Традиційний недільний ранок на Фотографіях старого Львова розпочинається з кави в товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова. І сьогодні він буде теж особливим. Про одного з найвідоміших українських кавоманів розповідає один з найпопулярніших львовознавців. Отже, слухайте розповідь Ілька Лемка про Юрія Кульчицького.
У Відні є вулиця Коlschitzky-Gasse, названа на честь нашого знаменитого земляка, а на розі одного з будинків стоїть пам’ятник йому. За що ж віденці віддали таку шану чоловікові, який народився у селі Кульчиці Самбірського повіту на Бойківщині?
Юрій-Франц Кульчицький, народився 1640 року в родині дрібного українського шляхтича, був купцем і почав свою діяльність як перекладач, досконало знаючи турецьку, сербську, угорську, румунську і німецьку мови. Набувши досвіду, Кульчицький невдовзі починає торгувати килимами, шовком, золотом і сріблом, одночасно залишаючись перекладачем з турецької при дворі австрійського цісаря.
1683 року до Відня підійшло величезне турецьке військо. Одразу ж після початку облоги, Юрій Кульчицький вступив до ополчення і виявив неабияку кмітливість та хоробрість у боротьбі з ворогом. З кожним днем становище людей в облозі ставало все критичнішим. Місяць жорстокої облоги столиці призвів до хворіб і голоду серед її захисників. І ось наш земляк, переодягнувшись у вбрання турецького купця, вирушає у табір ворога з надзвичайно важливим завданням. Знаючи досконало не лише турецьку мову, але й турецькі звичаї, він не викликає жодної підозри у воєначальників султана і блискуче виконує свою місію. Ворог змушений був відступити і мусульманська експансія на християнську Європу провалилася остаточно.
Вдячні віденці не забули свого рятівника і яким же було їхнє здивування, коли Кульчицький, замість золота і привілеїв попросив подарувати йому трофейні мішки з кавою, які ніхто не хотів брати. Тоді ще ніхто у Австрії не знав, що це за синьо-зелені зерна і думали, що це корм для верблюдів. Кульчицький пояснив, що з цих зерен готується улюблений напій турків. Наш герой, крім трьохсот мішків з кавою, одержав у подарунок від імператора пам’ятну срібну медаль, віденське громадянство, будинок у столиці і право на відкриття першої у Відні кав’ярні.
Підприємливий українець вирішив всерйоз започаткувати кавовий бізнес у Європі і, одягнений у турецький одяг, спочатку носив каву вулицями Відня, частуючи перехожих.Охочих до кави було небагато, бо про неї тоді в Європі майже ніхто не знав, а через її високу ціну кава вживалася лише як ліки. Але ось одного разу до філіжанки з напоєм випадково потрапив цукор, Юрій скуштував і був здивований чудовим смаком. Потім він спробував відцідити каву і додати трохи молока – вийшло ще смачніше. Кількість охочих скуштувати новий напій збільшувалась. До кав’ярні Кульчицького приходило багато людей, які хотіли на власні очі побачити легендарного рятівника Відня, котрий у турецькому вбранні розносив на таці кавовий напій. Кожного відвідувача Кульчицький вітав ласкавими словами «братчику-серденько». Це українське звертання довгий час залишалося у говірці віденців.
У великій залі, вже заново збудованої кав’ярні Кульчицького, стояли дерев’яні столи і лави, що нагадувало інтер’єр української хати. Господар обслуговував гостей разом зі своєю вродливою дружиною Марією. Обоє вбрані у пишний український національний одяг, подружжя привертало ще більшу увагу відвідувачів. Столична віденська аристократія, граф Штаренберг і князь Савойський, призвичаїлися ходити до кав’ярні Кульчицького на запашну каву і тепле гостинне слово.
Наприкінці XVII – на початку XVIII століття не лише у Відні, але й у цілій Європі почали відкриватися кав’ярні, які ставали своєрідними клубами, читальнями, де були підшивки газет і журналів, місцями обміну думками і джерелом натхнення для творчої богеми. 19 лютого 1692 року на 52-му році життя Юрій Кульчицькнй помер від туберкульозу. Звістка про смерть почесного громадянина Австрії блискавично облетіла столицю. Відень оплакував смерть свого рятівника. Похорон був величний. Труну з тілом покійного поховали біля собору Святого Стефана, найголовнішого храму Відня, з дзвіниці якого удосвіта 12 вересня 1683 року Кульчицький подав світлові сигнали про початок наступу на ворожі укріплення. Віденці добре пам’ятають, що цю систему зв’язку, як і першу каву, приніс до Відня українець з-під Львова — Юрій Кульчицький.
У ті часи, коли Кульчицькнй відкрив першу кав’ярню у Відні, у Львові кавою ще й не пахло. Однак, присадивши на каву віденців, він спричинився до кавоманії і у Львові. Адже саме австрійці, які з 1772 року хазяйнували у нашому місті, утвердили в нас моду на кавування. Донедавна вважалося, що перша львівська кав’ярня — «Віденська», була відкрита 1829 року на теперішньому Проспекті Свободи. З 30-х років XIX століття стала відомою кав’ярня «Театральна», власником якої був граф Скарбек. Саме він збудував один із найбільших на той час театрів Європи — Скарбківський (тепер це театр імені Марії Заньковецької). З сорокових років позаминулого століття відомою у Львові була ще кав’ярня Яна Добровольського «Пекелко» на вулиці Краківській.
За останніми дослідженнями, найпершою кав’ярнею у Львові була кав’ярня львівського кондитера Якова Леваковського, яка згадується 1802 року. Вона знаходилась у партері знаменитої кам’яниці Шольц-Вольфовичів на Площі Ринок, 23. Леваковський розбагатів на пристрасті львівських ласунів до його фірмових тістечок і особливо до іспанського торту. Славнозвісні солодощі Леваковського найкраще смакували з кавою.
Ілько ЛЕМКО
Лемко І. Легенди старого Львова. – Львів: “Апріорі”, 2008. – 176 с.
