В давній Греції існувало уявлення про воду як первинну субстанцію, з якої повстали всі інші стани, матеріали та речовини. Минуло уже кілька тисяч років, відколи ці слова були висловлені вперше (вважається, що Фалесом з Мілету), але практичне втілення вони знаходять і в наші дні. Історія повстання пам’ятників польському драматургу Александру Фредру та українському історику Михайлові Грушевському у Львові не позбавлена притаманного згаданому вище філософу містицизму і містицизм цей пов’язаний саме з водною стихією.
В затишному куточку Львова, нижче Покровського собору УПЦ КП (раніше костел св. Миколая), знаходиться невеличка площа, яку називають Академічною. Очевидно, назву площа отримала від вулиці Академічної – а саме так колись називався сучасний проспект Шевченка. В давні часи на цій площі знаходилась криниця, а ще раніше сюди сягали навіть водяні потоки Полтви.
Коли вода відступила, а площа набула приблизних до сучасних контурів, на місці криниці вирішили встановити пам’ятник. Ідея зародилась у мистецько-літературних колах міста. Увічнити хотіли відомого польського драматурга та поета, “Почесного громадянина Королівського столичного міста Львова”, графа Александра Фредро,
який останні роки життя провів у Львові, приблизно в районі вулиці, яка сьогодні носить його ім’я. 1891 року було сформовано Комітет побудови пам’ятника, який очолив Альберт Вільчинський. Вже 20 червня 1893 року, коли мали святкувати сторічний ювілей від дня народження драматурга, монумент мав бути готовим.
Було оголошено конкурс на кращий проект. Учасників конкурсу одразу поставили в жорсткі умови: постать поета і драматурга мала бути у сидячій позі та сягати 1,85 м. висоти, бути виготовленою з каррарського мармуру, а п’єдестал мав постати з граніту, з відповідними прикрасами. В фінансовому плані вартість пам’ятника не мала би вийти поза межі 12 тис. золотих ринських.
За підсумками конкурсу, право на спорудження монументу отримав митець Леонард Марконі, який в січні 1893 року приступив до роботи, а за рік показав модель монументу. До кінця березня 1894 року остаточно був готовий постамент. Його виготовили з теребовлянського каменю. Пам’ятник мав би стояти на Академічній площі та дивитись на сучасну вулицю Фредра, де і мешкав поет та драматург.
Роботу над встановленням розпочали з усунення криниці. Тільки це обійшлося у 1420 золотих ринських. Коли роботи по демонтажу криниці завершились, на підготовленому місці встановили постамент з червоного теребовлянського каменю. У вересні 1895 року Леонард Марконі презентував остаточний варіант самого пам’ятника – Фредро сидів у кріслі, з його рамен спадав плащ, у правій руці він тримав перо, яке вважається символом творчої письменницької діяльності. Для виготовлення моделі Марконі користувався посмертною маскою Александра Фредра, роботи Париса Філіппі. Відливали пам’ятник у Відні, а 1897 року його передали до Львова. У жовтні того ж року відбулась церемонія відкриття.
В перші дні після відкриття, пам’ятник одразу потрапив в епіцентр скандалу. Автор проекту Леонардо Марконі був звинувачений у плагіаті. Та значного розголосу справа не набула, а оскаржувача, Станіслава Романа Левандовського, було звинувачено у відповідь – в схильності робити довкола себе неправдивий розголос та несправедливо звинувачувати інших.
Після закінчення Другої світової пам’ятник Фредру було перевезено до Вроцлава і встановлено на Ринку цього міста, перед ратушею. У 1950 – 1980-х на місці пам’ятника Фредру у Львові щороку висаджували з різнокольорових квітів вертикальний портрет Тараса Шевченка дуже великих розмірів. Згодом від поляків було кілька звернень про згоду і можливість передати Львову точну копію монумента, але місцева влада вирішила відхилити пропозицію. Таким чином, Фредро так і не повернувся до Львова.
У 1994 році на площі Академічній з’явився новий “вічний житель” – цього разу пам’ятник Михайлу Грушевському. Останній, як і Фредро, також сидить. За зразок для роботи було використано зображення Михайла Сергійовича на одному з найвідоміших фото “батька української історії”.
Ідея облаштувати пам’ятник Грушевському з’явилась ще в 1990 році. Тоді ж було створено комісію, яка мала би відати цими справами. За вибором комісії, проект було доручено відомому львівському скульптору Дмитрові Крвавичу.
Робота дуже затягнулась – скульптор не поспішав, а справа, тим часом, обростала бородою. Тривали дрібні дискусії на предмет того, наскільки доцільно і правомірно подібні проекти втілювати без відкритого конкурсу, а за суб’єктивним одностороннім дорученням. Допоки тривали “батли”, квітковий портрет Тараса Шевченка перенесли з площі Академічної до Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького. На місці майбутнього пам’ятника, у серпні 1991, встановили мармуровий камінь з написом “Тут буде встановлено пам’ятник М. Грушевському 1866 – 1934”. До кінця 1993 року була готова вся бронзова скульптура, а 1994 року розпочали роботи з підготовки й приведення до відповідного стану майданчика під пам’ятник.
Повна вартість проекту будівництва склала майже 7 млрд. карбованців. Почесне право відкриття пам’ятника було надано Президенту України Леоніду Кравчуку. Свято супроводжувалось виступами духового оркестру полку Національної гвардії України та народної чоловічої хорової капели “Прометей”. З промовами виступали вже згаданий Леонід Кравчук, голова НТШ Олег Романів і ін.
Таким чином, на місці колишньої криниці, один за іншим, постали два схожі за конструкцією та формою “сидячі” пам’ятники – польському драматургу А. Фредру та українському історику – М. Грушевському.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Крип’якевич І. П. Історичні проходи по Львові / Авт. передм. Я. Д. Ісаєвич. – Львів: Каменяр, 1991. – С. 106 – 107; Мельник І., Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012 . – С. 198 – 205; Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – С. 204 – 206.
“У 1894 році на площі Академічній з’явився новий “вічний житель” – цього разу пам’ятник Михайлу Грушевському.”
Дякуємо! Уже виправили!