Львів є дуже різним та цікавим містом. Можна навіть сказати, що це не одне місто, а конгломерат менших містечок. Звісно ж, це стосується будь-якого великого міста і Львів тут не виняток.
Кожен, мабуть, відразу ж уявить собі Львів і як старовинну середміську забудову, і як елітні довоєнні вілли, як соціалістичні мікрорайони, і як вкраплення кольорового новобуду. Старовинні одноповерхові кам’яниці Підзамча, закинуті будівлі фабрик з розбитими вікнами, однородинні хати зі статуями Божої Матері у Кривчицях, древні халупи на Знесінні, джунглі залишених дач на Індії – усе це теж наш Львів.
З допомогою літаючої камери Варіанти потроху деталізують простір таких різних Львовів, аби доповнити і урізноманітніти ментальну карту львів’ян.
За Тором
Дільниця “За Тором” (за колією) – один з найменш очевидних мікрорайончиків нашого міста. Це розташований в околицях вулиці Варшавської та видимий лише з вікон потягів київського напрямку закуток, відрізаний від решти Львова залізничною колією. Таке собі мікро-Підзамче, яке теж тулиться до відрогів гори, але іншої – Кортумової.
Раніше це була околиця села Клепарів, але з 1869 року залізнична лінія Львів-Броди відтяла її від решти Клепарова, притиснувши до Кортумівських схилів. Через колію можна перейти зверху, можна скористатися тунелем (який з’явився відносно недавно), але так чи інакше, ця частина Клепарова відірвалася від загального життя. Тут утворився свій власний мікро-клімат.
З розмов з людьми можна зрозуміти, що тутешні мешканці і зараз, в сучасному Львові почувають себе покинутими. Від кількох людей довелося почути фразу – “Якщо ви журналісти, то передайте Садовому, щоб приїхав сюди хоч раз!”. Меру Львова хочуть показати жахливу багнюку та відсутність тротуарів на дорогах – точнісінько як у якійсь російській глибинці на депресивних фотографіях.
Дільниця За Тором має свою історію та свої особливості. Активно забудовувати цю частину Клепарова почали ще напередодні Першої світової війни.
Мало, хто знає, але саме тут (в околицях вулиці Купчинського і далі до Під Голоском) розташовувалася велика спільнота ромів перед тим, як переміститися трохи далі на північ у той район, що завдяки ромам став називатися “Індія”. Після виїзду поляків у повоєнні роки роми зайняли тут порожні будинки. Тому, цю частину За Торами називали після війни Циганівкою.
Вілла “Яґуся”
Ще зовсім недавно, до 2004 року За Тором не було ні водопроводу, ні каналізації. Воду набирали зі спільної колонки на перехресті, а туалети були встановлені на вулиці. З прокладанням нормального проїзду у тунелі, з появою де-не-де асфальту за-торівчани почали теж розбудовувати і ремонтувати свої будиночки. Тому, сьогодні вони набули сучасного пофарбованого вигляду.
Як наприклад, знаменита в околиці вілла “Ягуся” на вулиці Петрицького. На жаль (для історії), останніми роками вілла зазнала значного ремонту і практично втратила свій первісний вигляд. Про те, що це раніше був не просто будиночок, а панська вілла, свідчить лише збережений напис та барельєф на одній із стін.
Власне, про історію дільниці і про тутешнє життя-буття нам розповіла мешканка “Ягусі” – літня пані, яка приїхала до Львова у 1970-х роках з Росії і з тих пір живе тут, у помешканні чоловіка, почуваючи себе вже справжньою львів’янкою.
З її слів ми довідалися, що вілла належала залізничному інженеру пану Сольському. Збудували віллу у 1907-1908 роках. Вона була однією з перших будівель на цій вулиці.
Пану Сольському вдалося пережити Другу світову війну, як цінному працівнику залізниці. Однак, з приходом радянської влади він був вивезений у Сибір, де й помер. У віллі залишилася жити його колишня економка, родичка чоловіка тієї пані, що розповіла нам усю історію.
Згодом у віллу підселяли теж багато інших сімей. Наразі тут мешкає дві родини.
Інші мешканці дільниці: поляки та роми
Після війни вся дільниця За Тором використовувалася як проміжний пункт виселення поляків зі Львова. Тобто, поляків, яких виселяли, наприклад, з центральної частини міста, спочатку привозили сюди і тримали аж поки не назбирається достатня кількість для потяга. Деякі з них так і залишися тут жити, уникнувши подальшого виселення. Сьогодні з них вже нікого не залишилося.
Також ми довідалися і про місцевих ромів. Виявляється, таке сусідство не дуже турбувало мешканців дільниці. Спільнота ромів жила спокійно, не привертаючи уваги. Місцеві жителі вважали, що просто “у своїх сусідів не крадуть”. Старше покоління ромів справді займалося “циганськими промислами”, Так, наша співрозмовниця пригадал сусідку пані Марію, яка старцювала в центрі Львова біля готелю “Жорж”. Але сини пані Марії вже працювали на Інструментальному заводі на вулиці Замарстинівській.
Андрій БОНДАРЕНКО
