Життя тих, хто прокладає шлях новому, часто буває сповненим драм, а деколи й трагедій. Воно ніколи не буває абсолютно безхмарним та безтурботним. Але світ розвивається саме завдяки піонерам.
19 січня 1899 р. Львів охопила паніка: вкладники Галицької ощадної каси кинулися забирати свої вклади. Людей ставало все більше, і незабаром біля красивої споруди на Гетьманських Валах зібрався величезний натовп.
Взагалі то найстарша фінансова установа Галичини користувалася популярністю у мешканців краю — за півстоліття існування вона не дала ані найменшого шансу засумніватися в своїй надійності. Проте місто облетіла чутка, нібито каса на межі банкрутства. Мовляв, її керівництво в обхід закону надавало мільйонні кредити нафтовому королю Станіславу Щепановському. А останній зазнав краху.
Розлючені вкладники заблокували усі входи та виходи з будівлі каси. ДО місця події прибув наряд поліції, але люди і не думали розходитися. Заради порятунку своїх кровних вони були готові на все.
Блокаду зняли лише коли поліцейські отримали вказівку увійти в будівлю та арештувати директора Галицької ощадної каси Францішека Зіму. Незабаром стражі порядку вивели літнього арештанта і відвезли на допит до слідчого.
Так почався грандіозний скандал, що згубив двох гідних та шанованих людей – успішного підприємця Станіслава Щепановського, котрому пророкували славу галицького Рокфеллера, та відомого банкіра Францішека Зіму.
Станіслав Щепановський, піонер нафтової промисловості Галичини, автор першої програми реформування економіки краю, був також відомим як борець з бідністю. Окрім того, він був депутатом Галицького крайового сейму . А його приятель Францішек Зіма вважався еталоном порядності та чесності. Банкіра знали як патріота, борця за незалежність Польщі, авторитетного фінансиста і члена наглядових рад багатьох фінансових установ.
Друзі познайомилися в Лондоні майже три десятиліття тому, на початку 1870-х. Проте в столиці Туманного Альбіона вони опинилися різними шляхами. Щепановський – з власної волі. Закінчивши Політехнічний інститут у Відні, а потім Школу мистецтв і мануфактур в Парижі, він вирушив до Лондона вивчати хімічну технологію та економіку, де і отримав диплом інженера. Здібного 25-річног спеціаліста, котрий підпрацьовуав в приватних аналітичних лабораторіях, помітили в британському міністерстві з справ Індії та запросили на роботу до промислового відділу.
Станіслав об’їздив все королівство, вивчив економічні механізми Англії, Шотландії та Уельса. Побував у відрядженнях на континенті, познайомився з системами оподаткування різних країн Європи та Азії. У 1876 р. 30-річний експерт з справ Індії відмовився від австро-угорського підданства та прийняв британське.
Францішек Зіма, навпаки,потрапив до Лондона внаслідок драматичних обставин. Економіст за професією, він взяв активну участь у повстанні за незалежність Польщі 1863 року – хоробро бився в загоні Зигмунта Мілковського, був поранений в битві під Костангалем. Опісля поразки повстання, він був змушений втекти до Англії. Там політичний емігрант знайшов роботу в банку і зробив успішну кар’єру, в результаті посівши пост одного з директорів крупного банку.
Двох земляків – обидва народилися в Польщі – звела службова необхідність. Недивлячись на те, що Зіма був на 20 років старше, вони потоваришували. Після того, як у 1873 р. Щепановський побував у Галичині, особливо часто приятелі розмовляли рідні краї. Щепановський ділився враженнями перебування у Львові, Жовкві, Бориславі, Коломиї.
У 1875 р. Станіславу, як експерту з справ Індії, запропонували супроводжувати в поїздці поцій британській колонії принца Уельського – майбутнього короля Едуарда VІІ. Більшість могли лише мріяти про такий шанс у житті, оскільки знайомство з спадкоємцем престолу обіцяло колосальні кар’єрні перспективи. Проте Щепановський на превеликий подив відмовився. А незабаром звільнився і поїхав в Галичину, яка ті часи входила до складу Австро-Угорщини.
Секрет його неочікуваного вчинку полягав у тому, що в Галичини якраз розпочався нафтовий бум. Порівняйте: того ж року підприємливі брати Нобель заснували в Баку компанію з видобутку і переробки нафти. Та й «нафтова лихоманка», що охопила США зайвий раз підтвердила, що видобуток нафти не просто вигідний – він прибутковіший ніж видобуток золота!
Тож Щепановський вирішив зайнятися нафтою. На що він розраховував не маючи стартового капіталу? На кредити. Справа в тому, що його приятель Францішек Зіма декілька років тому очолив у Львові солідну фінансову установу – Галицьку ощадну касу, капітал якої складав 33 мільйони австрійських гульденів.
Нафтовий король
Шлях з Лондона до Львова – майже дві тисячі кілометрів – Щепановський подолав буквально за тиждень. Новоявлений підприємець взявся за розробку нафтового родовища в Слободі Рунгурській (сучасне село Слобода Коломийського району Івано-Франківської області), де була всього одна свердловина. Роботи проводились вручну, прибуток був низьким, а часті вибухи метану забирали десятки життів робітників.
Щепановський, виявивши тут великі запаси нафти, поставив видобуток цього цінного викопного на промислову основу. У Слободі Рунгурській з’явилися бурові установки, інша техніка. Видобуток нафти різко зріс. Отриманий прибуток підприємець інвестував в будівництво великого нафтопереробного заводу в сусідньому містечку Печеніжин. З’єднав його з Слободою Рунгурською нафтопроводом, а з Коломиєю – залізничною гілкою. В результаті ці два містечка стали найбільшими центрами нафтопереробки і торгівлі нафтою. У них стрімко відкривалися нові робочі місця. Щепановського удостоїли звання почесного громадянина Коломиї.
Всього лиш шість років по тому, в 1885-му, в Слободі Рунгурській експлуатувалося понад 300 свердловин. Це родовище стало найбільшим в Галичині. Про Щепановського – одного із символів нового часу – написали відомі літератори Болеслав Прус і Генрик Сенкевич. А поет і драматург Ігнацій Мацеєвський зробив галицького нафтового короля прототипом головного героя своїх романів “Нафта” і “Понад силу”. Фрацішек Зіма вірив у щасливу зірку свого друга, тому щедро кредитував його.
Почати з нуля
Вперше доля підставила Щепановському підніжку в 1886 році – якраз до його 40-річчя. Його обрали депутатом віденського парламенту від чотирьох повітів – Калуського, Долинського, Жидачівського та Стрийського. І раптом виявилося, що народний обранець не є громадянином Австро-Угорщини – у нього британський паспорт! Вибухнув скандал. Ситуацією скористалися компаньйони Щепановського, котрі давно шукали привід вивести його з гри і самим ділити прибутки. Станіслава як іноземця змістили з усіх посад і вивели зі складу співвласників бізнесів.
Проте він знайшов у собі сили почати з нуля. І в 1887 році став власником двох невеликих нафтових родовищ в різних куточках Галичини. Потім додав до них третє родовище – в Східниці (з’єднав це містечко залізничною гілкою з сусіднім Бориславом), потім четверте – в Космачі, і організував Галицьке акціонерне товариство нафтової промисловості. Впродовж наступних семи років Щепановський став власником ще п’яти родовищ. Повільно, але впевнено він повертався в “вищу лігу” галицьких нафтопромисловців.
На всіх своїх родовищах підприємець зводив для працівників житлові будинки, організовував кооперативні магазини, відкривав клуби, в яких виступав з лекціями, прагнув підвищувати кваліфікацію персоналу. В Коломиї він заснував тижневик Pomoc Wlasna.
Щепановський не просто хотів отримати прибуток. Свою діяльність він розглядав ще й як своєрідну місію – вивести Галичину з економічної відсталості.
Свого часу, відвідавши вперше цей край, він здивувався контрасту: незвичайне багатство галицької землі і кричуща бідність населення. Як це поєднується? Не один рік він обдумував план економічного підйому регіону. Як наслідок у 1888-му з’явилося його дослідження “Бідність Галичини в цифрах і програма дієвого розвитку її економіки”.
Опираючись на статистичні дані, автор продемонстрував різницю в продуктивності праці та рівні життя в Галичині і країнах Західної Європи. Так, середня тривалість життя галичан складала 27 років у чоловіків і 28,5 у жінок, в той час як в Чехії відповідно 33 і 37 років, у Франції – 39 і 41, в Англії – 40 і 42.
Середньорічний дохід на людину в Галичині був удвічі меншим, ніж в Угорщині, і в 9 разів меншим, ніж в Англії. Галичанин віддавав на податки 17% свого доходу, в той час як англієць – 10%, а житель Пруссії – 5%. “Кожен галичанин, – стверджував Щепановський, – працює за чверть людини, в кращому випадку – за півлюдини”. Один працівник у Познані, за його оцінками, коштує двох працівників в Галичині…
Вихід автор брошури бачив в активній розробці нафтових родовищ . Перетворення Галичини в своєрідний аналог Пенсільванії або Каліфорнії разом з бурхливим розвитком міст і інфраструктури зможуть вивести регіон з економічної відсталості. Саме Станіславу Щепановському належить першість в докладному описі економічної ситуації в регіоні і розробці першої програми реформування галицької економіки.
Депутат в центрі скандалу
У 1889 році, збираючись балотуватися до Галицького крайового сейму, Щепановський завбачливо вийшов з британського підданства і знову став громадянином Австро-Угорщини. Здобувши перемогу на виборах він переїхав до Львова, де засідав сейм. Як депутат виступав за розширення автономії Галичини, децентралізацію Австро-Угорщини, збільшення державних дотацій на освіту, промисли і сільське господарство. А з 1890 року власним коштом почав видавати у Львові журнал Ekonomista Polski, пізніше – газету Slowo Polskie.
Втім, депутатство в сеймі не убезпечуює від проблем в бізнесі. Через фінансові труднощі довелося терміново продати родовище в Східниці – якраз незадовго перед плановим бурінням свердловини. І треба ж … Саме ця свердловина виявилася на рідкість нафтоносною, а родовище на довгі роки стало важливим центром нафтової промисловості !
Фортуна явно відверталася від Щепановського. Він вклав чималі гроші в інші земельні ділянки, які за оцінкою найнятих ним експертів повинні були бути рекордно нафтоносними, але прогорів – нафти там не знайшли. Погасити кредит, наданий Францішеком Зімою, було нічим.
Ось тоді і вибухнув у Львові грандіозний скандал. Під час слідства з’ясувалося, що Францішек Зіма “по дружбі” (і в порушення статуту Галицької ощадної каси!) надавав Щепановському значні суми. А щоб приховати їх розміри відкривав фіктивні рахунки на підставних осіб. Йшлося, між іншим, про п’ять мільйонів австрійських гульденів. Окрім того, видані кредити не мали іпотечного підтвердження.
За лаштунками цієї інтриги стояли невеликі банки, зацікавлені в тому, щоб обрушити найбільшу кредитну установу Галичини і переманити до себе десятки тисяч клієнтів. Вигоду отримали і нафтові конкуренти Щепановського, які хотіли позбавити його фінансової опори і змусити піти з бізнесу.
«У всьому винен Францішек Зіма»
Коли Францішека Зіму заарештували і відкрили проти нього кримінальну справу, Щепановський відправився до прокурора і заявив, що несе таку ж відповідальність за все що трапилося, як і його товариш. А тому хоче бути не свідком, а обвинуваченим. На лаві підсудних він опинився разом з посадовими особами ощадної каси, без сприяння яких Францішек Зіма не міг таємно фінансувати Щепановського, – головним бухгалтером Євгеніушем Вендріховським, заступником директора каси Каролем Смолкою та іншими.
Сам же 72-річний Зіма, не дочекавшись суду, помер в слідчій камері за нез’ясованих обставин. Подейкували, ніби його отруїли. Випадково чи ні, але слідство за фактом смерті так і не було відкрито.
Львівська газета Dziennik Polski в спеціальному ранковому випуску від 2 жовтня 1899 року опублікувала “Обвинувальний акт у справі про шахрайство і незаконне привласнення коштів в Галицькій ощадній касі у Львові”. Перелік виявлених слідством злочинів зайняв чотири газетні сторінки (фіктивні рахунки, фальшиві баланси, шахрайство з векселями, підробки цифр в книгах звітності, підкуп ревізорів і багато іншого), а в кінці списку зазначено: “І в усьому цьому винен Францішек Зіма за сприяння інших обвинувачених “.
Що ж, ініціатори скандалу досягли своєї мети. Авторитет ощадної каси був підірваний. При цьому намісник Галичини Леон Пінінський не упустив можливості посадити в крісло директора ощадної каси свого родича. Станіславу Щепановському довелося залишити нафтовий бізнес і продати родовища. Їх за безцінь купили … ініціатори скандалу.
Мільйони зникли, винних немає
Уже під час судового процесу у Щепановського почалися проблеми з серцем. Його адвокат надав висновки лікарів про те, що стан здоров’я нафтового екс-короля вселяє серйозну тривогу – вони попросили обмежити участь їх пацієнта в судових слуханнях. Суд дозволив підприємцю бути присутнім лише на ранкових засіданнях, не більше 4-5 годин, обов’язково в супроводі лікаря.
10 листопада в суді на оголошенні вироку були присутні дружина і дочки Щепановського. Його самого в залі не було – лікарі заборонили йому хвилюватися. На питання “Чи змушував Щепановський Зіму фальсифікувати книги звітності каси?” присяжні 12 голосами відповіли: “Ні”. На наступне питання “Чи винен Щепановський в тому, що необачно брав надані кредити?” присяжні також одноголосно відповіли: “Ні”.
У підсумку всіх обвинувачених суд “звільнив від вини і покарання”. Було очевидно, що внаслідок смерті головного фігуранта кримінальну справу вирішили спустити на гальмах.
У львів’ян таке рішення викликало безліч пересудів. Як же так, безслідно зникли мільйони, а винних ніби й нема? І в той же час люди співчутливо поставилися до долі Щепановського, знаючи його ідеалізм і рідкісну непрактичність. Ніхто не вірив в його злий умисел. І серцеві напади під час процесу лише підтверджували ступінь його переживань.
По завершенні суду медики порекомендували Щепановському лікування на німецькому курорті Бад-Наухаймі. Куди він і поїхав, але на жаль – в жовтні 1900 року Щепановський помер на чужині. До свого 54-го дня народження галицький нафтопромисловець не дожив двох місяців. Станіслава Щепановського поховали у Львові на Личаківському кладовищі.
Станіслав ЦАЛІК
Джерело: https://focus.ua/
