Провідника ОУН Степана Бандеру вбили у Мюнхені, ФРН, 15 жовтня 1959 року. Вбивця діяв з наказу голови КДБ Олександра Шелепіна і першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова.
Того дня Бандера, який переховувався під ім’ям Штефана Попеля, входив до свого будинку по вулиці Kreittmayrstraße 7. На сходовому майданчику між першим і другим поверхом його чатував агент КДБ Богдан Сташинський, що мав псевдонім Олег. При собі тримав спеціального двоствольного пістоля, виготовленого у спецлабораторії КДБ №12. Зброю зарядили ампулами з розчином ціанистого калію. Другий ствол приробили на випадок, якщо довелося би стріляти і в охоронця провідника.
Коли Бандера намагався відчинити двері квартири, убивця підійшов до нього, покликав, наставив в обличчя газету, в якій сховав пістоль, вистрілив двічі та втік. Обидва вдихнули смертельні пари, але Сташинський мав із собою антидот.
Степана Бандеру знайшли стікаючим кров’ю. Він помер незабаром у кареті швидкої. Лікарі поставили попередній діагноз – серцевий напад. Пізніше, коли виявили сліди ціанистого калію, висунули версію про самогубство, у що знайомі і близькі не вірили.
1961 року Сташинський разом із дружиною утік у Західній Берлін, в американську зону впливу. Родина боялася розправи з боку КДБ. Американці передали його німцям, яким і зізнався у вбивстві лідерів ОУН Лева Ребета і Степана Бандери. 19 жовтня 1962 року йому дали 8 років ув’язнення, з яких відсидів половину, потім “розчинився у повітрі”
Подію довго обговорювали. В СРСР же зазначали, що підстав убивати Бандеру вже не було, а вбивство сфабрикували на Заході, щоб мати привід до нових звинувачень у бік Союзу.
Наталка РАДИКОВА
Джерело: Gazeta.ua
