Після розділу Польщі з 1772 р. австрійська влада почала процес зміни сакральної архітектури в Галичині шляхом надання проєктів для будівництва та фінансової допомоги у їх реалізації. Згодом ці святині почали називати храмами терезіанського типу (за іменем австрійської імператриці Марії Терези).
Пізніше нові плани церков стали називати “йосифінськими” (коли цісар Йосип ІІ прийняв амбітне рішення, що в усій імперії треба збудувати муровані святині з розрахунку 1 храм на 700 парафіян). Оскільки віденська Будівельна дирекція не давала собі ради з такою кількістю, то створення нових планів було передано в місцеві будівельні бюро при урядах провінцій імперії. Відтак такі проєкти почали називати “урядовими”.
Як приклади можна привести проєкт австрійського архітектора Мікаеля Фабрі – церква в с. Любинці Стрийського району Львівської області (церква св. Євстахія, 1827 р.), а також десяток проєктів арх. Йосифа Вандрушка (Joseph Wandruszka / Wondraszka), реалізовані у с. Бітля, Старому Самборі, Івано-Франкові та ін.
Проте цей процес не мав вагомих наслідків у Галичині, де уніати (з 1774 р. офіційно греко-католики) жили за приписами Замойського синоду 1720 р.
Натомість закарпатські уніати отримали незалежність від католицьких єпископів щойно у 1771 році. Відтак отримали приписи на Віденському синоді 1773 року, після якого почалось суворе регламентування архітектурного вигляду сакральних споруд. Королівське бюро Угорської торгово-промислової палати розробило проєкти 33 типів для католицької, протестантської, православної та уніатської церков. Це були типові проєкти храмів з однонавовим та тринавовим плануванням.
На той час греко-католицькі церкви і стан духовенства в Угорщині були в оплаканому стані. Єпископ Мукачівський Андрій Бачинський попросив імператрицю Марію Терезію дати фінансову допомогу на будівництво мурованих храмів. Позитивна відповідь імператриці була обумовлена використанням типових проєктів Будівельного бюро придворної палати у Відні та Будівельного бюро Королівства Угорщини.
У 1779 р. А. Бачинський підписав контракт з заступником голови Угорської намісницької ради графом Фештетич Пал (“Concertatio Bacsinszky-Festeticsiana”) про підтримку сільського греко-католицького духовенства. Цей контракт м. ін. передбачав державну позику матеріалами й грошима на перебудову, ремонт старих та будівництво нових церков. Згідно контракту уряд міг диктувати свої вимоги до архітектурного вигляду греко-католицьких церков.
За поданням єпископа А. Бачинського у 1779, 1785 та 1797 роках було розроблено 18 типових проєктів, призначені виключно для потреб греко-католицької церкви, на основі яких церкви мали будуватись у “терезіанському” стилі. Усі ці проєкти об’єднувались у три т. зв. “нормальні плани” – однонавові храми з вежею, однонавові храми з вбудованою вежею та однонавові храми з бічними нішами.
У зовнішньому вигляді типові проєкти греко-католицьких храмів були ідентичними римо-католицьким і протестантським, але відрізнялись від них внутрішнім плануванням, в якому храм був поділений на бабинець, наву і пресвітерій, а простір між святилищем і навою був розділений іконостасом. Типовою особливістю греко-католицьких мурованих храмів терезіанського типу є масивна західна вежа.
Авторами типових проєктів для греко-католицьких храмів були архітектори будівельного бюро Угорської торгово-промислової палати. Прізвища більшості з них невідомі, крім авторів деяких типових проєктів: 1779 року – архітектор Вавринець Ландер, 1785 року – архітектор Йозеф Кітлінг, та двох проєктів 1797 р. – архітектори Георг Фочіш та Юзеф Мрачек.
В результаті за період 1773 – 1838 р.р. в Мукачівському єпископстві було замінено більшість дерев’яних храмів на муровані або перебудовано згідно типових планів. Найбільше дерев’яних церков збереглось у віддалених карпатських селах, де протягом віків була постійна кількість парафіян, а отже не було потреби в перебудові (розширенні) споруди.
Приклади перебудови дерев’яних церков на терезіанський тип:
- с. Вишній Грабовець (Словаччина). Церква св. Михайла, XVIII ст. Перебудована 1850р. (вона показана на верхній схемі, яку взято з книги Я.Тарас. “Архітектура дерев’яних храмів …”). Церкву знищено у 1930-40 р.р.
- с. Руська Долина, Виноградівський р-н. Церква Стрітення, XV ст. Перебуд. 1759 р. Згоріла у 1999 р.
- с. Буківцьово, Великоберезнянський р-н. Церква св. Анни, XVII ст.. Перебуд. 1791 р.
- с. Лікіцари, Перечинський р-н. Церква св. Василя, XVІІ ст. Перебуд. 1746р.
- с. Вишка, Великоберезнянський р-н. Церква св. арх. Михайла, близько 1700, перебуд. у ІІ пол. ХVIII ст.
- с. Сухий, Великоберезнянський р-н. Церква св. Івана Предтечі. 1679 р., перебуд. у ХІХ ст.
- с. Сіль, Великоберезнянський р-н. Церква св. Василя Великого. 1703 р., перебуд. 1834 р.
- с. Кострина, Великоберезнянський р-н. Церква Покрови Пресвятої Богородиці (1645 р.). Вежу над бабинцем збудовано у 1761 р.
- с. Велике Старосамбірського р-ну Львівської обл. Церква Різдва Пр. Богородиці, 1761 р. Вежу над бабинцем збудовано у 1849 р.
Після Весни Народів було скасоване регламентування щодо архітектури греко-католицьких храмів та втручання в їх будівництво. Однак громади по інерції продовжували будувати муровані церкви за наявними австрійськими проєктами. Прикладом може бути церква Івана Хрестителя (1886 р.) у Верхньому Синьовидному в Галичині.
Реформи греко-католицької церкви у 1882 р. та українське культурне відродження дали поштовх до вивчення мистецької спадщини, пошуку нових стилістичних напрямів у сакральній архітектурі.
Василь Нагірний був першим архітектором, який зробив спробу створити оригінальний український стиль сакральної споруди, взявши за основу хрещато-банну конструкцію.
Архітектор максимально спрощує структуру храму і надає їй візантійського характеру з елементами класицизму. Врахувавши скромні економічні можливості українського населення, В. Нагірний запропонував просту, компактну, бездоганну з інженерно-технічного боку сакральну споруду, яка вимагала відносно малих коштів та кількості будівельних матеріалів. Тим не менш, кожна церква вирізняється неповторністю форм.
За період творчості архітектора (1882—1918) постало 200 церков за його проєктом – майже кожна четверта церква у Галичині!
Однак архітектура Нагірного не знайшла продовження на Закарпатті. Навіть в наш час нові церкви на Закарпатті будуються в стилі, який був штучно насаджений цісарсько-королівськими архітекторами.
Вистачить навести два приклади з Ужгородського району:
- храм Перенесення мощів Святого Миколая Чудотворця у с. Ворочово, збудований у 2015 р.
- храм святого пророка Іллі в с. Гута, збудована у 2009 р.
Хоча тепер це вже історичний стиль закарпатських церков, який розвинув історичну спадщину, збагатив її і надав їй нового звучання.
Тут буде найдоречнішим приклад нової церкви Вознесіння Господнього у Воловці, посвяченої у 2002 році.
Автор: Zommersteinhof
Джерела:
- Mária Terézia a sakrálna architektúra v monarchii
- Бобош Г. Є. Автореферат дисертації “Формування архітектури мурованих церков Галичини кінця XVIII – початку XX століть (на прикладі Львівської єпархії)”
- Historia_Ecclesiastica_2015
- Нагірний Василь Степанович
- Я.Тарас. “Архітектура дерев’яних храмів українців Карпат: культурно-традиційний аспект”
- Piotr Krasny Architektura unicka po I rozbiorze Rzeczypospolitej
