Про те, в чому ходили і як змінювались модні тренди брюхівчан, що і як вони святкували на зламі ІХХ-ХХ ст., згадував у виданні «Земля. Туристичний ілюстрований тижневик» (1911 рік), знаний польський географ, педагог, публіцист і громадський діяч – Вацлав Налковскі (19.11.1851 р.н).
«Населення поблизу великих міст поволі втрачає свої характерні риси як в способах заробляння грошей, так і в колоритності строїв, обрядів, звичаїв та традицій. Це явище можна спостерігати в заміському селі Брюховичі, яке розташоване серед прекрасних соснових лісів приблизно за 10 км від Львова. Це улюблений літній курорт львів’ян.
Тутешнє населення до недавніх часів вирізнялось оригінальними, мальовничими строями. Чоловіки носили плащі з сірого або темно-коричневого полотна, вишиті червоними і темними смужками, жилети темно-сині з двома рядами металевих гудзиків, тканинні штани, одного кольору або в смуги, високі чоботи з валами (т. з. куликівські), капелюхи з волокна, попелисті або чорні з невеликим ребром, у молодих часто прикрашені пучком пір’їн павича.
Впродовж літа, особливо в будні, чоловіки носили полотнянки і великі солом’яні капелюхи, а взимку – приталені овечі пальто з великими вивернутими комірами і овечими шапками.
Жіноче вбрання вирізнялося яскравими кольорами. Відповідно до рівня заможності воно було шите: з перкалю (бавовняна тканина з простим переплетенням, тоді імпортована зі Східної Індії), бархану (щільна бавовняна або з незначними домішками льону тканина, в’язана в 3 або 4 нитки, з лицевої сторони гладка, зворотної – лахмата) або тибету (тканина косого плетення з овечої вовни або шерсті тибетських козлів, як правило з квітковими візерунками).
Такі строї зникли майже повністю. Близькість міста і легкість купівлі дешевого шмаття призвели до того, що чоловіки тепер тут одягаються в «міжнародні» куртки, а ще більш охоче в старовинні уніформи і військові пальто. Жінки одягаються як передміщанки.
З тих же причин зникли давні обряди та забави, такі як “зельмани”, фестивалі врожаю і т.п. Нині тутешні жителі по неділях і святах влаштовують «фестини» і «вечорниці», які зазвичай проходять в корчмах та супроводжуються танцями. Місце старих добрих капел з басолями, цимбалами і скрипками, тепер зайняли гармонь, шарманка, музична шкатулка!
Аж сміх збирає, коли чується, як сільські діти, які пасуть корів чи гусей, замість своїх старих мелодійних пісень виспівують … вальси з ” Принцеси доларів “! Прикро стає, коли усвідомлюєш, що вже ніщо тих давніх вбрань, пісень та обрядів не зможе врятувати чи воскресити.
До сьогодні збереглось лише декілька Різдвяних традицій. Це ходіння «з шопкою» і «банею» (паперова куля), «хероди» (різдвяні вистави, які організовували колядники, подібні до Вертепу) і «яселка» (вистави про народження Христа). Їх сільська молодь репрезентує в місцевій школі. Фрагмент з такої вистави увіковічив на фотопластині фотограф-любитель».
