Повертаючись знову до теми заміських Львівських кладовищ, не можливо оминути історію Городоцького цвинтаря, який будучи колись останнім пристанищем навіть для митрополитів, просто зник у часі й просторі, і зараз по ньому не залишилось і сліду.
Городоцький цвинтар розташовувався колись в межах сучасних вулиць Городоцької, Федьковича, Смаль-Стоцького та Горської. Про час появи в цьому місці перших поховань є різні думки. В багатьох джерелах можна зустріти розповідь, що цвинтар закладено 1682 року під час зборів війська короля Яна III Собєського. Історик Владислав Цесельський повідомляв, що згідно з актовими книгами костелу св. Анни на цвинтарі біля вулиці Городоцької ховали жовнірів, оскільки біля самого костелу уже забракло місця. Зовсім іншої думки дотримувався Францішек Яворський, який вважав, що Городоцьке кладовище виникло аж після декрету імператора Йосифа II 1784 року, котрий стосувався заборони поховань померлих в межах міста. Свою точку зору Яворський аргументував відомими йому планами міста до 1784 року, на котрих цвинтар не було позначено.
Не зважаючи на час виникнення Городоцького цвинтаря, важливою датою в його історії чи передісторії став 1751 рік. Саме тоді на полях Білогорщі (так звалася ця територія передмістя) отці-домініканці провели коронацію Чудотворної ікони Божої Матері. Це було грандіозне і пишне дійство. Історики Львова засвідчують, що жодна наступна подія, навіть прийоми імператорів, не проходили так помпезно як коронація ікони. Більше ніколи як тоді місто не було на стільки нарядним. А вже в 1756 році домініканці вирішили спорудити в місці, де відбувалася урочиста процесія, пам’ятну колону, яку і було зведено, ймовірно, в 1763 році. Це був чотиригранний кам’яний постамент, висотою 12 метрів, шириною — 2,52 метра з трьома сходинками. На ньому стояла триярусна піраміда з нішами у формі таблиць, на яких розміщалися образи святих. Під ними знаходились родинні герби Потоцьких та Мнішків. Колона вінчалася позолоченим верхом, на якому поміщалася бляшана позолочена корона, а з неї виблискувала на всі сторони шестипроменева золотиста зірка.
Після отримання Городоцьким кладовищем офіційного затвердження як одного з чотирьох заміських цвинтарів, він почав розростатися саме навколо згаданої колони. Свій останній спочинок тут знаходили жителі Краківської дільниці Львова. В перші роки існування кладовища велика кількість поховань була німецькими, що позначилося на його вигляді. Проте, в наступних роках національна диференціація нівелюється. Збереглося достатньо відомостей про осіб, що були поховані на Городоцькому цвинтарі. До найвизначніших з них можна віднести греко-католицьких митрополитів Ангеловича, Яхимовича і Литвиновича, ректора руської семінарії Андрія Дуткевича, шляхтичів Цецилію Яблоновську (сестра Олександра Фредра), Софію Фредро (бабка Андрея Шептицького), Кароля та Антонія Дідушицьких.
Останнім похованим на Городоцькому кладовищі був Фердинанд Граф, котрий помер 31 серпня 1875 року, за день до закриття цвинтаря. Жоден дослідник не називає причини припинення його функціонування. Очевидно, що просто закінчились вільні місця для нових захоронень. Вже наступного року львівський магістрат звернувся з проханням до власників 300 гробівців, котрі ще залишалися на кладовищі, перенести їх за рахунок міста на інші цвинтарі Львова в термін до 1880 року.
У 1880 році з Городоцького кладовища було урочисто перепоховано греко-католицьких митрополитів, єпископів та отців-каноніків. Однак, перепохована на Личаківському кладовищі труна Антона Ангеловича була лише кенотафе. Річ у тім, що реального захоронення митрополита виявити не вдалося, оскільки після смерті над його могилою навіть не звели пам’ятник. Митрополит помер ще 1814 року від скарлатини, яка на ті часи була важкою інфекційною й невиліковною хворобою. Через це, на думку Ф.Яворського, Ангеловича могли поховати в безіменній могилі, від котрої в пізнішім часі не залишилось жодного сліду.
У 1897 році була здійснена спроба усе таки відшукати мощі митрополита. Таке завдання отримав крилошанин Мартин Пакиж. Оскільки жодних документальних засвідчень хоча б приблизного розташування могили Англеовича не знайшлось, Пакиж почав розпитувати старожилів міста про можливе місце розташування захоронення. Такий підхід не надто полегшив йому роботу, оскільки усі свідчення досить різнилися. Найреалістичнішим свідченням йому видавалось те, що вказувало на могилу поруч з пам’ятним стовпом. В цьому була певна логіка, оскільки усі наступники Ангеловича були похоронені саме поруч цього місця. Ексгумація могили відбулася вночі 3-4 серпня 1897 року. Розкопки виявили зруйнований гробівець і череп молодого чоловіка, а також залишки вапна, котрим була посипана труна або ж тіло покійного. Експертна комісія відмовилась визнавати знайдені останки за мощі митрополита.
У 1908 році вже неодноразово згаданий Францішек Яворський видав опис Городоцького цвинтаря. Він запропонував перетворити кладовище на публічний парк, однак ніхто до нього не дослухався. В цьому ж році на частині кладовища зі сторони вул. Федьковича постала будівля польського спортивного товариства «Сокіл 2», а з другого боку цвинтаря його територію зайняв заклад невиліковнохворих Анатолія та Вікторії Білінських. У 1909 році Владислав Абрагам виконав ситуаційний план цвинтаря, а також розробив проект відпочинково-меморіального парку на його місці. За цим проектом уцілілі надгробки повинні були залишатись на своєму місці, а понищені бути розібрані. Колона Матері Божої мала реставруватися і також залишатися посеред парку. Однак, і цей проект не був реалізований. У наступні роки кладовище перебувало у край жалюгідному стані. Огорожа була розібрана на дрова, метал з могил теж десь позникав, а на колишніх гробівцях влаштували базар.
В 20-х роках постав останній проект, що мав на меті врятувати останні залишки Городоцького цвинтаря. Зокрема, планувалося відреставрувати пам’ятну колону та перенести її до палацу Архієпископів під Високим Замком. А давні надгробки вважали за потрібне перенести на Личаківське кладовище. Однак і цей проект залишився всього лиш проектом. В той же час територія цвинтаря все більше забудовувалась. На початок Другої світової війни вільною від будівель залишалась лиш ділянка, де був сквер перед палацом Залізничників та частина площі Липневої на котрій згодом виник базар. Пам’ятна колона і залишки надгробків остаточно зникли після закінчення війни, назавжди припинивши історію Городоцького кладовища.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- Чорновол І. Як шукали могилу митрополита Ангеловича на Городоцькому цвинтарі у Львові // http://risu.org.ua/ua/index/exclusive/events_people/61041/
- Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові / Іван Крип’якевич; авт. передм. Я. Ісаєвич; упоряд., текстолог., опрац. і приміт. Б.Якимовича; упоряд. іл. матеріалу Р.Крип’якевича; худож. В.Павлик. — Львiв: Каменяр, 1991. — 167 с.
- Jaworski F. Cmentarz Gródecki we Lwowie / Franciszek Jaworski. — Lwów: nakl. T-wa miłośników przeszłości Lwowa, 1908. — 62 s.
- Харчук Х. Городоцький цвинтар у Львові: основні причини виникнення, розвиток та занепад (друга половина ХVII — кінець ХІХ ст.) // Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013
