Одним із почесних гостей на Луцькому з’їзді монархів у 1429 році був митрополит Фотій (XIV-1431 р.). За походженням Фотій грек із Пелопоннесу. У 1408-1431 він був Митрополитом Київським і всієї Русі. 1 вересня 1408 року Святитель Фотій був возведений у сан митрополита і через рік прибув до Русі.
Навесні 1410 року, коли святий Фотій прибув з Москви до Володимира, хан Едигей, який розорив за два роки до того Руську землю, здійснив новий похід з метою захопити в полон самого митрополита
Стараннями Фотія була відновлена єдність Руської Церкви: окрема Литовська митрополія, встановлена під тиском князя Вітовта для південних і західних православних єпархій, 1420 року була скасована.
Фотій був призначений Патріархом Константинопольським, жив у Москві і не був визнаний великим князем Литовським Вітовтом, під впливом якого Київсько-Литовським митрополитом був поставлений Григорій Цамблак.
Проте відразу після смерті Цамблака вся Київська Митрополія опинилася під керівництвом Фотія.
У князя Вітовта Великого та митрополита Фотія відносини складались дуже по-різному. Відомо, що вони вели переговори, зустрічались. Одна із таких зустрічей відбулась влітку 1422 року. Тоді Фотій вкотре попрямував до Великого князівства Литовського на зустріч з Вітовтом. Подробиці цієї поїздки невідомі. Можливо, вона була пов’язана з тим, що велика княгиня московська Софія Вітовтівна вирішила відвідати свого батька: літописець повідомляє, що Фотій поїхав в Литву «наперед великої княгині Софії». Після цього протягом майже 3 років про діяльність Фотія літописі практично нічого не повідомляють.
20 квітня 1430 року Фотій за переказами був сповіщений ангелом про майбутню кончину і помер у день свята Положення Ризи Пресвятої Богородиці 2 липня 1431 року. Мощі Фотія були знайдені 1471 року.
Цінним джерелом для історії XV століття є одяг митрополита Фотія, зокрема, його сакос, який прикрашають зображення великого князя Василя I, його дружини Софії Вітовтівни, їх дочки князівни Анни і її чоловіка Іоанна VIII Палеолога. На княгині Софії одягнений сарафан із срібної парчі, з червоними клітинами в золотих рамах; сарафан прикрашений золотим намистом з таким же поясом. Поверх сарафана хутро, або довгий плащ, золотий, з срібними колами і синіми і червоними хрестами.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело: Хроніки Любарта
