Кожному доводилося зустрічатися з таким поняттям як “міт”. У більшості воно асоціюється із Давньою Грецією – безстрашні герої, безсмертні і зовсім не зразкові в плані поведінки боги, хитро-мудре переплетення доль і сюжетів, таємничі та незбагненні персоналії. Водночас, міт (з грец. “оповідь”, “розповідь”) – це не лише про вчора, але й про сьогодні. Скажімо, пропагандистська казочка про Русь як колиску трьох братніх народів (українці, білоруси і треті, про яких згадувати непристойно) – це типовий міт нашого часу.
На щастя, українці давно відкинули цей гібридний конструкт. Тепер мусимо ще й остаточно його добити та закопати. Натомість, мусимо розуміти, це показують і події актуальної дійсності, що немає країн-сестер і країн-братів. Є партнери і союзниками. Зрозуміло, чому агресію росії проти України нашій державі допомагають стримувати сусідні Польща та Словаччина, Литва… Ми їм дуже вдячні. Водночас, є держави які приємно здивували – вони очолили протидію російським терористам і всіляко підтримують Україну. Хоча це, на перший погляд, пояснити складніше. Велика Британія перша серед них. При цьому, виявляється, українсько-британські відносини не є одномоментним актом. Зараз про це більше.
Українські гірки ХХ століття
Перші десятиліття ХХ століття стали великим спалахом українського руху й були знакові значними намаганнями відновити незалежну українську державу. Перша світова війна та революційні події після неї були подіями непростими, часто трагічними. Однак, українцям, як і багатьом іншим недержавним народам того часу, ці події давали вікно можливостей і шанс змінити існуючий лад. Й українці дійсно ледь не скористалися нагодою. Точніше скористалися, але втримати не зуміли – через брак внутрішньої єдності і надто серйозних супротивників. Як наслідок, українські землі опинилися в складі різних держав і все треба було починати з початку/продовжувати.
Благо, що український рух мав багатьох талановитих і навчених досвідом попередніх років боротьби діячів. Вони діяли чітко, виважено, часто навіть на випередження. Між іншим, налагоджували співпрацю і з іноземними державами. Скажімо, з тією ж Великою Британією. Чому б ні? У середині 30-х років ХХ століття відбулась дуже незвичайна подія – місія журналіста та громадсько-політичного діяча Євгена Ляховича (1900 – 1976) до Великої Британії. Ініціювали її діячі ОУН. Однак, свій інтерес у контактах мали обидві сторони.
Непростий міжвоєнний час
До Великої Британії Євген Ляхович поїхав як представник ОУН. Ця поїзда була складовою ширшого плану очільника ОУН Євгена Коновальця, який намагався працювати над зав’язуванням дипломатичних відносин з провідними європейськими силами. Велика Британія, безумовно, також була такою силою. Цей контакт, у випадку успіху, міг стати співпрацею з багатообіцяючими перспективами. Водночас, у успіх кампанії не надто вірилося з самого початку. Велика Британія плекала й свої інтереси. Зокрема, в такий спосіб, хотіла тримати руку на пульсі німецько-польських відносин. Не лише зі сторони спостерігати, але й зі середини мати інформацію про суть німецько-польського зближення, яке набирало сили у 1934 році, сприйняття і трактування його обома державами.
Контакт між ОУН і Британією налагодили через єврейські середовища, але він не був тривалим. По-перше, британці не могли самі собі відповісти на запитання, якою силою є українські націоналісти, якими є їхні цілі та методи боротьби, з ким вони готові йти на співпрацю. По-друге, союзником британців на той момент була Польща, проти якої ОУН виступали. Цей фактор також унеможливлював тісну співпрацю між ОУН і Великою Британією за нормального стану речей.
Хто такий Євген Ляхович?
Євген Ляхович народився на сучасній Золочівщині (с. Ушня Львівської області). Здобув якісну, підкріплену закордонними практиками, освіту. Впродовж 1918 – 1921 років був підхорунжим УГА, також був активним діячем УВО, а по тому ОУН. На початку 30-х років ХХ століття проживав у Галичині (хоч і мав американське громадянство), а вже у 1933 – 1935 роках був у Великій Британії, де представляв українських націоналістів. Його завданням було заручитися підтримкою британського уряду та громадськості у боротьбі за українську незалежність.
Своїх цілей Євген Ляхович добивався, публікуючи у місцевих ЗМІ дописи про цілі та сутність українського руху, також неодноразово звертався до представників владних інституцій. Попри всі зусилля дипломата, задля навіть дрібних успіхів потрібно було переграти надто багато ситуацій та змінити цілий ряд обставин. Таким чином, місія завершилася без помітних наслідків, а Євген Ляхович перебрався до США, де продовжував працювати на благо української ідеї. Ось така коротенька історія вояжу галичанина до англосаксонського світу, історія його зусиль та боротьби. Її важко назвати вдалою, як і помітною. Тим не менше, вона є однією з важливих цеглинок, якими закладали підвалини українського руху та мостили фундамент майбутньої української державності. Не без того, що дана історія показує глибину мислення представників тогочасної політичної еліти. Однак, часи тоді були непрості та й діячі українського руху жодного офіційного статусу не мали, представляли хіба самих себе. Врешті, ми також говоримо і про дві різні Британії. На відміну від міжвоєнної, яка умиротворювала агресорів, сучасна Велика Британія дійсно ВЕЛИКА, а її підтримка незалежності та територіальної цілісності України безцінна.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Павло Судоплатов проти Євгена Ляховича // Служба зовнішньої розвідки України, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://szru.gov.ua/history/stories/pavlo-sudoplatov-proty-ievhena-lyakhovycha
- Посівнич М. Ляхович Євген // Енциклопедія сучасної України, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=60099
- РК. Ляхович Євген // Українці в Сполученому Королівстві. Інтернет-енциклопедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrainiansintheuk.info/ukr/02/liakhovych-u.htm
- Скрипник О. Павло Судоплатов проти Євгена Ляховича // Українська правда, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/05/12/159469/
