Книга, в якій кожен може відчитати себе, власні, часто приховані в далекі закутки пам’яті болі, переживання, втрати. „До зустрічі“ — невеличка прозова книга есеїв молодої поетеси Тані Трачук, із якою на днях у львівській книгарні „Є“ дебютувала авторка. Цю історію можна назвати мірилом цінностей. Вона змушує протверезіти від постійної метушні та бігу, спинитися і зрозуміти, що є надважливим.
— Поезія — це мій спосіб мислення. Свої перші віршовані рядки написала в четвертому класі. Ніколи не думала, що моя дебютна книга буде прозова. „До зустрічі“ я написала за один вечір. Вона невеличка і для мене — це швидше листівочка, ніж книжка, тож повинна мати того, хто її отримає. Хочу, щоб її читали, щоб вона допомагала кожному знаходити щось важливе, — розповіла про своє перше видання Таня Трачук. — Ця книжка — більше, як збірка зародків ідей. В спонтанному письмі моменти, які висвітлюю, відіграють функцію світлин. Адже, маючи в житті безліч митей, зафіксовуємо в пам’яті найемоційніші.
„До зустрічі“ — абсолютно автобіографічна історія. Хоча, як зізналася авторка, їй цей жанр не подобається. Тож, вважає, що ця книга, відколи вийшла у світ, належить тому, хто бере її до рук і відчитує свій зміст й емоції.
Від цієї книги насправді неможливо відірватися. Філігранна гра слів, надзвичайний концентрат емоцій не дають навіть шансу спинитися десь на піврядку. А, затамовуючи подих, стримуючи в собі клубок, який набирає ваги з кожним словом і здавлює горло, поглинаєш сторінку за сторінкою, позбавляючись водночас від усього, що боліло, виснажувало чи не давало спокою. І, мабуть, найголовніше, що ця історія, ці виписані переживання, допомагають пройти поріг болю до звільнення.
Чимало уваги Таня приділяє значимості передбачення — коли душа знає краще, ніж розум. Каже, що залюблена в слова — бути і відати. І переконана, що до розуміння та повного усвідомлення їхнього значення треба доростати.
— Всі ті спогади дуже болючі. Там нема жодного уривку, який би я не перетрансльовувала в своїй пам’яті тисячі разів і знову не переживала гостро. Мені йшлося про те, щоб їх передати. Я зрозуміла, що все, що виписуємо лікує нас і здатне лікувати інших. Коли я писала цю історію, то переживала сильні почуття. Зараз відчуваю, що ці переживання, наче стали поділені. Кажуть, щастя поділене стає вдвічі більшим, а горе — вдвічі меншим. Це рецепт очищення для тих, хто цього потребує.
Таня наголосила, що вона в душі вітаїст — любить життя. Хоча в ті найскладніші моменти, мусила його виборювати. Та це дало їй усвідомлення, що життя цінне лише тоді, коли стоїш на волосині і бачиш його відсутність.
— Тому основний месидж — мусимо цінувати кожну хвилину нашого життя, бо вони цінні і більше не повернуться. Любіть своє життя вже і зараз, бо воно йде, — підсумувала авторка.
Наталія ПАВЛИШИН
