Львівської ОДА. Біля могили видатної українки зібралися ті, для кого її чин є символом незламності: громадськість, представники влади та небайдужі містяни.
Символи пам’яті та жива молитва
Вшанування розпочалося з традиційного покладання квітів та запалення лампадок — тихих вогників нашої вдячності. Програма заходу об’єднала в собі урочистість та щиру скорботу: спільне виконання Державного Гімну України, панахиду та громадське віче.
Юрій Горун, директор департаменту комунікацій та внутрішньої політики облдержадміністрації, під час виступу наголосив на важливості спадкоємності боротьби:
«В українській історії було і є багато справді героїчних людей. Попри страх перед смертю, вони віддають усе заради свободи. Навіть власне життя. Це справді героїчні вчинки. Ольга Басараб – була однією з них. Смілива та безкомпромісна у всьому, що стосувалось української держави. Сьогодні, ми ще більше розуміємо ціну незалежності та ще більше пишаємось кожною і кожним, хто захищав і продовжує захищати Україну».
«Вмираю, замучена, помстіть!»
Історія Ольги Басараб — це приклад того, що ідею неможливо вбити навіть найжорстокішими тортурами. 13 лютого 1924 року її життя обірвалося у камері №7 львівської в’язниці. Її знайшли повішеною на гратах після допитів, проте останнє слово залишилося за нею. На стінах камери розвідниця залишила написи, що й досі викликають трепет:
«Вмираю, замучена, помстіть! О. Басараб» та слова Богдана Лепкого: «За кров, за сльози, за руїну верни нам, Боже, Україну!».
Сьогодні, коли Україна знову виборює своє право на існування, постать Ольги Басараб стає для нас не просто історичним фактом, а моральним орієнтиром. Її незламність нагадує: наша держава стоїть на фундаменті надлюдської мужності тих, хто не здався навіть перед обличчям смерті.
Наталка РАДИКОВА
