Цими вихідними, 28 та 29 грудня, в Театрі імені Марії Заньковецької відбудеться остання прем’єра 2019 року – п’єса «Фредерік або Бульвар злочину», яку поставив режисер Олексій Кравчук.
Львівська театральна публіка за багато років звикла до того, що заньківчани пропонують цікаві, змістовні і актуальні прем’єрні постановки. Відповідно і від вистави «Фредерік або Бульвар злочину» шанувальники Мельпомени чекали заньківчанської витонченості і елегантності. Але…
Сценічне дійство розпочинається телевізійною заставкою, котра не несе жодного інформаційного навантаження, невиправдано затягнута і після якої завіса одразу закривається. Початок вистави відбувається властиво на авансцені.
До слова, авансцена і глядацький зал аж занадто часто вже використовується у виставі, так, що шия починає боліти від крутіння головою. Якби ж то ще в цьому був сенс.
Стосовно сценографії – таке враження, що декорації на сцені монтувальники забули з попередньої вистави і акторам доводиться використовувати їх, бо так сталося. Мабуть щось у цьому є, бо дуже вже вони нагадують сценічні вирішення покійної Людмили Данилівни Боярської. Чи то художник-постановник, чи то режисер не змогли відійти від її стилю.
Світло. Воно є. Воно погане. Воно не підкреслює і не допомагає. Воно світить. Світить не зрозуміло де і для чого. Все.
І не зовсім мені зрозуміло чому Олексій Кравчук взяв до постановки саме цю п’єсу. Адже вона виносить на поверхню не найкращі, гіперболізовані і, часом надумані сторони закулісного життя акторів і театру. Складається враження, що режисер, в світлі останніх подій в житті заньківчан, захотів відверто поглузувати з директора Андрія Мацяка.
Дуже шкода, що один з найкращих і найпотужніших авторських колективів України змушений зараз грати вистави, які набагато нижчі від їхніх реальних творчих можливостей.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Ну, не все вже аж так погано і трагічно з цією виставою. Маємо змогу знову побачити на заньківчанській сцені Андрія Козака, який біля двадцяти літ грав у інших театрах, і, безумовно, своєю прем’єрою у “альма-матері” показав, що достойно ввійшов у заньківчанський колектив. Фактурно зіграв Олег Сікиринський, отримавши роль, у якій має змогу яскраво себе проявити. Те саме можу сказати і про Андрія Сніцарчука, Його Директор театру насправді дуже нагадав мені Андрія Мацяка. Не знаю, чи то був режисерський задум, чи “так ся вдало”, але “ся вдало”. Окремо варто відзначити Наталю Боймук, зокрема її пластику. Бачив її у інших ролях, але ця – особливо жіночна. Актори стараються. Актори працюють чесно. І дорікати театрові за недоліки в світлі, декораціях чи інших режисерських “проколах” (а таких є навіть більше, ніж перелічені у дописі Романа Метельського) окремої вистави, яку поставив зовсім не “заньківчанський” по стилю, досвіду і рівню режисер зі своєю командою, на мою думку, неетично. Зроблено експеримент, директор запросив до постановки команду “зі сторони”, “відкрив вікно для свіжого повітря”(цитую Андрія Олександровича). Наскільки те повітря здорове і чи варто те вікно далі тримати відкритим, вирішувати має художнє керівництво. Якщо Мацяку – худкерівнику стане наснаги вгамувати амбіції і виправити помилки Мацяка – директора, матимемо збережений традиційний добрий театр ім. М. Заньковецької. Якщо ж експеримент продовжиться, матимемо те, що матимемо, без прогнозів. Або театр стане новим і непередбачено цікавішим, або його покинуть “опорні гравці” і будемо спостерігати народження іншого проекту під старою вивіскою.