Його дід Герой Радянського Союзу. Свою мужність, прагнення до вільного життя він передав і онукові. Одним з перших, киянин Юрій Темченко прийшов на майдан. Він не ховаючись стояв на найважчих ділянках цієї передової Української свободи та незалежності. Отримав три складних поранення. Тривалий час лікувався в Польщі. І пройшовши реабілітацію добровільно прийшов до військового комісаріату, де попросився мобілізувати його.
У військкоматі хлопцю відразу показали на двері. Мовляв йому, після важких поранень в армії робити нічого. Однак, Юрко довів, що гідний одягнути військовий однострій. І не просто камуфляж піхотинця. А біло-блакитну тільняшку десантника. Так він став бійцем 80-ї окремої аеромобільної бригади.
– Я просто не розумію, як в таку важку годину українські чоловіки можуть спокійно спостерігати з зручних диванів за бойовими діями на сході нашої держави, – зазначив десантник. – Дізнавшись, що є набір до Львівської 80-ї окремої аеромобільної бригади, я прийшов до військкома і сказав, що чув про те, як якісно і на високому рівні готують в цій частині бійців. Зрештою мені пішли на зустріч.
Незважаючи на важкі поранення, наш герой нір азу ніколи не поскаржився. Він сумлінно виконує всі важкі нормативи притаманні воїнам-десантникам, та розділяє зі своїми бойовими побратимами всі негаразди війни. Від служби у ВДВ Юрій отримує задоволення. А тут ще й збулась його дитяча мрія – бути механіком водієм, як прославлений дідусь.
– Це був просто якийсь «вибух мозку», коли я взнав про захоплений у сепаратистів танк. Я дуже просився в екіпаж механіком водієм, – розповів Юрій. – І мене взяли.
Звичайно вчитись потрібно було, як то кажуть «з нуля». Про те йому в короткий термін вдалось опанувати майстерність водіння важкої, потужної броньованої машини. І тепер він впевнено керує своїм танком, та вірить в те, що йому, як і його прославленому дідусеві вдасться відстояти свою державу від загарбників.
